"Батько воює, тому ти тепер - за старшого": 10 висловів довкола війни, які не варто казати дітям

Ми всі заморилися через третій рік повномасштабної війни, а психологічне виснаження дорослих часто впливає на дітей. Як би дорослі не старалися добирати слова в розмовах із дітьми, іноді деякі репліки, сказані мимохіть та зопалу, можуть заподіяти шкоди. А деякі — серйозно ранити.

Психологиня фонду "Голоси дітей" Марина Дробишева називає десять поширених шкідливих реплік батьків, вчителів та інших дорослих, які чула у своїй практиці, від колег, помічала в Мережі. І пояснює, що з цими словами не так.

1. "У тебе батьки (мама/тато) на фронті — як там у них справи? Коли зможуть до тебе приїхати?"

Якщо батьки - військовослужбовці, то інші дорослі, ніби з добрими намірами, можуть запитувати дитину про подібне. Це створює видимість емпатії та співучасті, але насправді такі питання не несуть для дитини нічого, окрім деструктивних переживань. Очевидно, що дитина не знає відповідей на такі запитання і не може на це вплинути. Але шукаючи відповідь, і почуваючись зобов’язаною щось відповісти, вона відчуватиме свою безпорадність та ретравматизується.

Якщо батьки дитини в ЗСУ, краще просто сказати, що вони молодці, що ними можна пишатися, і вони роблять усе для того, щоб наша країна перемогла. Але тільки тоді, коли це буде доречно. Також можна сказати дитині, що вона може розраховувати на вашу допомогу й підтримку - але якщо ви справді готові її надати.

2. "Батько воює, тому ти тепер - за старшого"

Дорослі вважають, що таким чином вони мотивують дитину до більш серйозної і відповідальної поведінки. Особливо часто такі слова говорять хлопчикам. Однак діти дуже буквально сприймають подібні слова, і це накладає на дитину таку відповідальність, яку, можливо, вона ще не зможе витримати.

Я стикалася на практиці, коли на дитину ніби перекладають роль батька, а вона не готова до цього, і її тривожність підвищується. Хвилювання за батька накладаються на непосильний тягар, який на неї чомусь поклали. Варто пам'ятати, що дитина не мусить виконувати обов'язки батьків. Вона може допомагати, відповідно до свого віку, розвитку, можливостей психіки тощо, але вимагати від неї швидкого дорослішання і позанормової відповідальності - шкідливо.

3. "Поговори з батьком телефоном, бо він може загинути на війні, шкодуватимеш, що так мало дзвонив"

Дуже шкідливі слова для психіки дитини. Про тему смерті так говорити не можна. Та й мотивацією до спілкування з батьком не повинна бути можливість смерті. Подібні репліки є табуйованими, тому що породжують лише тривогу й почуття провини. Крім того, фантазія дитини може спрацювати додатковими множинними страхами. Якщо справді щось трапиться, дитина не зможе собі пробачити, що недостатньо цінувала час із батьком. 

4. "От завтра в мене може прилетіти ракета - і ти пошкодуєш, що так поводився/-лась"

Репліки на кшталт цієї говорять від слабкості, коли інших важелів впливу на дитину дорослий не відчуває. Таким чином батьки намагаються через її почуття тривоги спонукати дитину дослухатися до слів чи побажань дорослого. Але це може спричинити сильну шкоду та непоправне відчуття провини в дитини. Крім того, у маленьких дітей так зване магічне мислення з його причинно-наслідковими зв'язками може зумовити зацикленість на цій темі. На противагу ультиматумам, потрібно зрозуміти, чому дитина так поводиться, що з нею відбувається, чого вона хоче. Можливо, вона висловлює свої емоції та переживання через таку поведінку чи агресивні дії. Слід думати, що ви як дорослі можете зробити і як допомогти.

5. "Я розумію, що ми виїхали з окупації, й тобі важко. Мені теж важко, але я ж не скиглю. І ти не скигли"

Подібні слова найперше свідчать, що сам дорослий не може пристосуватися до нових умов. Дитина може сумувати за своїм домом, друзями, повертатися подумки до свого життя у мирні часи, і це - абсолютно нормально. Дорослим потрібно  не соромити дитину за ці почуття, а створити простір, атмосферу, коли дитина може вивести назовні ці емоції, щоб вони її не руйнували і не породжували нову й нову тривожність. Треба зрозуміти, що відбувається у дитини на новому місці, разом знайти щось позитивне, що допоможе впоратися з переживаннями та адаптуватися.

Словами "я не скиглю і ти не скигли" дорослий нав'язує дитині патерн заборони емоцій, утримування переживань усередині себе, не проговорювання руйнівних думок замість аналізу і пошуку шляхів подолання труднощів. 

6. "Ми виїхали з України через тебе, бо я тебе рятувала від ракет. Якби не ти, я б залишилася вдома і мені було б простіше"

Багато матерів через війну виїхали з дітьми за кордон, однак стикнулися там із багатьма труднощами. Ці слова насамперед свідчать про бажання перекласти на дитину відповідальність за дії дорослого. Тут і про те, що доросла людина не може сама впоратися з напруженням. Тому це таке завуальоване прохання про допомогу. Ця фраза може не змотивувати дитину щось робити, змінювати чи допомагати, а спрацювати навпаки.

