Командир розвідроти відверто розповів, чи закінчиться війна і чому воюють росіяни
Військовий відверто розповів про бої на фронті, як окупанти здаються у полон та чому воюють проти України.
Війна в Україні
Львів’янин Мар’ян К. на початку великої війни пішов добровольцем у військо. Зараз він — командир розвідувальної роти з позивним «Дипломат». А до війни працював на Львівській митниці державним інспектором відділу митного оформлення.
Мар’ян К. поділився з ТСН.ua, як потрапив у Збройні сили України, чому росіяни йдуть вбивати українців та про полонених.
«Моя мотивація — особистий внесок в перемогу і навчитись новому. Армійського досвіду не було, за винятком військової кафедри в університеті», — каже військовий.
Після мобілізації пройшов інтенсивну підготовку в навчальному центрі. Програма надзвичайно насичена. Загалом, 100 днів — це термін, за який мобілізовані освоюють військову спеціальність «розвідник».
«Два місяці ми вчились у Великій Британії: виживання в будь-яких умовах, засідки, спостереження, розвідка боєм…», — розповідає «Дипломат».
Сучасна розвідка, за словами воїна, це потужна техніка і живий інтелект. Фактично, щопівроку війни з Росією з’являються тактичні know-how. Тому супутники і дрони навіть останнього покоління не працюватимуть без розумної людини.
«Але найголовніше у нашій роботі — бойовий досвід. І без практики ти не отримаєш сатисфакції. Відчувати, що твоя робота приносить реальну користь — це особливе задоволення», — запевняє розвідник.
Військовий Мар’ян К.
За бойовим досвідом відправили в Покровськ
У Донецькій області завдання були різними. Зокрема спостереження за безпілотниками і координація роботи «Himars», які дають вогонь у разі нагальної потреби, розповідає «Дипломат».
«Була ситуація, коли на моніторі я побачив потужний штурм з боку противника. Більше сотні окупантів вночі заходили в лісопосадку. Відразу доповів командуванню. Через сім хвилин по скупченню ворога гатили не тільки „Хаймарси“, але й все, що можна. Злагодженість у нас на дуже високому рівні», — ділиться офіцер.
«Ще один випадок: ворожа група з 4 осіб штурмувала наші позиції. Вони встигли взяти в полон нашого хлопця. Тоді один з наших пілотів БПЛА настільки філігранно спрацював, що четверо кацапів пішли до пекла, а наш — звільнився».
До полону потрапляли й вояки противника: «Що таке путінський солдат? Це 10 днів підготовки — і на фронт. Не орієнтується в місцевості. Слабкий фізично. Розумово обмежений. Емоції — на рівні тварини. І кожен кричить: „Я нікого не убівал. Мєня заставілі. Я нє віноват“. Але ми не вірили у ці байки», — згадує командир роти.
Мотивація більшості — заробити гроші, виплатити кредити, уникнути покарання за кримінальний злочин. Серед них було багато зеків, яким, з їхніх слів, в тюрмі не давали вибору.
«Наймолодшому 19 років. Відразу розплакався. Вдома попався на крадіжці і підписав контракт, щоб не сісти. А якщо дати яблуко чи додаткову порцію обіду — були готові на все…», — каже «Дипломат».
Багато хто здався в полон добровільно — чули, що в нас кращі умови. Якраз під час допитів з’ясувалось, що за перший контракт їм платять не більше як 200 тис. рублів. Вони витрачають ці гроші ще в «учебці»: на нормальну форму, їжу. Бо те, що їм видають, — абсолютно нікчемне. А потім командування забирає в них зарплатні картки і знімає з них кошти собі.
Також відомо, що поранених в них «перебинтовують» і відправляють назад на позиції, де їх дожене українська зброя. А як хто не хоче на передову — розстріляють свої.
«Були серед них росіяни, наші з Луганщини, роми, таджики, навіть чеченець, який знав вірші Шевченка і Лесі Українки — його з тюрми забрали», — розповідає «Дипломат».
