Мінус мільйон щороку: демограф озвучив шокувальні темпи скорочення населення України

Демографічна ситуація в Україні залишається стабільно важкою. Війна лише загострила тренди, які спостерігалися десятиліттями: низька народжуваність, висока смертність та масова міграція.

ТСН.ua поспілкувався з Олександром Гладуном, заступником директора з наукової роботи Інституту демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України, про демографічні підсумки 2025 року та майбутнє української нації.

— Якою була демографічна ситуація в Україні за 2025 рік, як би ви її охарактеризували?

— Я б не сказав, що 2025 рік був якимось винятковим щодо демографічної ситуації в Україні. Він був схожий і на 2023, і на 2024 роки, а от на 2022-й не дуже схожий, тому що тоді були величезні обсяги міграції наших громадян за кордон. Потім міграційні процеси не те щоб стабілізувалися, вони коливаються рік від року, та тим не менш, вони вже не такі великі.

Щодо природного росту населення, то кількість народжених потроху зменшується, а також дещо зменшується і кількість померлих. Це, скоріш за все, обумовлено тим, що загальна чисельність населення скорочується, і тому абсолютні показники теж скорочуються. Усе населення України — це та сукупність, яка продукує ці демографічні події — зменшується, через що і відбувається поступове зменшення абсолютних показників.

— Тобто ми маємо постійну тенденцію до скорочення населення?

— Так. Зменшення народжуваності в Україні вже триває давно, тому це вже як певний негативний тренд. Кількість померлих теж зменшується, бо населення у нас меншає, а також зменшується потроху підконтрольна територія.

Мінус мільйон щороку: звідки беруться цифри

Аналіз демографічної ситуації залежить від території, по якій збираються дані. Міністерство юстиції реєструє народження та смерті тільки по підконтрольній території. А вона у 2022, 2023, 2024 та 2025 роках була доволі різною. Тому ці коливання можуть бути обумовлені як загальними трендами, так і специфікою обліку демографічних подій.

Якщо взяти в середньому за чотири роки війни, то щороку в Україні народжувалося приблизно 185 тисяч немовлят, а помирало 505 тисяч людей. Тобто природне скорочення в середньорічному вимірі було 320 тисяч на рік.

Якщо ми усереднимо всі дані по зареєстрованій міграції через західний кордон України, то щорічне скорочення буде близько 830 тисяч за рахунок міграції. Таким чином, за рахунок цих двох чинників ми маємо щорічно скорочення населення приблизно на 1 мільйон 150 тисяч.

Крім того, ми не знаємо, чи був повним облік тих, хто виїхав навіть через західний кордон, пам’ятаючи, які проблеми там були з перетином у 2022 році, адже деякі громадяни не мали паспортів. Невідомо скільки людей виїхало нелегально. Ще не забуваймо, що частина населення виїхала до Росії або через Росію до європейських країн. Тому і маємо таке суттєве скорочення населення.

До всього ми втрачаємо населення за рахунок втрати територій. Ці втрати ми, на жаль, не можемо достеменно оцінити, але частина наших людей залишається на окупованих територіях.

Скорочення чисельності населення в Україні триває з 1993 року, і це продовжується. Просто війна обумовила специфіку цього тренду в останні чотири роки.

Чому падає народжуваність

— Народжуваність в Україні за 2025 рік скоротилася на 4,5%. Що стоїть за цими цифрами і що це означає?

— Це означає, що кількість народжень в Україні зменшується, і це обумовлено репродуктивною поведінкою населення, пов’язаною з війною — хтось народжує, а хтось відкладає народження дитини через війну. Також це обумовлено тим, що багато жінок репродуктивного віку виїхали за кордон і перебувають там, розірвавши зв’язки з українськими чоловіками та партнерами. І кількість народжень скорочується, як я вже казав, через скорочення самої чисельності населення України.

При рівних умовах, чим менше населення, тим менша кількість народжених. І чим менше населення, тим менша кількість померлих.

Щоб це було зрозуміліше, візьмемо в рівних умовах дві абстрактні країни. Одна річ кількість народжених в країні, де населення 250 мільйонів чи 1 мільярд з лишком, як у Китаї, і зовсім інша, наприклад, у країні, де населення 5 чи 40 мільйонів. Кількість народжень буде абсолютно різною.

Для того, щоб порівняти народжуваність, смертність чи міграційний обіг населення, зазвичай ці показники співвідносять із чисельністю населення. Щодо України, то ми зараз достеменно не знаємо точної чисельності нашого населення, тому порівняти інтенсивність народжень та смертей дуже важко.

Не виключено, що, можливо, у відносному сенсі народжуваність в Україні і не скорочується. Коли ми розраховуємо рівень народжуваності, то беремо відносний показник — кількість народжень за рік і ділимо на середньорічну чисельність населення.

