Вона зазначає, що в Україні дуже м'які обмеження порівняно з іншими країнами.
Експертка ЮНІСЕФ Катерина Булавінва запевнила, що локдаун в Україні – це був вимушений крок, щоб зменшити навантаження на медичну систему, яка вже не мала ані місць для приймання хворих, ані кисневих точок.
Про це розповіла в ефірі «Сніданку з 1+1».
«В нас люди не розуміють, що в нас локдаун дуже м’який порівняно з тими містами, де наприклад, не можна з одного району до іншого потрапити, де не можна переміщатись між містами, де є комендантські години, де поліція може зупинити для перевірки, куди ви йдете і таке інше. Тому в нас локдаун дуже м’який, але звичайно є незручності - є колапс на дорогах, чи недотримання вимог, коли в маршрутках люди набиті як в банці з анчоусами», - розповідає Булавінова.
Водночас вона заявила, що питання зручності абсолютно не доречне, адже питання було критичним в іншому. «Немає іншого виходу, якщо лікарні перевантажені і вам просто немає вже куди класти пацієнтів, більше немає кисневих точок, система себе вичерпала, локдаун – це єдиний спосіб, щоб все зупинити, перевести в сповільнене знімання, щоб люди виписались, звільнились якісь кисневі точки, або ж померли і звільнились ліжка. І далі система може знову запрацювати. Локдаун не робився, бо так захотілось, просто не було іншого виходу», - зазначає експертка.
Вона зазначила, що організація локдауна звичайно могла бути більш досконалою, але її більше турбує, що досі не налагоджений зв’язок лікарні із родичами хворих. «Половину дзвінків я отримую від родичів, які намагаються організувати свою комунікацію з лікарнями, де перебувають рідні. Бо лікарні зараз перетворюються на такі собі фортеці, куди немає нікому входу. Нікому немає розуміння, що потрібно, що не потрібно. Комунікація дуже ускладнена. Хоча минув вже рік і можна вже було налагодити комунікацію. Щоб люди не виходили на якісь свої зв’язки в медичній сфері, щоб ті зателефонували комусь, а ті ще зателефонували. Ось це не правильно дуже, це не гуманно і не корректно», - зазначила експертка.
