Біля міста Тячів вже навіть викупили готель для розміщення іноземних працівників.
Одне з перших намагань залучити до роботи в Україні трудових мігрантів закінчилося невдачею. Йдеться про меблеву фабрику у місті Тячів на Закарпатті. Про наміри залучити на роботу працівників з Бангладешу повідомлялося ще у січні.
Як все починалося
Закарпатська обласна військова адміністрація повідомляла, що на фабриці працює 430 людей, а у зв’язку зі збільшенням виробничих потужностей на підприємстві є 700 робочих місць.
"Бізнес, котрий створив усі умови, закупив обладнання, матеріали, гостро потребує працівників. Зараз підприємство веде перемовини з МЗС про працевлаштування на умовах трудового договору 160 осіб із Народної Республіки Бангладеш", – зазначали у пресслужбі Закарпатської ОВА.
Там додають, що підприємство забезпечує працівників безкоштовними обідами, транспортуванням до місця роботи в радіусі 50 кілометрів, а середня заробітна плата становить 25 тисяч гривень.
Чому все закінчилося нічим
А вже у лютому стало відомо, що перший, публічно відомий, намір залучити до України трудових мігрантів з Бангладеш зазнав фіаско. Цікаво, що компанія вже навіть викупила для проживання іноземців готель за містом.
За словами комерційного директора компанії Ярослава Щербана, працевлаштувати іноземців планували за допомогою міжнародної рекрутингової компанії. Однак жоден з робітників з Бангладешу до України не доїхав.
"Насправді ми вже рік не можемо укомплектувати працівниками наше нове виробництво. Причин декілька, вони всім добре відомі, я не буду їх озвучувати. Власне тому і погодилися на послуги кадрового агентства, яке пообіцяло знайти робітників на наші зарплати і привезти їх до України. Щодо працівників з Бангладешу, то ми спочатку найняли шістьох. Трьом одразу відмовили у візах. Ще троє наче мали приїхати до нас. Тим часом ми проплатили ще 25 робітників. Тобто загалом йшлося про 28 іноземних працівників. На жаль, причини відмови від МЗС нам не відомі, ми отримали від них лише листи-"відписки" про те що вони діють відповідно чинного законодавства, з меседжем – забезпечення національної безпеки в умовах функціонування правового режиму воєнного стану в Україні", – розповідає ТСН.ua Ярослав Щербан, комерційний директор.
Він додає, що до процесу з пошуком працівників для фабрики наразі вже залучили центри зайнятості. Робітників шукають не лише серед ВПО, а й серед усіх бажаючих українців з різних регіонів України, хто хоче та може працювати. Працівникам обіцяють житло та бронювання від мобілізації.
Кадрові проблеми були й до війни
За словами Ярослава Щербана, проблеми з робочою силою на Закарпатті були і до війни, адже місцеві чоловіки виїжджали на роботу за кордон, де могли отримувати значно більші зарплати.
"У той період ми теж мали кризу з кадрами. Місцеві жителі переважно працювали за кордоном, людей було складно знайти, а запропонувати їм зарплату конкурентну заробітній платі в Європі, ми не могли. Тому вже тоді ми були змушені шукати робітників на сході України, а саме з міста Старобільськ Луганської області. До 80 чоловік, працювали у нас вахтовим методом. До речі, ці люди з початком війни залишилися у Тячеві. Старобільськ було окуповано ворогом, тому більшість людей продовжують у нас працювати та облаштовуватися на новому місці", – розповідає комерційний директор.
Він дивується, що до історії з робітниками з Бангладешу стільки уваги. І каже, що схожі кадрові проблеми мають і багато інших підприємств України.
"Шкода, що наш досвід отримав негативний результат, бо кадрова проблема зараз в Україні стоїть дуже гостро. Почувши про наші наміри найняти людей з Бангладешу, до нас зверталися за порадами колеги, яким потрібно було 60 зварювальників. На таку роботу пенсіонера не візьмеш і жінка теж навряд чи буде працювати зварювальником на металоконструкціях. Тут потрібні сильні чоловіки. Навіть на нашому виробництві жінка не зможе працювати на всіх видах робіт, наприклад де потрібно піднімати і ставити на верстат для обробки важкі дубові кришки довжиною у понад два метри і шириною в метр. Для цього треба чоловіча сила. Сподіваюсь, що центри зайнятості допоможуть нам з її пошуком", – зазначає Ярослав Щербан.
Дорогі пакистанці та доступні бангладешці
За словами HR-експертки Тетяни Пашкіної, у неї були сподівання, що кейс з залученням трудових мігрантів з Бангладешу для меблевої фабрики у Тячеві, стане першим вдалим прикладом для наслідування.
