Деякі відзнаки для тих, хто боровся із “куркулями” виготовляли із срібла, на аукціонах їх тепер продають за 2-3 тисячі доларів.
Тих, хто забирав у селян останнє, ґвалтував жінок, щоб їхні чоловіки віддали захований мішечок зерна, хто змушував людей божеволіти від голоду, радянська влада нагороджувала.
Про цей маловідомий досі факт йдеться 28 листопада в сюжеті ТСН.Тиждень.
Щоб зберегти хоч трошки зерна для своїх дітей, вони закопували його в могилах. Польові ховрашки були тоді чи найсмачнішим м'ясом. А ще люди їли траву - кульбабу, заячі вушка, калачики. Їжі не давали навіть у колгоспі, її возили — тільки... курям. Такими є свідчення тих небагатьох свідків голодомору 1930-х років, хто дивом вижив. Їх збирають для нового великого музею Голодомору-геноциду українців, який мають намір відкрити в Києві в листопаді 2023 року - до 90-ї річниці трагедії, про яку десятиліттями забороняли навіть згадувати в Україні.
Серед цих спогадів є факт, який викликає тепер шок. Виявляється, “активістів” та “ударників хлібозаготівель”, через які загинули мільйони українців, нагороджували спеціальними відзнаками.
Невеликий металевий значок вагою 5 грамів, розміром 3,5 на 4 сантиметри був винагородою за “розкуркулення” українців. На ньому так і написано (до речі, українською мовою): “За суцільну колективізацію та ліквідацію куркуля як кляси”.
Навіть у цій фразі відчувається ненависть до кожного, хто жив у достатку, заробляв і не пух від голоду. Але за “розкуркуленням” приховували злочин із назвою геноцид. Ті, кому вдалося вижити, досі не розуміють, як їм це вдалося.
“Дядько закопував зерно в могилах. Там же ніхто шукати не буде”, - згадував Григорій Шикирявий, 94 роки, Хмельниччина.
“Мама вночі піде в степ, знайде нірку миші, то зерна набере, цим і годуємося”, - розповідала Олександра Леонтьєва, 96 років, Миколаївщина.
Але “активісти” забирали в людей навіть те, що їм вдавалося нашкребти в нірках мишей. Такими “активістами” та “ударниками хлібозаготівель” здебільшого були люди, які не мали жодного авторитету серед селян, але знали, хто як жив, і здавали своїх...
Часто це були місцеві п’янички, які мали “догани за випивку”, але, попри це, проходили партійну чистку і швидко перетворювалися на розпорядників чужих життів. Над ними завжди стояли “чужі” — партійні функціонери з району чи області. Їх називали “буксирні” бригади. Саме вони отримували нагрудні знаки за виконання і перевиконання планів, які просто неможливо було виконати, не виморивши мільйони українців голодом.
На цій нагороді є дві дуже промовисті деталі. Вона оповита колоском, а в центрі зображено чоловіка на тракторі, який уперше виготовили на Харківському тракторному заводі у 1931-му році. На агітаційних плакатах того часу він часто чавив “куркулів”.
Одна з таких нагород — значок “Ударнику хлебозаготовок завершающего года 1-й пятилетки” — була виготовлена зі срібла. На аукціонах її тепер можна знайти за 2-3 тисячі доларів. Цей значок вручали тим, хто забезпечив рекордний експорт зерна 1932-33-го років, забравши його, зокрема, від конаючих від голоду українців.
Усе це під страхом смерті замовчували не лише в тоталітарній радянській імперії. В голодомор українців не вірили, сліпо ігноруючи мільйони смертей, таклж у цивілізованому західному світі. Але мовчали про це - не всі.
Серед тих, хто з фактами на руках заявив, що українців винищували голодом навмисно, був американець Джеймс Мейс. Він очолив комісію комітету Конгресу Сполучених Штатів із вивчення голоду 1930-х в Україні, а в 1990-х, по суті, і сам став українцем, переїхавши до Києва, де до останніх своїх днів продовжував свою особливу місію.
Його справа живе й зараз у вигляді впливової премії імені Джеймса Мейса. Її вже 14-й рік поспіль вручила газета "День", де також працював відомий історик.
Лауреатом цієї премії цього року одностайно обрали військового кореспондента ТСН Андрія Цаплієнка. Як кажуть ініціатори премії - за "громадянську позицію". А вона, як він сам каже, звучить дуже просто: "Там, де у вікно, крім свічки - можуть виставити кулемет, - ніколи не буде Голодоморів".
Читайте також: