Пара з Київщини закохалася в землянці під час Другої світової і тепер разом рятується від російських обстрілів

Подружжя Кириченків із села Кухарі, що на Київщині, познайомилося ще під час Другої світової війни, по закінченню побралося, народило доньку, а під час сучасної війни дочекалося вже й праправнуків, йдеться в ТСН.

Парасковії Андріївні - 92, Василю Андрійовичу - 96, і щодня о першій годині вони разом кавують. Традиції уже 7 років - відколи чоловік переніс інсульт. Із того часу він паралізований, не бачить, майже не чує, погано говорить.

Парасковія Андріївна цей ритуал час від часу пропускає, бо їй каву пити небажано, але ж Василь Андрійович полюбляє - тому вона дотримується традиції. Її правило - чоловіка треба оточувати турботою, вибачати навіть тоді, коли не дуже й хочеться, а головне - кохати. Саме це, переконана, і тримає їх разом так довго - 75 років у шлюбі. “Мені вже здається, шо мабуть 90”, - сміється жінка.

Донька Надія не пам'ятає жодної сварки батьків. “Може, й сварились без мене, але я за 75 років жодного разу не чула”, - переконує вона.

Пара познайомилася ще під час Другої світової війни. Тоді їхнє село щойно звільнили від німецьких загарбників. Свою першу зустріч пам'ятають у найдрібніших деталях. “Він розказує тоді: ти прийшла в землянку, і я зразу тебе примітив, бо ти мені сподобалась. Він кращий на все село був, він такий вродливий був і кучерявий сильно”, - пригадує жінка.

Вона й дотепер зберігає кожен лист від коханого і кожну їхню спільну світлину. Вони побралися 48-го, згодом у подружжя народилася донька, тепер мають уже двох онуків, четверо правнуків і вже двоє праправнуків. Усі вони зараз живуть у США. “Велика родина, та приїхати не можуть. Приїжджали б, якби не ця війна”, - кажуть у родині.

Що їм доведеться ще раз переживати війну, навіть подумати не могли, каже Парасковія Андріївна. Під час Другої світової воював її батько, потім потрапив у полон, а коли повернувся додому, почав партизанити. “Пов’язали колючою проволкою їм руки і хотіли пустити під лід, але сильно замерзла річка, не вийшло, не пробили. Їх привезли в сарай, усіх партизанів позбирали, кого підстрелили, а потім підпалили і там вони згоріли”, - розповідає жінка.

Зараз, під час російсько-української війни, їхнє село разом із довколишніми російські загарбники знищували прицільно. Для них це було стратегічне питання. Рідні для родини Кухарі опинилися на шляху до примарної мрії росіян взяти Київ. “Два рази, як самі двері відкрилися, вікна теж, все посічене було осколками. Я його одвезу, думаю, що тут пічка, то як буде якийсь осколок летіти, то тут одразу стіна і піч. Як буде щось летіти, то, може, не прілетить, а сама ляжу тут і молюся Богу”, - каже Парасковія Андріївна.

Надія Василівна з чоловіком останні роки живуть із батьками. Коли залишатися в селі вже було небезпечно, вони й вивозили їх з-під обстрілів до Львова. Будинок уцілів, а от той, в якому колись батьки починали своє спільне життя, росіяни знищили.

Додому вони повернулися ще в травні, а від 22 лютого - у день річниці одруження - як завжди, зібралися за одним столом із ріднею, тоді закоханим навіть кричали "Гірко".

Парасковія Андріївна зізнається, кохає чоловіка не менше, ніж колись. А він хоч і погано чує, та коли вона починає співати, намагається потай від неї поспіхом витерти сльози.

Читайте також:

Волонтери вмовляють евакуюватися з Харківщини, та дієвими стають тільки “переконання” росіян

За сотню метрів від кордону з Росією розвідники полюють на ворожі ДРГ: йдуть крок у крок і слухають простір

Збиття росіянами безпілотника США у міжнародних водах: чи задовольнять пояснення РФ американців