Українка розповіла про свій бізнес у Німеччині.
Наталя Сергієнко переїхала до Німеччини 11 років тому. Вона народилася у Сумській області, але також жила у Харкові до переїзду у ЄС. Нещодавно вона з родиною відкрила у Франкфурті ресторан "Мавка". Німеччина – не найпростіша країна для ведення власної справи, але українка прагнула втілити свою мрію. Її бізнес – хороший приклад того, як українські жінки інтегруються у німецьке суспільство.
У інтерв’ю для ТСН.ua вона розказала про смаки німців, їхню відкритість до експериментів та реакцію українців на появу закладу.
"Німці полюбляють борщ і випічку"
Часто українці схвильовані кількістю бюрократичних процедур у Німеччині. Яким був ваш досвід?
Я не очікувала, що буде так складно, хоча була готова до різних викликів. Коли я переїхала до Німеччини, у мене, скажімо, не було тимчасового захисту (відомий, як «параграф 24» – ред.), тому я думала, що буде легше. Зараз для реєстрації треба було зібрати купу документів. Я думала, що мій досвід підготував мене до німецької бюрократії, але ні. Мені багато хто казав, що в Україні все швидко можна зробити через «Дію». Тут, якщо ви відкриваєте невеликий бізнес, ви можете впоратися за 15 хвилин. Але якщо мова йде про ресторан з продажем алкоголю, потрібна ліцензія. Проблема полягає навіть не в самих документах, а в тому, як їх зібрати. Зараз Німеччина переходить від паперової бюрократії до цифровізації. Частково доступні цифрові рішення, тому ви можете зареєструватися онлайн. Але зрештою все одно доведеться надіслати багато документів поштою.
Що ще здивувало на початку заснування?
Також важко було зрозуміти, як правильно брати людей на роботу. Є багато нюансів. Наприклад, у гастрономічному секторі ви повинні зареєструвати працівників до початку фактичної роботи.
Хто працює з вами в команді?
Це сімейний бізнес. Ми знайшли це приміщення після довгих пошуків. Коли ми отримали ключі, то з родиною почали прибирати та готувати приміщення. Ми довго чекали карту України для інтер’єру, яку привезли з Чернівців, і хотілося, щоб вона була до відкриття. Зрештою, без будь-яких гучних оголошень, у нас був майже аншлаг. Ми спонтанно вирішили відкритися. Ми зробили історію в Instagram, купили кульки, і все сталося. Відтоді активність у соціальних мережах лише зростає. Ми навіть не замовляємо рекламу. Я сама веду Instagram, пишу дописи та фотографую.
Чи багато молоді відвідує ресторан й як німцям українська кухня?
Так, близько 50-70% наших гостей - це молоді люди, які знаходять нас в Instagram чи Facebook. Близько 20% наших гостей - німці; решта українці. Українці приїжджають спеціально скуштувати домашню їжу.
До речі, як ви обирали меню?
Я обирала на свій смак і прагнула приготувати те, чого мені бракувало після переїзду до Німеччини. У меню немає страв з різних куточків України, які ми не вміємо добре готувати. Ми включили лише ті страви, які ми можемо приготувати самі. Але меню буде розширюватися, якщо люди цього захочуть.
А що полюбляють німецькі гості?
Звісно, борщ вже знають, але пробують і інші наші страви (посміхається – ред.). Також німцям сподобався оселедець під «шубою», який вони замовляють регулярно. Вони цікавляться новинками й навіть намагаються прочитати назви українською.
Ви готові до експериментів, якщо будуть запити?
Ми навіть маємо спеціальну пропозицію щотижня. Відвідувачі голосують в соцмережах за страву, яку потім можна буде спробувати у закладі.
Чи схожі українська та німецька кухні?
Є багато спільного. Коли німці, скажімо, пробують наші страви, як-от голубці, які нагадують їм Kohlrouladen. Правда вони мають дещо іншу начинку. В капустяні листки німці зазвичай загортають лише м'ясний фарш з приправами, не додаючи рис або гречку. Й, звісно, люблять наш борщ і випічку.
"Плануємо експериментувати, особливо із західноукраїнською кухнею"
Чому для кафе обрали назву "Мавка"?
Я люблю зелений колір, тому «Мавка» ідеально підійшла за стилістикою. До того ж, потрібна була коротка назва, яка була б зрозумілою обома мовами, не асоціювалася б з кітчем, але була б сучасною. Головне, що росіяни цього слова не знають (сміється – ред.). Тому ми подумали, що це хороший варіант.
