Пенсіонери змогли зупинити колону росіян у Бучі і дали час ЗСУ зустріти ворога: історія героїв, які залишилися в тіні

Вони першими зустріли колону російської техніки, яка увірвалася наприкінці лютого 2022 року до Бучі. Звичайні мешканці міста, і лише дехто з бойовим досвідом, стали до зброї та влаштували засідку на російську техніку, яка сунула містом. Хоча сили в тому бою були нерівні, але засідка добровольців дала змогу виграти час для Збройних сил, які згодом добили залишки росіян та не пропустили їх до Києва, йдеться в ТСН.

Окупанти планували парад у Києві, але наштовхнулися на опір звичайних українців. Їх палили “коктейлями Молотова” в передмісті української столиці та обстрілювали просто із приватних будинків. Оскаженілі росіяни нищили будинки мирних людей, мародерили та влаштували масове вбивство мирних людей.

Кадри і світлини з вулиці Вокзальної в Бучі облетіли увесь світ, бо саме тут українці знищили одну з найбільших колон російської техніки, яка йшла на Київ.

В березні 2022-го, коли посеред житлового кварталу Бучі йшла колона техніки росіян, вогонь ЗСУ корегували місцеві добровольці. “Тут вулиця вузька. Вони зупинилися і почали розвертатися, аби здати назад, але їм не вдалося, і їх тут і накрили”, - розповідають місцеві.

Колона рашистів на бронетехніці увірвалася до Бучі зранку 27 лютого, вони рухалися з боку Гостомеля - саме там, на аеродромі Антонов, висаджувався російський десант.

Окупанти без остраху, що по них стрілятимуть, планували проскочити Бучу і увірватися до столиці. Першими їх зустріли пенсіонери та ще півтора десятка добровольців. Влаштували засідку просто посеред приватних садиб і висоток. “Ми роззосередилися вздовж вулиці. Коли йшла колона, дійшла до перехрестя, і першу машину підбили з гранатомета”, - розповідає Павло Мазін.

Ще одну бронемашину росіян добровольці закидали звичайними “коктейлями Молотова” з сусідньої недобудови. Володимир гатив у бік росіян, які сиділи на бронемашинах. Ошаленілі від несподіваного опору окупанти почали гатити в різні боки, обстрілюючи все, що було на їхньому шляху. Вони засікли Володимира і кинулися навздогін, і почали стріляти по ногах. Бучанцеві вдалося втекти. Наслідки того поранення лікує й досі. “Три кулі піймав. Пролежав хвилин 15. Потім хлопці відтягнули мене за дім”, - розповідає чоловік.

З того бою живими вийшли не всі. Ветеран АТО Володимир Ковальський, боєць на протезах, тоді встиг випустити в бік окупантів лиш кілька куль і загинув від ворожого вогню. “В нього були вогнепальні поранення. Його розстріляли і в груди, і в голову. Кілька куль. З колони. З того боку били. А він без ніг і уйти не зміг”, - кажуть бучанці.

Ця засідка добровольців затримала рух російської техніки Бучею і дозволила виграти час для Збройних сил, які вже прямували назустріч ворогові і добили більшість машин вже на виїзді з міста. “Після нас вони вже не йшли парадним маршем. Вони спішилися і йшли бойовою охороною. Вони не проскочили місто, як планували”, - переконують добровольці.

Росіяни, яким вдалося вижити після розстрілу колони, розповзлися містом, каже Андрій, керівник бучанського  ДФТГ. Ховалися в будинках мирних і вбивали їхніх господарів. “Там далі, за школою, домівка є, вони там в город заїхали, вбили господаря. Одна машина вискочила, заїхала на Тарасівську і там стала, вона не розуміла, куди їм їхати далі”, - каже Андрій.

А ще шукали корегувальників вогню і тих, хто стріляв по їхній колоні. Хапали на вулицях перехожих, вривалися до домівок та забирали в полон людей. Мордували чоловіків і жінок. За 33 дні окупації Бучі росіяни вбили майже пів тисячі українців. Тепер асоціація з цим мальовничим містом на околиці Києва назавжди закарбувалася в нашій пам’яті як геноцид українського народу. “У нас зразу скотч на обличчі, руки замотані. Все - до стінки”, - розповідає доброволець Леонід Черкаський.

Він лише після звільнення Бучі зрозумів, що дивом залишився живим. Звичайний керівник ОСББ під час окупації був волонтером у гуманітарному штабі міськради. “Вони залітали і блокували все це місце. Вони кричали, все, ми їх знайшли. Що це тероборона, і тут є зброя, і тут вони займаються корегуванням”, - пригадує чоловік.

Та замість зброї в цих ангарах були лише ліки і хліб для мешканців Бучі. “Шпирнув, бив, автомат до голови. Каже, пристрелю. Вже так було…та стріляй”, - пригадує Леонід.

Його тримали в підвалі добу, а потім відпустили. Леонід сам дивується своєму везінню. Разом із побратимами через рік після звільнення Бучі вони досі залишаються разом і збираються на передову. Хоча поки жоден із цих добровольців не має державних нагород ані за організацію оборони Бучі, ані за підбиття техніки, ніхто з цих чоловіків не пошкодував, що взимку 2022-го став на захист рідного міста.

Читайте також:

Українці штурмують аптеки по всій країні: пояснюємо, чому не потрібно бігти по ліки (фото)

"Ліг на диван та став задихатись": у Дніпрі помер 4-річний хлопчик, на тілі дитини виявили ушкодження

Нова хвиля мобілізації в Росії: чи наберуть окупанти ще 400 тисяч солдатів