День Соборності України: хроніка подій, яку десятиліттями витравлювали з пам’яті українців

Автор
Валентина ДобротаВалентина Доброта
Дата публікації
Перегляди
2966
Час на прочитання
7 хв
Поділитись:
WhatsApp
Viber
День Соборності України: хроніка подій, яку десятиліттями витравлювали з пам’яті українців

Навіть ще до здобуття незалежності українці своїм 700-кілометровим живим ланцюгом доводили радянській владі, що Україна єдина і пам'ятає свою історію.

День Соборності України - понад сотню років від урочистого проголошення Акта злуки двох українських земель - наддніпрянської та західної  її частин. Навіть, коли українці були поділені між кількома державами, завжди вірили у своє об’єднання, йдеться в ТСН

Соборність українських земель стала реальністю, коли на початку ХХ сторіччя Європа була знесилена Першою світовою війною, у Російській імперії був хаос через Жовтневий переворот, а переможена Австро-Угорська імперія розпадається на безліч країн. 

Паралельно з цими подіями з новою силою розгортається український національно-визвольний рух. У Києві створюють Центральну раду, а згодом проголошують незалежну Українську Народну Республіку, а у Львові Західноукраїнську. Обидві українські держави розпочинають переговори про об’єднання. Попередній договір про злуку підписують у Фастові, містечку за 75 кілометрів від Києва. “Фастів був дуже вигідний залізничний центр, у ньому була гарна розв'язка, котра дозволяла приймати делегації, розповсюджувати зброю, на Київ просуватися. Київ осаджений з усіх боків, у Києві аж ніяк не можна було заключити того документу”, - пояснює історик. 

У Києві на той момент керує Гетьман Павло Скоропадський, який до влади прийшов за пів року до цих подій, не без сприяння німецьких військ.

Представники обох урядів УНР та ЗУНР до Фастова прибувають поїздами. В одному з вагонів і підписано Передвступний договір про злуку обох українських держав у єдину. На дивані - представники УНР, навпроти на стільцях - ЗУНР.  “Це втаємничена подія була, бо якби її викрили невідомо, що було б далі”, - кажуть історики. 

Два тижні на зміну гетьману Скоропадському до влади приходить Директорія УНР, це коли державою керує кілька осіб одночасно. Тоді Директорія на чолі з Володимиром Винниченком у центрі Києва проводить військовий парад і  готується  до урочистого  проголошення Акту злуки.

Того дня Софійська площа вся була в синьо-жовтих кольорах. Прапори вивішували просто у вікнах. При вході на площу стояла тріумфальна арка з гербами українських  земель, а весь майдан був вщерть забитий людьми. У Софії від ранку звучав молебень, калатали дзвони, тоді ж опівдні оприлюднюють текст злуки. Кадрів тих подій українські історики досі не знайшли. “Люди усвідомлювали важливість цієї події, там були і військові і були учні з вчителями, профспілки, просто кияни, людей було так багато, що зайнята не тільки площа, а й всі прилеглі вулиці, дехто щоб краще бачити вилазив на дерева”, - розповідають історики.  

Оригінал документа, який зачитали  на Софійській площі, зберігається в центральному державному архіві вищих органів влади. У документі з грифом "унікальний" ідеться про те, що віднині зливаються воєдино,- століттями відірвані дві частини України. “Ідею соборності підтримувала величезна кількість населення”, -  історик Ярослав Файзулін.

Возз'єднання українських земель не було на порожньому місці, каже історик. Спочатку ця ідея панувала поміж еліти, а під час Першої світової   охопила широкі маси. У той період уже тиражують значки з об’єднаними гербами частин  України.

“Серед населення із західної України і наддніпрянської України щонайменше із ХІХ століття було усвідомлення того, що на цій території від кавказьких гір до карпатских гір проживає один народ, український народ і етнонім Україна в той час був доволі популярним, тобто вони себе вже усвідомлювали частиною єдиного народу, вони ще по різному себе називали. Одні називали себе українцями, інші малоросами, інші русинами, але тим не менше, вони не сумнівалися у тому,  що вони є одним народом”, - запевняє історик. 

Коли в Києві, 22 січня 1919 року, святкували соборність навколо нього було неспокійно. Більшовицькі війська вже захопили Харків, Чернігів та Полтаву і були на підступах до Києва, бої тривали на всіх кордонах. Україна з усіх боків тоді була оточена ворогами. У Києві та Львові були різні погляди на подальшу боротьбу. За тим Київ узяли більшовики. Соборність незалежної України була нетривалою. “На відміну від сьогоднішньої війни, в України не було союзників, не було країн, які б бодай морально підтримували, тим паче зброєю, політичними виступами. Україна опинилася на самоті, по суті на всіх її кордонах тривали бої, це була найголовніша з причин поразки української революції. Друга причина поразки те, що українці для багатьох, Україна як проєкт стала несподіванкою для багатьох європейських держав, вони не підтримували більшовиків і не підтримували Україну”, - пояснюють історики. 

Відстояти проголошену незалежність тоді не вдалося і Україну знову поділили, але уряд УНР іще два роки боровся за самостійність. “Бачите, та ситуація показала нам, що роздвоєнність,  розтроєність не призводить до перемоги”, - переконує історик. 

Українці завжди прагнули соборності, це довело хай і коротке об’єднання. За пів року до проголошення Україною сучасної незалежності в єдиний ланцюг від Львова до Києва злилося до трьох мільйонів людей. Аби їх зібрати і провести акцію довжиною сімсот кілометрів був лише місяць на підготовку і мовчазна згода головного комуніста України Кравчука. 