Ще один цікавий екземпляр: бурят, який попався нашим інженерам. Вони мінували ділянку оборони і побачили в полі супротивника, без зброї. Запитали: «Що тут робиш?» А він каже: «Хочу в полон».
«З його слів, в селі, де він жив, туалет за 100 м від хати. Миються вони тільки зимою — топлять сніг. Все життя він випасав худобу і більше нічого не бачив. Там не було з ким говорити. Але він хоча б зрозумів, що таке добре, а що зло і вибрав правильний шлях», — розповідає воїн.
Мар’ян К. розповів про те, як росіяни здаються до полону
Програв гроші в карти і через борг пішов вбивати українців
«Найглибше дно, що я чув, чому пішов на війну: програв гроші в карти. Щоб віддати — взяв в банку кредит, під заставу житла. Коли банк хотів забрати хату — він вирішив вбивати українців. І це в його сім’ї вважалося подвигом. „Молодєц! Мужик! Дєржісь!“, — казала його жінка. А сама, мабуть, чекала, коли прийде довідка, що такий-то не живий і можна буде отримати гроші», — продовжує ротний.
На запитання про особисте ставлення до полонених ворогів, воїн відповів: «Перший імпульс — знищити. А потім розумієш, наскільки воно нице, що навіть бридко руки мастити. Але головне: кожен з них — це одиниця обміну на наших хлопців. І цей фактор допомагав абстрагуватись. Якщо метафорично, то я працював з ними, як офіс-менеджер з паперами. Якось так…»
На запитання, як же він сам знімав стрес і не боявся, військовий пояснив: «Зброя завжди була знята з запобіжника, адже нас двоє „на точці“, а їх десять, але під замком. А щодо стресу: сон, душ, піца. Інколи вдавалося добути… На сході і півдні України дуже яскраве нічне небо… якщо дрони не літають. То я собі мріяв, як в мирний час, з келихом білого спостерігаю за зорями».
Наша армія — це мотивація і злагодженість, вони беруть кількістю
За словами військового, не можна недооцінювати супротивника. «Їхня сила в кількості. І так, як вони витрачають своїх людей — це розкішна розкіш. Їхні ноу-хау — штурми на мотоциклах. Це було смішно в перші рази. Але потім, коли 10 мотоциклів йшли на штурм одночасно, операторам БПЛА важко було влучити. Ще одна їх фішка — заходити на територію вночі, по 2-3 солдати, з інтервалом 20-30 хв., з різних напрямків і ховатися по підвалах. Як таргани», — розповідає офіцер.
Але наша армія — це мотивація і злагодженість. Немає різниці чи це нацгвардія, чи ССО, чи ГУР. Всі працюють згуртовано.
«У них, в той же час, ніхто нічого не розуміє. Що, для чого і чому — ніхто русакам не пояснює. Вони — це необмежений „м’ясний фонд“, який тупо виконує накази старших за званням», — каже командир роти.
Готуватися до гіршого і сподіватися на краще
Війна на сучасному етапі — це війна на виснаження українців. Ворога — багато. Зброї в них теж багато. Нам необхідна підтримка зброєю та жорсткі санкції до країни-окупанта. Тоді будуть більші шанси на припинення війни.
«Тому нам треба тримати оборону, запастися терпінням і розуміти: якщо ми зараз не втримаємось, і вони прийдуть — не буде нічого. Хто вірить в „рускій мір“ — нехай подивиться на Маріуполь чи Донецьк. Треба цінувати те, що маємо, а не хотіти більшого. Надто багато людей полягло, щоб ми були у відносній безпеці», — ділиться наш співрозмовник.
На його думку, зараз нам треба тягнути час, аби, можливо, отримати якийсь виграшний момент. І кожна розумна людина в таких умовах має готуватися до гіршого, але сподіватися на краще.
Підготувала Тетяна Самотий