Наприклад, підлітки можуть піти в ще більший супротив: "Я тебе про це не просив/-ла!", "То поїхали назад в Україну!" тощо. Дорослому важливо звернути увагу насамперед на себе, а не звинувачувати дитину, яка не винна в ситуації, через яку ви були змушені діяти так чи так. 

7. "Хоч ти не виспався через тривогу, вчитися все одно треба на найкращі оцінки. Я ж якось працюю"

Тут бачимо проблему нерозуміння того, що відбувається з організмом під дією довготривалої стресової ситуації. Насамперед погіршуються когнітивні і планувальні процеси, пам'ять та увага, відбувається знесилення психіки від напруження і постійної тривоги… У таких словах розуміємо завищені очікування дорослого, зацикленість на результаті самого процесу навчання, оцінках. 

Як на мене, наші діти — герої, бо взагалі можуть у таких умовах навчатися. А зі своєї практики знаю багато дітей, які почали вчитися навіть наполегливіше, бо розуміють важливість освіти і усвідомлюють, що їм потрібно буде відбудовувати країну. Діти швидко стали дорослішими, усвідомленішими. Але треба не напосідати, а подумати, як ви можете підтримати дитину фізіологічно, аби, зокрема, покращились і результати навчання. Точно не карати і не соромити за це.

8. "У багатьох дітей зараз немає свого дому, батьки без роботи, у когось батько загинув. А в тебе все є, і ти невдячний/-а (що тобі не купили ще щось)". 

Такі репліки — знецінювання емоцій дитини. Те, що комусь гірше, чиїсь рідні загинули, дім зруйнували, хтось залишився без роботи — це про порівняння з іншими. А порівнювати — завжди шкідливо: як в позитивний, так і в негативний бік. Бо ми всі по-різному реагуємо на одну й ту ж ситуацію, у всіх різні шляхи подолання стресових подій, що залежить від темпераментів і характерів людей. Те, що комусь десь гірше, не робить нас стійкішими до наших поточних проблем. Тому треба розбиратися з переживаннями дитини тут і зараз. Бо якщо вона про це думає, хвилюється, значить для неї це важливо. Навіть якщо на позір її ситуація краща за інші, її невеличка трагедія може відчуватися як дуже серйозна й важлива.

9. "Досить хвилюватися через дрібниці, зараз є важливіші проблеми"

Знову ж таки, тут про порівняння і знецінювання. Ніби зараз “дозволено” хвилюватися лише через війну. Але, наприклад, для підлітка перша закоханість може бути надзвичайно сильним переживанням, яке для нього важливіше за все, що відбувається довкола. Називати це “дрібницями” і знецінювати — дуже шкідливо.

Особливо на початку війни я стикалася з тим, що люди порівнювали масштаби трагедій. Дитина через війну втратила домашнього улюбленця, її собаку вбили, а їй кажуть: “Не можна так побиватися за собакою, коли тут гинуть люди”. Але це взагалі не можна порівнювати, переживання в дитини такі гострі й болючі, як від втрати близької людини, бо собака була для неї другом. 

Коли ми допомагаємо дитині, говорячи, що всі її переживання важливі, що всі її емоції та думки важливі, тим самим ми розвиваємо вільну, незалежну і щасливу в майбутньому особистість. Тоді дитина не буде боятися говорити про свої переживання й про те, що відбувається в її житті. І головне - сварити саму себе за власні емоції.

10. "Бідолашна дитина, оце тобі не пощастило мати таке дитинство під час війни…"

Так, ми всі опинилися у особливих, непростих умовах. Але завдання дорослих - не в тому, щоб жаліти дитину і виховувати її з почуттям жертви, а в тому, щоб організувати її безпеку, наскільки це можливо, і мінімізувати негативні наслідки війни. Якщо ж ми не можемо щось змінити, потрібно максимально навчити дитину жити в цих складних умовах та уміти долати наслідки. Якщо ми будемо тільки її жаліти, називати "бідолашною" і повторювати, як їй не пощастило, вона може "інвалідизуватися", зануритися у позицію жертви і демотивуватися. Така дитина звикає не нести особисту відповідальність за будь-які події та якість свого подальшого життя, списуючи все на особливі обставини, в яких народилася.

Для дітей важливо, щоб дорослі поруч були психологічно стабільними — це знижує тривожність дитини, робить її світ безпечнішим. Зараз особливо треба про це пам'ятати, тому що втома від війни посилюється вже третій рік. Найперше дорослим потрібно знаходити ресурси, щоб стабілізувати себе, а вже потім допомогти дітям поруч.

Записала: Юлія Медюх-Войціховська 

Читайте також провідні новини дня:

• ЗСУ готові знищити установки, якими РФ б'є по Харкову: військовий пояснив, що стоїть на заваді

• Мобілізація по-новому: чому Резерв+ не ліквідував черги в ТЦК і як не отримати гігантський штраф

• Курс валют в Україні: долар нестримно дорожчає, побито всі рекорди – чого очікувати далі

Підписуйтесь на наші канали у Telegram та Viber.