"Ногу чи руку привезли": матері загиблих та зниклих безвісти захисників розповіли про запитання, які ранять

Дата публікації
Перегляди
2798
Час на прочитання
4 хв
Поділитись:
Facebook
Twitter
WhatsApp
Telegram
Viber
"Ногу чи руку привезли": матері загиблих та зниклих безвісти захисників розповіли про запитання, які ранять

Реабілітація матерів та дружин загиблих і зниклих безвісти захисників України

В Україні почали допомагати родичам загиблих та зниклих безвісти захисників України.

Психоемоційним станом матерів, дружин та дітей загиблих та зниклих без вісті бійців перейнялися нацгвардійці Західного управління. Знайшли гроші та організували реабілітаційний центр в одному з віддалених гірських сіл Прикарпаття. За 1,5 року там побували понад 250 родин полеглих. Додому вони вже повертаються геть іншими — починають розуміти, що заради пам'яті загиблих мають жити.

Деякі жінки говорили з кореспонденткою ТСН Аллою Пасс і зізнавалися — це перша їхня розмова зі сторонніми людьми після втрати.

Матері дуже тяжко переживають загибель своїх дітей

Тетяна Ситник сама захотіла розповісти журналістам про свого сина. Уперше за 8 місяців говорить про його загибель зі сторонніми.

"Він же знав, що я буду плакати. Приходжу додому, а в мене під подушкою цукерки лежать. Він мені дзвонить, коли там зв'язок появився — мама, заглянь під подушку! В момент його загибелі у мене вирвали серце", — каже Тетяна Ситник.

Тетяна Ситник

А у Руслани 21-річний син, командир взводу розвідки, зник безвісти в районі Мар'їнки два роки тому. Їй і зараз сльози не дають говорити. Але після занять з психологами пропозицію зупинитися відхиляє.

"Мені постійно хочеться говорити про сина... мені здається, що він живе. От, наприклад, в мене день народження — вони з меншим сином звечора нарвали польових квітів і всю дорогу до спальної вкрили квітами. Зранку прийшли привітати і — мамо, не будете сварити, що наробили в хаті безлад? я встаю — все у квітах. Я сином пишалася і я пишаюся ним", — каже Руслана Мартинюк.

Руслана Мартинюк.

Мати зниклого безвісти захисника України розповіла про цинічні запитання

Кожна з 16 матерів загиблих та зниклих безвісти після втрати самотужки не змогла подолати свій біль. Вдень, на роботі, кажуть, ще сяк-так, а вдома розпач — безсоння, тремор рук, голосу, сльози. І безтактність, яка ранить.

"Дошкуляло запитання, чи ти знайдеш свого сина. Або там привезли сина в іншої жінки — мене питали: ногу чи руку, чи що привезли? Я боялася їх образити, відходила в бік. Тепер не буду", — каже Руслана Мартинюк.

Руслана Мартинюк

Як допомагають рідним загиблих та зниклих безвісти захисників України

Дружин, матерів, дітей полеглих побратимів і військовослужбовців інших підрозділів взяли під свою опіку нацгвардійці Західного управління. Реабілітаційний центр облаштували у віддаленому карпатському селі. Запросили команду досвідчених психологів, які з травмами війни працюють від 2014 року. 

"До нас вони приїжджають в чорних хустинках, в темному одязі, змарнілі, з набором психосоматики — від неможливості заснути до неможливості підняти плечі. За три тижні 90% вони починають повертатися до себе, змінюють спосіб життя, вдягаються у кольори, вони починають бачити ці кольори. І навіть, якщо вони плачуть, вони готові пережити з кимось свою історію, вони готові ділитись своєю історією", — каже голова громадської організації з надання психоемоційної допомоги Тетяна Мураткіна. 

"Ми не маємо жодного морального права забути про полеглих героїв. Також ми не можемо забути і про їхні родини, ми не можемо залишити їх наодинці зі своєю бідою", — каже військовий НГУ Роман Григорський.

З жінками та їхніми дітьми психологині працюють від ранку до ночі. Використовують тілесні та ресурсні практики, фейсйогу, арт-майстерні, навіть равликів привезли.

"Коли він пересувається — це мікромасаж, який розслабляє. Коли ми в стресі, що у нас зціплюється? Зубки, напружується  обличчя. Коли вони повзуть, цим мікромасажем вони розслабляють мімічні м'язи, глибші м'язи", — каже психологиня Ірина Майстрик. 

Що кажуть жінки після реабілітації

Додому жінки повертаються геть іншими — з бажанням жити заради пам'яті своїх синів, допомагати іншим, і з мріями.

"Нас навчили думати про себе. Якщо ти будеш в доброму настрої, здоров'ї, це буде добре і рідним. А раніше я не думала про себе, а про дітей. Але якщо мені погано, це й дітям погано, сину меншому", — каже Руслана Мартинюк. 

Одна група їде — інша вже набирається. Нацгвардійці тим часом шукають небайдужих, які готові їхній проєкт підтримувати фінансово.  

▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням відео: Новини за 22 квітня 2024 року | Новини України

Нагадаємо, російські окупанти вигадали новий фейк щодо керівника української розвідки Кирила Буданова. Пропаганда РФ намагається впевнити своє суспільство в тому, що він потрапив у полон.

Читайте провідні новини дня:

Повʼязані теми:

Наступна публікація