Зараз у нас скоротився чисельник — кількість народжених, а знаменник — середньорічна чисельність населення — теж скоротився. Теоретично, якщо темпи скорочення однакові, то коефіцієнт народжуваності буде стабільним, але у нас сильно може вплинути міграційний чинник. Чи так це насправді, можна буде сказати після того, як буде зроблена ґрунтовна оцінка чисельності населення.

Те саме, до речі, стосується і смертності, тому що чисельність населення обумовлює абсолютну кількість смертей. І щоб зробити якісь порівняння між країнами чи навіть по одній країні в динаміці за декілька років, треба знати середню чисельність населення за кожен рік, а в нашому випадку через війну ми її станом на зараз не знаємо.

Тому можна сказати, що в абсолютному вимірі — так, воно дійсно скорочується, а у відносному все це ще треба досліджувати.

Про загрозу порожніх шкіл та садочків

— Чи можливий варіант, що вже через 6–9 років у нас будуть порожні садочки чи шкільні класи?

— У нас ця тенденція йде давно, і таке скорочення буде тривати. Якщо відбувається скорочення народжень, то відповідно і потреба у дошкільних та шкільних навчальних закладах теж буде скорочуватися.

Ми вже проходили етап об’єднання шкіл, особливо у сільській місцевості. Тоді з’явилася програма «Шкільний автобус», щоб дітей з різних сіл возили у якусь одну повнокомплектну школу. Скоріш за все, така тенденція потроху, але буде продовжуватися. Якщо, звісно, не буде якихось кардинальних змін і населення не почне народжувати дітей. Хоча очікувати такого не слід — я маю на увазі великого збільшення народжуваності навіть після закінчення війни.

— Понад 485 тисяч українців померли за 2025 рік. Це більше, ніж два Тернополя. Чим нам загрожують такі темпи скорочення населення?

— Журналісти люблять порівнювати ці числа з чисельністю різних міст, але тут слід пам’ятати, що скорочення відбувається за рахунок того, що люди помирають в усіх регіонах України. А от наскільки це відбувається рівномірно — знову ж таки, потрібно порівнювати відносно чисельності населення наших регіонів, якої ми поки теж не знаємо.

Так, смертність у нас перевищує народжуваність ще з 1991 року. Інша річ — співвідношення між народженнями і смертями. Воно, на жаль, тримається і є високим. Я маю на увазі, що на 100 народжень у 2025 році у нас було 288 померлих. Це співвідношення дуже погане, тобто практично втричі помирає більше українців, ніж народжується. Така ж приблизно ситуація була у 2024 році, а у 2022 та 2023 роках — дещо краща, але не дуже. Тому всі складнощі демографічної ситуації залишаються в країні.

Річ у тім, що у нас і в мирний час скорочувалося населення, а під час війни скорочення відбувається практично в усіх країнах, які беруть участь у таких активних бойових діях. Окрім цього, багато залежить від рівня народжуваності, репродуктивної активності населення і статево-вікової структури. В Україні старе населення за своєю структурою. Ми десь входимо у 30-ку найбільш вікових чи «старих» країн за віковою структурою, а там, де більше людей старшого віку, там і більше людей помирає. Тому, в принципі, це відповідає загальній демографічній ситуації. У будь-якій воюючій країні теж так буде.

— А яким може бути відсоток померлих саме через війну?

— Цього я не знаю, і ніхто не знає. Кількість померлих через війну нам обіцяли озвучити після закінчення війни — скільки загинуло військових, скільки цивільних. Щодо останніх, до речі, міжнародні організації намагаються порахувати, але поки достеменно не відомо, що відбувається на непідконтрольних територіях.

— Навряд чи ці цифри озвучать одразу після закінчення війни. Скільки часу на це потрібно?

— Це питання не до мене, а, мабуть, до Міністерства оборони. Я не знаю, коли оприлюднять ці дані і коли буде прийнято рішення це зробити. Як і не відомо, коли закінчиться війна.

Про міграцію та молодь за кордоном

— Якою є ситуація з міграцією? Чи відомо, як вплинув на чисельність населення України дозвіл на виїзд за кордон чоловікам віком від 18 до 22 років?

— У 2024 році, наприклад, від’ємне сальдо міграції (перевищення тих, хто виїхав, над тими, хто в’їхав) було приблизно 443 тисячі, а у 2025-му від’ємне сальдо міграції — 282 тисячі. Тобто воно зменшилося. А чи було б воно ще меншим, якби не було дозволу на виїзд за кордон юнакам 18–22 років, сказати важко, тому що прикордонники не розробляють інформацію щодо тих, хто в’їхав та виїхав, за віком.

