Перемога Трампа на президентських виборах у США 5 листопада стала шоком для Демократичної партії, Адміністрації Байдена-Гарріс та країн ЄС. Адже переважна більшість соцопитувань вказувала, що Трамп і Гарріс мали майже однакові шанси на перемогу.
Проте навіть у першій демократії світу - США - соцопитування помилилися. Або ж великі соціологічні служби та впливові медіа не хотіли помічати очевидного - невдоволення політикою демократів, зокрема зростанням цін на базові продукти харчування, пальне, оподаткування й дорогою системою медичного страхування. Навіть коли Трамп під час перших й останніх теледебатів із Гарріс 10 вересня на ABC News у прямому ефірі повторив відомий фейк, що іммігранти з Гаїті в Огайо викрадають і їдять домашніх тварин своїх сусідів, це не позначилося на його рейтингу.
Штаб демократів також активно використовував проти команди Трампа тему іммігрантів та права жінок на аборти. У дуже багатьох впливових американських медіа можна було побачити статті, що Трамп збирається депортувати зі США ледь не 11 млн людей (зокрема вихідців із Куби, Гаїті, Нікарагуа та Венесуели, проте експерти нагадують, що найбільше депортацій було саме за часів президентства Обами). Щодо абортів штаб Камали Гарріс лякав, що за другого "пришестя" Дональда Трампа до Білого дому вони будуть заборонені скрізь, і "жінки не зможуть вільно розпоряджатися своїм тілом". Так, аборти та імміграція стали центральними темами цієї передвиборчої кампанії. Проте навіть це не завадило Трампу перемогти.
Демократична Адміністрація Байдена-Гарріс припустилася багатьох помилок. Але найголовніше, чого вони не врахували, - це чесна комунікація з суспільством. Тому те, що відбулося в США 5 листопада, можна назвати протестним голосуванням. І це також підтверджують результати виборів до Конгресу, бо американці обирали не лише наступного 47-го президента США, а й третину Сенату й всю Палату представників. Тема зовнішньої політики не так сильно домінувала на цих виборах. Але, знову ж таки, через помилки в комунікації з боку Адміністрації Байдена-Гарріс тему війни Росії проти України штаб Трампа взяв собі на озброєння критикуючи демократів у втягуванні США в Третю світову війну.
Тож, що треба розуміти про ці вибори в США? Чому американці висловили свій протест демократам на виборчих дільницях? Та якою буде зовнішня політика другого президентського терміну Трампа? Чи дійсно він зможе укласти угоду з Путіним за спиною України? Читайте в матеріалі ТСН.ua.
Київ-Міннеаполіс-Київ
Холодильник переміг: чому демократи програли вибори
Для Дональда Трампа це були треті президентські перегони. 2016 року його перемога над демократкою Гілларі Клінтон стала такою ж несподіванкою, як і зараз над Камалою Гарріс 2024-го. 2020 роцку Трамп програв вибори здебільшого через свою невдалу відповідь на пандемію COVID-19, яку він заперечував. Але навіть вихід у жовтні 2024 року книжки відомого журналіста й редактора Washington Post Боба Вудворда "Війна", де він стверджує, що за свого президентства Трамп таємно надіслав Путіну дефіцитні на той час тести для виявлення ковіду, не вплинув на результати виборів 5 листопада.
Цього разу, як пише The Washington Post, Трамп балотувався, маючи за плечима два імпічменти, 91 звинувачення у злочинах, 34 вироки й підбурювання своїх прихильників до штурму Капітолію 6 січня 2021 року, заявляючи, що демократи вкрали його перемогу. Але це не завадило йому перемогти. До речі, вперше за 36 років, The Washington Post не підтримала ні Камалу Гарріс, ні Дональда Трампа напередодні дня виборів 5 листопада. Власник видання Джефф Безос, один із найбагатших людей планети й засновник компанії Amazon, виступив проти цього, хоча журналісти газети збиралися підтримати Гарріс. Через це рішення Безоса, яке дуже широко обговорювалося в американських медійних і політичних колах, WP втратила дуже багато підписників.
