Напередодні параду 9 травня і виборів до Держдуми, Кремль нарощує мілітаристський угар, щоб згуртувати росіян навколо спільного ворога - України і колективного Заходу.
Вся увага міжнародного співтовариства прикута до України. Загроза можливого широкомасштабного вторгнення Росії змусила світ прокинутися, крім, напевно, Франції та Німеччини. У четвер, 8 квітня, Володимир Зеленський їздив на Донбас, констатувавши загострення на фронті. Хоча цей візит все ж треба було зробити до відвідин Катару, або замість.
Росія ж продовжує нарощувати істерію. Бойовики самопроголошених псевдореспублік кажуть, що в разі відновлення бойових дій не зупиняться на сьогоднішній лінії розмежування і підуть далі. Дмитро Козак, заступник путінської адміністрації, пригрозив, що загострення на Донбасі стане початком кінця України.
Напередодні параду 9 травня і виборів до Держдуми, Кремль нарощує мілітаристський угар, щоб згуртувати росіян навколо спільного ворога - України і колективного Заходу, який підтримує Київ. Але це не поодинокий привід. Якщо ми не матимемо стратегії щодо Росії, яка включатиме не тільки військову компоненту, а також політичну й економічну візію, раз за разом пропускатимемо удари Москви.
У цій статті ТСН.ua проаналізував, де ми у відносинах з Росією зараз і чого очікувати у військовій, політичній та економічній царинах.
Військовий вимір
Багато українців вважають, що війна на Донбасі триває вже восьмий рік, бо це комусь вигідно, якісь політики на цьому заробляють. Тому треба лише усунути цих людей і за помахом чарівної палички все закінчиться, Донбас повернеться, а там, можливо, і Крим. Але сувора правда в тому, що війна вигідна саме РФ. Це політика її виживання, гуртування великої розрізненої країни навколо спільного ворога - НАТО і Сполучених Штатів, як лідера колективного Заходу.
Багато хто пригадує часи до війни. Мовляв, до 2014 року Україні ж якось вдавалося балансувати. Проте треба подивитися правді у вічі і чесно визнати - це відбувалося за рахунок поступової здачі українського суверенітету. Цеглинка за цеглинкою, ратифікуючи Харківські угоди, відмовляючись від підписання Угоди про асоціацію з ЄС ми підважували підвалини української незалежності.
Для завзятих скептиків маємо кілька прикладів. Стратегічний курс на вступ до ЄС Україна вперше проголосила 1998 року. Паралельно почалося активне зближення Києва з НАТО. Що зробила Росія? Почала підігрівати сепаратистські рухи в Криму, створивши напередодні Помаранчевої революції штучну кризу навколо острова Тузла. Потім були Харківські угоди, які зацементували Чорноморський флот РФ в Криму, і закріплення позаблокового статусу України на рівні закону.
Євромайдан і Революцію Гідності у Кремлі назвали "державним переворотом" і "кольоровою революцією", яку організували і фінансували Штати. А так як США для Росії ворог, який наближається до її кордонів, треба захищатися. Проте на восьмому році війни росіяни дещо змінили риторику. Відомі кремлівські пропагандисти прирівнюють українців до нацистів, а Революцію Гідності - до гітлерівської ідеології, ціль якої знищити росіян. Тут більшість українців скажуть, навіщо взагалі дивитися, що кажуть російські пропагандисти. Але, якщо їх не дивитися, це не означає, що цього немає.
То якою ж має бути політика України щодо Росії у військовому плані, крім як визнання її країною-агресором на рівні основоположних законодавчих актів і ухвалення на рівні РНБО п'яти варіантів дій щодо Донбасу? За словами аналітика відділу воєнної політики Національного інституту стратегічних досліджень Миколи Бєлєскова, це має бути стримування, але у випадку початку війни - перемога, шляхом завдання неприйнятного рівня втрат. Ворог має розуміти, що не зможе досягти поставлених цілей військовим шляхом.