"Вже траплялися прецеденти, коли українські роботодавці намагалися залучити трудових мігрантів. Відомо, що одна з компаній спробувала найняти пакистанців, але коли порахували всі витрати, то виявилося, що це занадто дорого. Підприємці з Закарпаття пропонували заробітчанам з Бангладешу зарплату у 25 тисяч гривень, враховуючи, що у цій країні базова зарплата 100 доларів, це доволі достатній коридор у різниці. Тому мені здавалося, що ця історія може закінчиться зразково, коли Попелюшка поїхала на бал та зустріла принца, або ж нічим, бо Попелюшку на бал не пустили і вона залишилася перебирати горох. Шкода, але спрацював другий варіант", – розповідає ТСН.ua Тетяна Пашкіна.
За шматок кишки – сім верст пішки
Експертка додає, що на її думку, діюча законодавча база в Україні геть не готова для прийому трудових мігрантів, ні по простоті, ні по дешевизні, ні по зрозумілості.
"На жаль, у нас немає такого, щоб існувало чотири умовних кроки, які має зробити роботодавець аби знайти персонал з трудових мігрантів. До прикладу, роботодавець показує документи, про те, що у нього є достатній бюджет для наймання робітників, достойні умови для їх проживання та озвучує конкретний період їх праці. Держава нагадує мігрантам, що у разі якоїсь неправильної поведінки, вони одразу їдуть додому. Всім все зрозуміло – і люди йдуть працювати. Як на мене, зараз існує ціла купа зайвих документів, які треба зібрати роботодавцю, і не завжди вони узгоджені між собою. Тому роботодавці не дуже й поспішають у чергу за трудовими мігрантами. Бо це, як казала моя бабця: за шмат кишки – сім верст пішки", – зазначає Тетяна Пашкіна.
А ще існує дуже великий ризик, що робітники не влаштують роботодавця або відмовляться працювати. Виникає питання, за чий рахунок їх відправляти додому і хто це має робити.
Бюрократичні перепони
Експертка додає, що цілком розуміє роботодавців з Закарпаття, бо у регіоні і до війни було мало робочих рук, а враховуючи війну та мобілізацію, то й взагалі справжня криза. Тому пошук робочої сили за кордоном був вимушеним рішенням.
"Але це саме той випадок, коли роботодавець хотів зробити все зразково і правильно, але нарвався на бюрократичні перепони, коли у міністерстві Іван киває на Петра, а Петро на Івана. Це відбувається тому, що той варіант трудової міграції, який був найбільш прийнятним у минулі роки дуже відрізняється від реальності. Тоді до України імпортували переважно топ-менеджерів або ж експертів. Для оформлення такого фахівця потрібно було дійсно заповнити купу документів, які потрібно було щороку подовжувати, підтверджувати, що людина в Україні. Все це, як то кажуть, працювало з дуже великим скрипом, але працювало", – пояснює HR-експертка.
Червоний маячок, щоб відбити охоту
Тетяна Пашкіна додає, що на її переконання, під час ковіду люди масово не їхали на роботу до України і тим більше під час війни.
"Тому мені здається, що фахівці, які займалися питаннями трудових мігрантів, зараз просто не хочуть цим займатися. Чому? Бо якщо б досвід роботодавця з Закарпаття став успішним, за ним би одразу вишикувалися й інші. Тому, можливо, в МЗС не дуже хочуть, щоб його завалили додатковою роботою. Простіше першого завернути, щоб більше не було бажаючих обтяжувати їх обов’язками. А всі інші скажуть: ну от бачте, в них не вийшло, а вони ж навіть гроші заплатили. Такий собі "червоний маячок" для інших", – продовжує Тетяна Пашкіна.
Тож аби не проходити зайвий раз через бюрократичну м’ясорубку, роботодавцю з Закарпаття варто було б звернутися по допомогу до служб зайнятості у Херсоні, Запоріжжі, Сумах чи Харкові. Там чимало чоловіків різного віку, які б спробували у якості пробного контракту поїхати попрацювати у Тячів і, можливо, з часом навіть захотіли б туди переїхати.
Де шукати альтернативу
Експертка погоджується, що людей робітничих професій в Україні критично не вистачає і ми не завжди будемо готові перевозити до України трудових мігрантів, витрачати кошти на їх перенавчання та займатися їх побутом.
"Наразі потенціал перенавчання внутрішніх претендентів в нас не пропрацьований достатньо. Звісно, Держслужба зайнятості багато для цього робить. І деякі роботодавці теж. Але дисбаланс між тими, хто є та хто потрібен, існує, і він суттєвий. Тому залучення зрілих фахівців, ветеранів, ВПО та інших вразливих верств населення може бути вигіднішим ніж імпорт бангладешців", – підсумовує Тетяна Пашкіна.
Що кажуть про мігрантів демографи
Щодо потреби у трудових мігрантах на вітчизняному ринку праці, то науковці вважають, що тут має працювати певний механізм.
На думку Олександра Гладуна, заступника директора з наукової роботи Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ, такий механізм варто впроваджувати вже зараз або ж після закінчення війни і періоду відновлення.
"Можна залучати на певні посади громадян інших держав, але лише на умовах контракту і на певний період – вони приїжджають, виконують якийсь об’єм робіт і на цьому крапка – їдуть додому, без перспектив для набуття громадянства", – зазначає демограф.
Читайте також: