Ключ до миру чи капітуляції: прямі перемовини з Росією – з ким насправді говоритиме Путін

Дата публікації
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Ключ до миру чи капітуляції: прямі перемовини з Росією – з ким насправді говоритиме Путін

ТСН.ua

Москва вимагає від США письмових юридичних гарантій нерозширення НАТО на Схід. У Кремлі продовжують стверджувати, що 30 років тому Захід обдурив Росію.

Виступаючи у Верховній Раді зі щорічним зверненням, Володимир Зеленський ошелешив фразою про прямі перемовини з Російською Федерацією. Мовляв, без них ми не зупинимо війну. За кілька днів до цього президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган заявив, що Туреччина може стати посередником у збройному конфлікті між Україною та Росією.

Паралельно з цим заступниця держсекретаря США Вікторія Нуланд, визнавши, що перемовини щодо Донбасу зайшли у глухий кут, запропонувала допоміжну роль Вашингтона у врегулюванні конфлікту. А генсек НАТО Єнс Столтенберг різко відповів Кремлю, що принцип розподілу світу за сферами впливу давно в минулому.

З одного боку, можливо й добре, що світ нарешті виходить із летаргічного сну, розуміючи, що Мінські домовленості – це геть не про мир на Донбасі. Для багатьох західних столиць питання зміни переговірного майданчика більше не табу.  

З іншого боку, створюючи новий формат, треба бути певними, що Росія сяде за стіл виключно в статусі сторони конфлікту. Так, завдання не з легких, бо Кремль скрізь виставляє себе "посередником" і "миротворцем", який хоче змусити українську владу говорити з Донецьком та Луганськом.

ТСН.ua проаналізував підводні камені турецького посередництва, пастки прямих перемовин з Росією та "Ялту-2", яку пропонує Путін.

Роль Ердогана

Минулого тижня на великому пресмарафоні Володимир Зеленський розповів, що Анкара, на прохання Києва, передала Москві списки українських військовополонених і заручників, які утримуються в ОРДЛО та в Росії.

Дійсно, 2017 року, за особистого посередництва Ердогана, Путін звільнив заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова. Тоді з окупованого Криму їх доставили до Туреччини, а вже потім вони повернулися до України. Останній обмін полоненими між Україною та бойовиками з ОРДЛО був ще 16 квітня 2020 року. Тому допомога Туреччини, як і США та інших країн, нам тут точно не завадить.

Проте зараз Ердоган пропонує Зеленському зовсім інший варіант посередництва. Президент Туреччини може виступити певним чином арбітром між Україною та Росією задля миру в регіоні. Доволі приваблива пропозиція як на перший погляд. Туреччина є членом НАТО, має потужну армію і може дозволити собі розмовляти з Росією з позиції сили. Але не забуваймо, що за всі ці вісім років Туреччина так і не приєдналася до санкцій проти Росії.

Сам Реджеп Ердоган має досить непросту історію відносин із Володимиром Путіним, яка мала свої злети і падіння. Особливо після збиття російського Су-24 восени 2015 року, після чого Москва вперше закрила авіасполучення з Туреччиною, підірвавши її турсезон. Але потім, на тлі погіршення відносин Анкари із Заходом, Ердоган вирішив купити російські системи С-400.

На відносини з Туреччиною нам гріх скаржитися. Саме Анкара, на відміну від того ж Берліна (який є учасником мирного нормандського процесу), продала Києву бойові безпілотники Bayraktar. Ба більше, навіть погодилася на їхнє спільне виробництво в Україні. Завод під Києвом вже будується. Також Туреччина допомагає нам будувати перший корвет класу Ada для українських ВМС. На додачу, як вже писав ТСН.ua, Київ та Анкара домовилися розвивати спільні проєкти щодо виробництва Ан-158 та Ан-178, а також спеціальних літаків.

Водночас, за словами політичної аналітикині Фонду Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва Марії Золкіної, пропозицію Ердогана щодо можливого посередництва між Україною та Росією слід розцінювати, як політичну декларацію. Туреччині хотілося б підвищити свою політичну вагу. Але водночас в Анкарі прекрасно розуміли, коли робили цю заяву, що Туреччина ніколи не буде посередником між Україною та Росією.

По-перше, тому що Росії в принципі не потрібен зараз новий формат. Єдиний "новий формат, який їй потрібен - прямий діалог Києва з Донецьком та Луганськом".

По-друге, Ердоган дуже незручний посередник, бо політично непередбачуваний. Варто пригадати маятник конфліктів і примирень між Туреччиною та Росією. Тому Ердоган не може бути зручним модератором, причому не лише для Росії – для України теж.

"У "норманді" трьома іншими учасниками Росія вважається стороною конфлікту. Якщо ж буде перезапуск переговорного формату, ці ролі будуть озвучуватися наново. Зараз Росія в ролі начебто "модератора" та "посередника" між окупованим Донбасом і Києвом значно зміцнилася у власній риториці, ніж 2014-15 рр. Їй не треба оновлення переговорних форматів. Москві зручніше було б повністю вбити нормандський формат і якщо все ж домовлятися, то за спиною України з ЄС (умовним Брюсселем) з одного боку, та США з іншого. А потім можна і з Україною зустрічатися, щоб закріпити домовленість, досягнуту за нашою спиною. І, думаю, домовитися за спиною України ризик більший від ЄС, бо ключові країни в принципі були б готові до певної відлиги з Росією", - коментує ТСН.ua Марія Золкіна.

Гра на підвищення

Скільки б Зеленський не говорив про необхідність прямих перемовин з Росією та готовність до зустрічі з Путіним, цього не буде. Кремль не буде зустрічатися з українською владою, яка не хоче капітулювати і виконувати накази Москви.

З ким же Путін насправді хоче і буде говорити? Із президентом США Джо Байденом та лідерами ключових європейських столиць. Хазяїн Кремля вже навіть озвучив тему розмови - правові юридичні гарантії нерозширення НАТО на Схід та нерозміщення військових систем Альянсу в безпосередній близькості до території Росії.

У Кремлі продовжують стверджувати, що Захід обдурив Росію, начебто знехтувавши усною обіцянкою не розширювати НАТО на Схід в обмін на об’єднання Німеччини у 1990 році. Тому через 30 років Путін хоче передомовитися з Байденом про нову архітектуру безпеки Європи. Тобто, влаштувати таку собі "Ялту-2".

У роки об’єднання Німеччини колишній посол США в Україні Стівен Пайфер працював заступником начальника відділу СРСР у Держдепі. Дипломат каже, що тодішній держсекретар Джеймс Бейкер (в ході особистих перемовин із Михайлом Горбачовим, коли говорив, що НАТО не просунеться ні на дюйм на Схід – ред.) мав на увазі саме Східну Німеччину та гарантії непереміщення туди ненімецьких сил НАТО:

"Під час дискусій у центрі уваги були Німеччина та її об’єднання. Розширення НАТО далі не було на радарі, що Михайло Горбачов і визнав 2014 року", - відповів ТСН.ua Стівен Пайфер.

Проте ми прекрасно знаємо, як у Кремлі вміють спотворювати історію, підвищуючи ставки. І вимоги Москви, як багато хто помилково розцінив в Україні, виходять далеко за межі виключно нашого членства в НАТО. Москва вже замахнулася на американську ядерну зброю в Німеччині, яку непогано було б вивести, гарантії нерозміщення новітніх систем озброєнь Альянсу в Польщі та країнах Балтії і заборону на просування інфраструктури НАТО в Україну (тобто, навіть не вступу).

Чи варто НАТО продовжувати політику ухиляння від конфронтації з Росією? Ще рік тому "червоною лінією" Кремля був вступ України та Грузії до НАТО. Тепер загрозою національній безпеці Росії Путін називає просування інфраструктури НАТО в Україні, Польщі та країнах Балтії. Міграційною кризою на польському кордоні Путін, за допомогою режиму Олександра Лукашенка в Білорусі, випробовує НАТО на міцність. І, на жаль, доволі успішно.

В інтерв’ю ТСН.ua (буде опубліковано наступного тижня – ред.) колишній міністр закордонних справ Польщі, нині заступник голови комітету Європарламенту у закордонних справах Вітольд Ващиковський сказав, що Путін використовує Лукашенка як проксі. Також дипломат пов’язує міграційну кризу з черговим підозрілим скупченням російських військ біля українських кордонів.   

Тому, якщо Альянс не дасть Росії по зубах, то фактично визнає, що Москва може мати право вето на подальше розширення НАТО. Кремль, за словами голови МЗС РФ Сергія Лаврова, вже готує пропозиції щодо нового пакту про європейську безпеку, який зупинить подальше розширення НАТО на Схід. І судячи з позиції трьох ключових столиць ЄС, які, за словами міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, не хочуть бачити нас в НАТО, цей пакт може знайти своїх вдячних "споживачів".

Генсек НАТО закликав готуватися до гіршого сценарію через стягнення російських військ

Генсек НАТО закликав готуватися до гіршого сценарію через стягнення російських військ
Наступна публікація