"У американців є таке формулювання: наші сили націлені на стримування, але у випадку початку війни - на перемогу шляхом завдання неприйнятного рівня втрат ворогові. Але ми трохи не в тій ситуації. Одна справа, коли це пишуть американці, інша справа - ми через диспаритет ресурсів на користь РФ. Навіть якщо ми зараз проводимо умовно ідеальну військову політику, ідеально використовуємо всі наявні ресурси, неприйнятного рівня втрат РФ ми можемо завдати, коли самі будемо готові понести значний рівень втрат. Росіяни будуть націлені знищити в першу чергу наші важкі з’єднання (механізовані, танкові бригади). Їхня ціль - знищити великі скупчення бронетехніки, артилерії. До чого росіяни не готуються? До невеликих мобільних груп піхоти з українського боку, озброєних наприклад ПТРК, ПЗРК, засобами розвідки і спостереження. Це дасть можливість організувати мобільну ешелоновану оборону і вимотувати таким наступальний потенціал РФ", - каже ТСН.ua Микола Бєлєсков.
Заступник директора Центру армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань Михайло Самусь нагадує ТСН.ua, що Стратегія воєнної безпеки України (ухвалена РНБО і затверджена Володимиром Зеленським 25 березня) чітко артикулює, що Росія - агресор і головна воєнна загроза, а всеохоплююча оборона має будуватися на принципі стримування. Це перш за все протиракетна оборона, ракетні інструменти, які загрожуватимуть території Росії, перехід на модель мережево-центричної війни, тобто перехід ЗС на новий технологічний рівень, коли всі системи розвідки, управління й ураження діятимуть в єдиному інформаційно-бойовому полі. Це створить можливість протидіяти РФ асиметрично. Тоді навіть за більшої чисельності армії, озброєнь та військової техніки Москві просто не буде сенсу починати війну.
Політичний вимір
Проте у Росії завжди залишатиметься останній козир - ядерна зброя. Ще 2015 року Володимир Путін заявляв, що Росія була готова її застосувати, якби західні країни, зокрема США, пішли на збройне протистояння з Москвою за Крим. Це вічний шантаж Кремля задіяти свою ядерну валізку. Проте, чи дійсно Путін настільки божевільний?
На думку Михайла Самуся, дійти до застосування ядерної зброї звичайно можна, але тоді для Путіна і росіян настане трошки інше життя, Росія не залишиться існувати в сьогоднішньому вигляді, а світ припинить сприймати їх, як нормальних людей.
"Як тільки ми почали розбудовувати наші ЗС, військова агресія припинилася, як така, що була у 2014 році, а все було спрямовано якраз на розхитування України зсередини. Це означає, що Росія не хоче вплутуватися у велику війну. Одна справа демонстративно запустити пару "Калібрів" для ТБ, а інша - десятки тисяч вбитих, занепад і розвал економіки. Путіну треба накачувати мілітаристський угар, наприклад зараз перед виборами до Держдуми. Але я не думаю, що буде добре, якщо у разі широкомасштабної війни до Путіна поїдуть десятки тисяч трун. У цьому й полягає стримування, щоб тримати військовий баланс у такому стані, коли Росії не буде сенсу використовувати військові інструменти проти України"
Дійсно, навіть махрові російські пропагандисти визнають - зараз українська армія вже не та, що була 2014 року. Ось тут ми і підійшли до політичних важелів впливу Москви для розхитування ситуації зсередини. Класичний приклад - пряме фінансування лояльних політичних сил. І це стосується не тільки кума Путіна Віктора Медведчука з проросійською ОПЗЖ. Взяти хоча б Францію з проросійською Марін Ле Пен. Її президентську кампанію кредитували російські фірми. Зараз за іронією долі ці ж російські фірми судяться з французькою партією «Національне об’єднання» в надії повернути гроші. А чого тільки вартий колишній німецький канцлер Герхард Шредер, який наразі є членом правління «Газпрому».
Інформаційний, релігійний і мовний чинники Росія також активно використовує, як політичні інструменти підваження України зсередини. Згадаймо, як трусило Москву і Путіна, коли ми отримали Томос. Католиків вони взагалі вважають штучною вірою, яка відкололася від православ’я. Напевно у Ватикані дуже зраділи це почути. Російська мова, як інструмент "русского мира", нікуди не поділася. Кремлівські очільники і сьогодні кажуть, що зі зброєю в руках російська армія захищатиме всіх російськомовних.