Хоча ви тільки нещодавно відкрилися, який досвід ви вважаєте найкориснішим?
Мені цікаво експериментувати з меню. Скажімо, через те, що деякі жителі Німеччини не їдять свинину, ми спочатку готували борщ з яловичиною. Але він мені не сподобався, хоч люди казали, що він хороший. Я вирішила, що не можу подавати те, що мені особисто не подобається. Зрештою ми змінили рецепт на борщ з ребрами.
А яка кухня домінує? Ви ділитеся стравами з усієї України?
Зараз ми включили лише ті страви, які ми можемо приготувати самі. Наприклад, ми з мамою готуємо печінковий паштет, який подаємо зі спеціями та маслом, як і вдома. Ми постійно вчимося на реакції гостей і коригуємо меню. Ми плануємо й надалі експериментувати, особливо із західноукраїнською кухнею. Я завжди пробую кожну страву перед тим, як подавати її гостям. Страви на 2-3 персони на смак відрізняються від тих, що готуються на 20 літрів.
Пам’ятаю, як двічі за день варила по 20 літрів борщу, бо все з’їли. Отже, нам потрібно адаптувати домашні рецепти до кількості гостей.
Ми також думаємо, як зробити так, щоб наше меню не асоціювалося з російською кухнею. Наприклад, ми думали додати солянку, але виявилося, що це російська страва, тому вирішили її не включати.
Які ваші плани на майбутнє щодо розвитку бізнесу?
Наразі ми зосереджені на тому, щоб усе працювало гладко. Ми поступово дізнаємося, коли люди відвідують заклад найчастіше, і відповідно коригуємо наш графік. Наприклад, ми вирішили зробити вівторок вихідним, тому що у мене ще є інша робота. Потрібен стабільний дохід, тому що кафе – це великий ризик.
Чи плануєте замовляти українську продукцію?
Так, я дуже хочу, але зараз є деякі труднощі. Наприклад, у роботі з постачальниками від великих компаній проблем немає, а ось із сільським господарством в Україні зараз дуже важко вести бізнес. Мені потрібен офіційний рахунок-фактура для всіх закупів, щоб я могла відобразити його у своїх витратах. На жаль, зараз це дуже складно організувати. Тому ми навчилися використовувати місцеві продукти, що схожі на наші. Я, наприклад, роблю пюре не на молоці, а на вершках, і воно виходить як домашнє. Хоча це важко, але ми знаходимо альтернативи.
Але ви хотіли б підтримати український малий бізнес, наприклад?
Так, на Полтавщині є село, де традиційно займаються гончарством. Дуже хочу підтримати їх, придбавши глечики для закладу. Я писала їм, бо через війну багато гончарів або на фронті, або є певні проблеми. Я вважаю, що буде круто подати, наприклад, узвар у глечику.
"Українські жінки – це сила"
Чи хотіли б ви відкрити заклад в Україні після війни?
Так, я думала про це. Якщо я відкрила український ресторан тут, то в Україні я повинна відкрити німецький.
А в Україні залишилося багато родичів?
У мене в Харкові ще багато друзів. Батько з сестрою зараз живуть у Сумах. Моя мама – у Німеччині. Суми не найбезпечніше місце.
Що ви відчували, коли прийняли рішення переїхати?
Моє рішення було добре продуманим і зваженим. Мені було важко і я тільки можу уявити, як важко було моїй мамі, коли вона евакуювалася з Харкова на початку війни. Складно, коли хтось інший вирішує твоє життя за тебе, а ти до цього не готовий.
Як ви ставитеся до життя між двома країнами?
Можливо. Працюватиму, покажу, як відкривати заклади. У мене була мрія відкрити ресторан, хоча я не шеф-кухар і це сталося. Я просто прагнула до своєї мети й все сталося.
Українські жінки зараз дуже активні. Вони показують приклад стійкості.
Так. Українські жінки – це сила. Вони знаходять ресурси в собі і рухаються вперед. Коли я почала вести свій Instagram, багато людей стежили за мною та підтримували мене. Навіть коли мені важко, приходять повідомлення, які надихають мене. Це дуже мотивує, і я дійсно відчула підтримку українців.
Матеріал підготовлено за участі CFI, Французької агенції з розвитку медіа, в межах проєкту Hub Bucharest за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
Авторка: Ольга Консевич