Проте WP була не єдиною. Не підтримувати жодного з кандидатів вирішила й Los Angeles Times. Їхній власник - мільярдер Патрік Сун-Шіонг - також заборонив журналістам підтримувати Гарріс. Хоча Каліфорнія проголосувала саме за неї. Інші великі американські газети й телеканали, такі як, наприклад, The New York Times та CNN (хоч цей телеканал і робив вигляд, що він над цією запеклою боротьбою) не приховували, що підтримують демократів, публікуючи соцопитування про рівні відсотки підтримки Гарріс і Трампа.
Проте вже 6 листопада CNN написав, що Трамп, схоже, стане першим республіканським кандидатом у президенти від 2004 року, який виграє всенародне голосування й голоси Колегії виборників (які, за законом, віддаватимуть свої голоси лише в грудні). Статті в американських медіа наступного дня після виборів 5 листопада змінилися прийняттям реальності, в яких фактично стверджувалося, що це було протестне голосування. Камала Гарріс навіть не здобула стільки голосів американської молоді у віці 18-29 років, як Джо Байден на виборах 2020 року. Хоча ЗМІ, експерти та Адміністрація Байдена-Гарріс переконували, що молодь - за демократів, особливо молоді жінки, які виступали за права на аборти.
На додачу до цього The New York Times зазначає, що Трамп також отримав голоси латиноамериканців і темношкірих із робітничого класу. Втрата їхньої підтримки - це катастрофа для Демократичної партії. Це й зумовило перемогу Трампа. Бо людям було вже набридло чекати на комунікацію від демократів, коли вони пояснять, чому, зокрема, ціни в супермаркетах зросли вдвічі, як і на заправках.
"Ми маємо прийняти результати цих виборів. Раніше сьогодні я поговорила з обраним президентом Трампом і привітала його з перемогою. Я пообіцяла йому допомогу з переходом влади, й що ми зробимо це в мирний спосіб. Хоча, я визнаю поразку на цих виборах, я не відмовляюся від боротьби, яка живила цю кампанію", - заявила Камала Гарріс у своїй промові щодо поразки на виборах, яка була доволі запізнілою.
Домовитися з Путіним: зовнішня та безпекова політика США
Виступаючи з переможним спічем ще вночі в середу, 6 листопада, Дональд Трамп, сказав, що наступні чотири роки стануть "золотим віком" для США. Для американських ЗМІ, це, звичайно ж, питання, чи буде Трамп їм опонувати й протидіяти. Адже досить часто під час своєї передвиборчої кампанії він піддавав сумніву традиційні американські ЗМІ (які, здебільшого, були налаштовані проти нього - ред.). Бо, нещодавно, під час одного з передвиборчих мітингів Трамп заявив, що "не проти, якщо б комусь довелося стріляти через ЗМІ" (маючи на увазі замах на нього 13 липня 2024 року на мітингу у Пенсильванії, коли в його вухо влучило захисне скло трибуни - ред.).
Вже у четвер, 7 листопада, стало відомо, що Володимир Зеленський поговорив телефоном із Дональдом Трампом. "Ми домовилися підтримувати тісний діалог і розвивати нашу співпрацю. Сильне й непохитне лідерство США є життєво важливим для світу й справедливого миру", - дописав український президент у соцмережі Х за підсумками розмови з Трампом.
Проте, одразу після того, як стало зрозуміло, що Дональд Трамп заходить вдруге до Овального кабінету, українським сегментом соцмереж почала ширитися зрада. Мовляв, він точно укладе велику угоду з Путіним за спиною України за рахунок наших територіальних поступок і членства в НАТО. Дійсно, під час передвиборчої кампанії він обіцяв покласти край війні Росії проти України ще до своєї фактичної інавгурації за 24 години. Потім низка поважних американських ЗМІ дописувала, що, одразу після переобрання, Трамп зателефонує Путіну.
Як бачимо, жодний із цих прогнозів не справдився. Натомість, Трамп першим поговорив із Зеленським. Тому, передчасно говорити про зраду. Тим паче, дуже скоро після інавгурації 20 січня, кабінет Трампа візьметься формувати нову зовнішньополітичну та стратегію нацбезпеки США. Адже американський ВПК, так само як і європейський, не в змозі задовольнити не те що потреби української армії, щоб протистояти Росії, а й витримати протистояння з Китаєм, який тісно працює з Росією, Іраном і Північною Кореєю, сформувавши нову вісь "зла". Наприклад, вже зараз китайський ВМФ більший за американський. Північна Корея та Росія виробляють більше артилерійських снарядів, ніж США та ЄС.