До політичних методів впливу можна віднести і діяльність Росії на міжнародних майданчиках. Москва всюди намагається представити Україну, як failed state. Проте не можна сказати, що західні країни не дають приводів. Треба чесно визнати, що система повоєнного міжнародного порядку більше не працює. Росію, як країну-агресора, не вдається покарати в ООН за її дії щодо України, бо вона є постійним членом Радбезу і має право вето. Проте це не означає, що Київ має сидіти, склавши руки. Ми також маємо використовувати свої політичні важелі впливу, формуючи нові геополітичні союзи. Зокрема зі США та Туреччиною, яка допомогла Азербайджану повернути Карабах.
Економічний вимір
Це, напевно, найбільш цікавий і ласий для українського політичного класу метод впливу Росії. На думку багатьох експертів, саме за допомогою економічних пряників впливу Москва здійснює експорт корупції в інші країни. Чого тільки варті обидві нитки «Північного потоку», за які зубами тримаються німецькі соціал-демократи.
За словами колишнього міністра закордонних справ України, голови Центру з вивчення Росії Володимира Огризка, з першого дня після розвалу СРСР українська політична еліта разом із такою ж "політичною елітою" РФ сіла на одну велику трубу.
"Тепер стало модним, особливо за поребриком, згадувати дитячі лічилки. Була така: "А и Б сидели на трубе". Це приблизно той самий випадок. І сиділи на цій трубі дуже зручно, а головне - дуже вигідно. І тому стратегія відносин із РФ визначалася саме трубою. І це тривало аж до останнього моменту, коли РФ вчинила акт збройної агресії проти України. Тому годі було говорити про якусь стратегію щодо країни, з якою ділилися колосальні кошти. Крали з обох сторін у своїх народів. Зараз ми знаємо наприклад РФ накралася так, що одні говорять про $1 трлн, який вивезли з Росії на Захід, інші - про $3 трлн. Але те, що в цих трильйонах газовий шматок є визначальним, у мене немає жодного сумніву. Тому не було власне чіткого бачення, що таке РФ у нашому політичному класі"
На восьмий рік війни Росія залишається третім торговельним партнером України. На перших двох сходинках Китай і Польща. Проте ця частка продовжує знижуватися. Зокрема 2020 року імпорт з РФ впав на 35% через низку торговельних ембарго з боку Москви. Але й досі ми купуємо у Росії нафтопродукти, вугілля, твели. До того ж, не зовсім зрозуміло, чому з лютого ми відновили імпорт електроенергії з Росії.
До повного відновлення територіальної цілісності України повернення до добросусідських відносин з Росією неможливе. Цифра загиблих українців за роки війни з РФ наближається до 14 тис. Понад 2 млн людей залишили свої домівки. Ми втратили 7% території та 20% економіки. Але Україні критично необхідна комплексна стратегія щодо Росії, яка включатиме політичний і економічний вимір.
За словами Володимира Огризка, метою політики України щодо РФ має бути консолідований підхід разом із західними партнерами, щоб по-перше показати Росії червоні лінії, які вона не має права переступати, і по-друге чітко сформувати перелік покарань за порушення встановлених норм і правил.
"Тоді у нас з’явиться щось на зразок осмисленої і логічної політики щодо РФ. Ну щонайменше я бачу: припинення бойових дій; виведення російських військ з Донбасу і Криму, повернення півострова під юрисдикцію України; відшкодування завданих збитків; покарання злочинців; і лише після цього можна говорити про початок відновлення процесу врегулювання українсько-російських відносин на міждержавному рівні. Поки цього не відбудеться, заклики "давайте жить дружно" не матимуть жодного сенсу. Не одне покоління українців суто по людськи ніколи не пробачить 13 тис. загиблих і мільйони скалічених доль, які відчули на собі принади "русского мира", - підсумовує Володимир Огризко.
