Подумки поховали одне одного, але він пораненим знайшов її у лікарні: неймовірна історія подружжя з Донеччини

Вже подумки поховали один одного після мінометного обстрілу на Донеччині, та дивом вижили і зустрілися у Дніпрі. Подружжя поралося на городі у рідному селі біля Мар’інки, коли росіяни почали обстріл. Поранених чоловіка та дружину військові вивезли до лікарень. Щойно оговтався, чоловік втік з курахівського медзакладу, на милицях шукав кохану у Дніпрі і врешті у реанімації знайшов її, йдеться в ТСН. 

Олександр тепер від коханої дружини ані на крок.  Поранений, з контузією, на милицях він доїхав з Донеччини до Дніпра, аби відшукати кохану. “Сказали, в Дніпро відправили. Я контужений. Я не чую. У мене кров з вух йде. Приїхав і став тут шукати. Так це ж жінка. Я стільки з нею! І в горі, і в радості”, - каже чоловік. 

Ірина каже, що навіть не мріяла побачити чоловіка знов. “Хтось зайшов «добрий день». Я на голос обернулась! Я не знала, чи він живий! Заходить до палати. Я не передам, що це було”, - пригадує жінка.  

У вкрай тяжкому стані її непритомну доправили з Донеччини до Дніпра тиждень тому. Поранення загрожувало життю. “Тонкий кишківник був повністю розбитий. Великий уламок зайшов в поперек, розбив все на своєму шляху, але наші хірурги унікальну зробили операцію. Це смертельно небезпечні поранення. Потрібно встигнути відмити, зашити, якось відновити цілісність кишечника. У нас є доба-дві, щоб це все виправити та помітити”, - констатують медики. 

Вже три складні операції позаду, Ірина отямилась після медикаментозного сну і розповіла лікарям, як дістала поранення. “Чоловік встигнув крикнути: ховайся, прилітає! Але, на жаль, вибух. І вже хвиля, чоловік весь у крові і вона. Сиділи в калюжі крові”, - переказують медики розповідь жінки. 

Вона збирала полуницю в себе на городі у селі Максимільянівка на Донеччині, коли почався ворожий обстріл. Чоловік був поруч. “Почув свист міни, вибух, пиляку кинуло. Мене як підняло, об землю вдарило. Я думав, вибило око мені. Я розчухався трошки, глянув, де вона. Схопив її на руки і поніс”, - пригадує Олександр. 

Військові вивезли поранене подружжя. Олександра лишили в курахівській лікарні. Стан пані Ірини був тяжчий, тож її повезли до Дніпра. Усі речі та телефони залишилися у розбитій домівці. Поранені не мали жодної звістки один від одного аж до зустрічі у реанімації Дніпра. “Це будо дуже чуттєво! Ми раділи! Така зустріч! Чоловік сам вважав, що Ірина померла, тому це будо дуже зворушливо”, - кажуть лікарі.  

Вони 37 років разом, народили трьох дітей. Познайомилися на Житомирщині, там працювали на порцеляновому заводі. Олександр запросив вісімнадцятирічну Ірину створити сім’ю на його рідній Донеччині. До війни вона працювала швачкою, він - був художником. Попри бойові дії виїхати не наважилися. “У нас не будо за що виїхати. Так виживали за рахунок города і все. Ми живемо на своїй землі. Ми любим свою землю. Куди ми?”, - переконує подружжя. 

Нині їхня спільна мета, ааби Ірина одужала, бо стан досі тяжкий, але надія є. 

Додому вже, певні, не повернуться. Там лишилося усе нажите та картини Олександра, та він вірить, напише ще, аби влаштувати омріяну виставку після перемоги.

Читайте також:

На звільнених територіях сморід від покинутих тіл ворогів і запеклі бої: росіяни намагаються повернутись

Звільнені території всіяні сміттям і тілами ворогів: бійці показали, що відбувається навколо Бахмута

Прихистити, поки не знайдуться господарі: переповнені притулки просять забрати врятованих тварин, але є умови