З численних розмов із багатьма посадовцями, наближеними до демократів і республіканців, визначальною щодо України надалі буде політика США щодо Китаю, Ірану та Північної Кореї. І, з приводу того, що ТСН.ua доводилося чути з боку республікаканського табору, - вони більше сфокусовані на Ірані та Китаї. І це зрозуміло, адже Трамп неодноразово заявляв, що запровадить ледь не 100% мита на весь китайський імпорт. Щоправда, нещодавно він також пригрозив 100-200% митами на весь імпорт з ЄС. Проте, це не дивно. Бо, коли трапляються якісь негаразди у відносинах США та ЄС, чи то канцлер Німеччини Олаф, чи то президент Франції Еммануель Макрон їдуть до Пекіна.
Тому, посипати голову попелом Україні точно не варто. Одна справа - це передвиборча риторика, зовсім інша - реальні дії. Так, станом на зараз, Республіканська партія має не лише свого президента в Білому домі, а й більшість у Сенаті (на виборах 5 листопада американці також обирали третину Сенату й всю Палату представників- ред.). Й, так видається, що республіканці візьмуть і більшість у Палаті представників. Тобто, Трамп матиме свою монобільшість. Україна це вже проходила. Й, можна сказати, що нічим хорошим, це не закінчується, не маючи надійних противаг.
Щодо зовнішньої політики, так, дійсно, ТСН.ua вже неодноразово писав, що Дональд Трамп має схильність до спроб порозуміння з диктаторами. Ми вже це бачили під час його першого президентського терміну, коли він зустрівся з Путіним у Гельсінкі, а також двічі з Кім Чен Ином. Стоячи з Путіним на пресконференції 2018-го, Трамп піддав сумніву роботу своїх же американських спецслужб. Щодо Кім Чен Ина, Трамп, будучи президентом США, першим із лідерів західного світу його легітимізував. Проте жодних результатів це не принесло.
Під час президентської передвиборчої кампанії Трамп неодноразово говорив, що, якби він був президентом США, Путін би ніколи не пішов на повномасштабне вторгнення. Також Трамп обіцяв завершити війну Росії проти України за 24 години, ще до своєї фактичної інавгурації, просто поговоривши з Путіним телефоном. Проте, насправді, сувора правда в тому, що це Путін незацікавлений у жодних перемовинах ні зі США, ні, тим паче, з Україною. Нещодавно міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров повторив, що НАТО має "забратися" на кордони 1997 року. Москва вже висувала цю вимогу в грудні 2021 року, ставлячи цим під сумнів як мінімум чотири хвилі розширення НАТО на Схід, бажаючи повернутися до часів Холодної війни.
Звичайно, що цього не буде. Як і не буде втілення "мирного плану Трампа" щодо замороження війни Росії проти України, який ще у вересні озвучив його кандидат у віцепрезиденти Джей Ді Венс: Україна залишиться незалежною державою, а Росія отримає гарантії нейтральності України, яка не вступатиме до НАТО. "Демаркаційна лінія", як її називає Джей Ді Венс, має набути вигляду демілітаризованої зони, де буде дуже багато фортифікацій (що вже суперечить визначенню демілітаризованої зони - ред.), щоб Росія не вторглася знову.
Адже, по-перше, в цьому незацікавлений Путін. І для нього, всупереч поширеному баченню, президентство Трампа, - це як кістка в горлі. Адже його зацикленість на протидії Китаю та Ірану може зіграти ключову роль у підтримці цих країн Росії у війні проти України.
По-друге, Трамп дійсно може виявити бажання зателефонувати чи навіть зустрітися з Путіним. Проте, не треба забувати, що в лютому 2026 року збігає термін дії угоди START щодо скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Тому, що б там не було, на Адміністрацію Трампа буде чинитися шалений тиск. І навряд чи він зможе десь піти на поступки Москві.