Так у дев’яностому році радянська Україна вперше відзначила справжній День Соборності. Сьогодні можна впевнено говорити, що акцією із живим ланцюгом від Львова до Києва прискорили розпад союзу. 

Колишній дисидент і політв’язень Богдан Миколайович Горинь згадує, як наприкінці 1989 року, разом із колегами задумували організувати живий ланцюг між Львовом та Києвом. На той момент йому було 53 роки, він уже відсидів три роки за антирадянську діяльність і знав, на що здатна репресивна машина. “Далеко не всі підтримали цю ідею, були великі сумніви. Говорили, як же ж так, як ми можем охопити таку велетенську трасу між Києвом і Львовом. А крім того, це ж зимовий день, а якщо це буде хуртовиця…”, - пригадує чоловік. 

Вони мріяли відзначити річницю соборності України саме 22 січня. На противагу радянській пропаганді, яка вважала датою об’єднання України 17 вересня 1939 року – днем нападу Червоної армії на Польщу. “Ворожі окупаційні сили вичавлювали з пам’яті народу День Соборності України. Настав час відновити затерту сторінку нашої історії. Вшануємо знаменну дату всенародною єдністю”, - каже Богдан Миколайович.

До слова, 17 вересня 89 року, наперекір совєтам у Львові відбулися масові заходи скорботи. Досвід цієї акції став у пригоді і за організації живого ланцюга. Рішення про проведення було ухвалено наприкінці грудня. Домовлятись із тодішньою владою відправили Михайла Гориня – старшого брата Богдана Миколайовича. “Кравчук вислухавши аргументи брата і сказав, якщо ви гарантуєте, що буде в повному спокої, що це буде повний порядок, то ми не будемо втручатися”, - пригадує чоловік. 

Почалися ретельні приготування. Людей треба було забезпечити синьо-жовтими стягами і розосередити на трасі завдовжки в сімсот кілометрів. Із першим допомогли впоратися львівські кравці, які  зголосилися пошити. А от із другим була халепа: без мобільного зв’язку і навіть телефонів розставити людей таким чином, щоб не лишалося прогалин - було складно. “Довелося підготувати дуже детальну карту, була дуже докладно опрацьована карта по кілометрах і люди із Львівської області знали, де їх місце”, - переказує розповіді організатор. 

Результати приголомшили - уздовж усього шляху люди вибудували живий ланцюг. “Я росла тут у Львові, з історії мого тата, як він їздив на той ланцюг 90-року. І це був якраз той період, коли моя мама вагітна мною лежала у лікарні”, - розповідає  журналістка Ольга Ворожбит.

Їй тридцять три роки - саме стільки і цій сімейній історії, як її батько, старший брат та дядько їздили в бік Києва і стояли в живому ланцюзі єдності.

Коли зароджувалась ідея відродження живого ланцюга вже в незалежній Україні, в неї не виникало сумнівів, але разом з іншими студентами в 2008 році Ольга була серед тих, хто в День Соборності України вирішив знову об’єднати правобережну та лівобережну Україну - береги Дніпра з'єднали на мосту Патона. “2008 рік, не так багато людей про це знало, ми намагались поширити цю інформацію через якомога більшу аудиторію. Для мене було дуже важливо, щоб ми її могли повторити. Тоді у 2008 році і надалі”, - кажу журналістка.

Ці акції з нагоди Дня Соборності на мосту Патона стали регулярними, а з початком війни на сході та анексією Криму географія живого ланцюга змістилася на схід. Так, минулого року, за місяць до повномасштабного нападу Росії, мешканці України зі сходу і заходу відзначили цей день разом.

Сьогодні ідея об’єднання України як ніколи жива. Богдан Миколайович вірить, що настане той час, коли Україна зможе знову взятися за руки зі сходу на захід і нагадує, що тридцять три роки тому мітинг протяжністю 700 кілометрів на думку істориків зібрав до трьох мільйонів українців разом.

“Заповнення 700 кілометрової траси від Івано-Франківська через Львів, до Тернополя, до Рівного, до Житомира, Києва, що це було навіть до пяти мільйонів людей”, - припускає чоловік.

Однією із учасниць того історичного живого ланцюга, що так символічно об'єднав українців у 1990 була і кореспондентка ТСН Наталка Волосацька. Про цей день  їй щороку нагадую її дитяче фото, яке навіть потрапило до найвідомішої тоді газети «Молода Галичина».  “Мені було сім років. Пам’ятаю, що це була неділя - 21 січня, тобто живий ланцюг влаштували напередодні, у вихідний день, щоб можна було зібрати велику кількість людей. Пам’ятаю, що було дуже холодно, навіть з мого вбрання (на фото - ред.) зрозуміло, що мінус був добрячий. Напередодні акції «Українська хвиля» ми з сусідами вирішували, куди йти, щоб долучитися до живого ланцюга. Батьки телефонували рідним, знайомим і обговорювали, хто де стоятиме. Ми пішли стояли на одній з магістральних вулиць, поблизу автовокзалу. Люди міцно трималися за руки, були піднесені, і хоч до розпаду союзу було ще півтора роки у повітрі вже витав дух незалежності. Люди говорили про це вже вголос”, - ділиться спогадами Наталя.

Тоді не було в продажі синьо-жовтих прапорів, вони були в дефіциті, тож хрещена мама зробила для Наталі прапорець з цупкого паперу і пофарбувала у синьо-жовтий.

700-кілометровий львівський ланцюг єдності

700-кілометровий львівський ланцюг єдності

Повʼязані теми:

Дата публікації
Перегляди
2966
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Наступна публікація