Щоб це з’ясувати, треба дивитися, наскільки змінилася статево-вікова структура тих українців, хто перебуває в Європі. І там окремо вивчати по вікових групах. З цим складно, бо там по однорічних вікових групах дані не наводяться, лише по укрупнених. Тому з’ясувати конкретніше буде важко.

Це треба розбиратися окремо з кожною країною — скільки там наших людей, якого віку. Зробити це надто складно. Потрібно знати систему обліку у кожній країні, як вони реєструють мігрантів. Та й взагалі, якщо наша молодь виїхала, то невідомо, чи пішли вони ставати на якийсь облік як наші вимушені мігранти, чи просто почали працевлаштовуватися. Словом, все це важко буде визначити.

— Чи вдасться Україні повернути своїх громадян з-за кордону? Якими наразі є шанси і якими мають бути умови для повернення?

— Умови практично не змінилися. Головні чинники — це закінчення війни, наявність роботи та житла в Україні і те, що наші громадяни зараз мають за кордоном.

Можливо, ця ситуація почне дещо прояснюватися після березня 2027 року, бо у ЄС ухвалено рішення, що усім країнам, де перебувають наші вимушені мігранти, запропоновано або розглянути можливість надання якогось офіційного статусу — вже не біженців, а статусу в країні перебування, або запропонувати нашим громадянам повернутися додому.

Але у зв’язку з тим, що українцям дозволили вільно переміщуватися по всіх країнах ЄС, можливо, що країни будуть проводити різну політику, і вже наші громадяни будуть вирішувати — повертатися їм додому чи просто змінити країну перебування, набувати громадянства іншої країни. Все це буде трохи більше ніж через рік. Тоді і буде видно.

— Чи робили ви демографічні прогнози щодо ситуацію в Україні на найближчі роки?

— Свіжих прогнозів немає. Зараз ми намагаємося оцінити чисельність населення на підконтрольній території, але поки цю роботу ще не закінчили. А після цього будемо намагатися розробити різні сценарії, прогнози та інше.

Шлюб у 14 років: чи врятує це демографію?

— Нещодавно в Україні обговорювали скандальні зміни до Цивільного кодексу, де планували зменшити шлюбний вік до 14 років. Яка ваша думка щодо цього?

— У змінах до Цивільного кодексу України йшлося не про шлюбний вік, а про виняткові випадки, коли можна отримати дозвіл на батьківство. Якщо, наприклад, дівчина народила дитину до 16 років чи навіть ще молодша, то вона отримала певний юридичний статус.

Загалом в Україні трапляються випадки народжень дітей у віці навіть 12 та 13 років, але це незначна кількість підліткових народжень. Вони є, але за останні кілька років їх кількість зменшується. Хоча, так, народжують у 14, 15, 16 років.

У демографії репродуктивний вік умовно вважається з 15 років. Але тут є два важливих моменти: здоров’я цієї молодої матері і її юридичний статус.

Щодо здоров’я, то я не думаю, що це усвідомлене материнство. Скоріш за все, це результат необережного сексу чи інших випадків — через кохання або насильство. Це дуже юний вік, і невідомо, чи зможе дівчинка біологічно нормально виносити дитину, аби не було шкоди для її здоров’я. Це не вітається медиками. Крім того, є статті Кримінального кодексу щодо статевих зносин з особами, які не досягли 16-річного віку. І за це існує кримінальна відповідальність, про яку краще поговорити з юристами.

З одного боку, нововведення — це спроба зробити можливість шлюбу при небажаній вагітності, щоб хлопець чи чоловік, які до цього причетні, змогли уникнути кримінальної відповідальності. А з іншого боку, якщо він це визнає, то, навпаки, може настати кримінальна відповідальність. Виникає така правова колізія, і ймовірно, що після змін до Цивільного кодексу доведеться вносити зміни і до Кримінального кодексу.

— Кажуть, що це нововведення вже вилучили з правок до нового Цивільного кодексу. Чи могло це нововведення якось вплинути на демографічну ситуацію?

— Абсолютно ні. Число таких народжень незначне. До того ж в Україні спостерігається тенденція до «постаріння» материнства. Середній вік матері при народженні дитини напередодні широкомасштабного вторгнення був 28 років.

Зараз за чинним Кодексом про шлюб та сім’ю України мінімальний шлюбний вік встановлено у 18 років для чоловіків та 17 для жінок. Але в окремих випадках він може бути зменшений. До речі, в часи СРСР така норма у 18 років була в усіх республіках, окрім України та Грузії, де жінкам можна було офіційно вступати у шлюб з 16 років. Зараз я не бачу сенсу змінювати шлюбний вік до 14 років, бо і соціально, і за здоров’ям — тобто біологічно — це ще незріла людина, а дитина.