Повернення до звичного життя: чому в Україні за 8 років війни немає єдиної системи реабілітації

Дата публікації
Перегляди
1837
Час на прочитання
4 хв
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Повернення до звичного життя: чому в Україні за 8 років війни немає єдиної системи реабілітації

Назагал в Україні не вистачає близько 2 тисяч реабілітологів, а до наявних центрів – черги.

Ми хочемо бачити всіх полонених українців удома і живими. Ну а далі треба допомагати з поверненням до звичного життя. І ось тут знову випливає проблема, яку держава Україна не вирішила за 8 років війни.

У нас досі немає єдиної системи реабілітації. Є вдалі приклади приватні. Але назагал в Україні не вистачає близько 2 тисяч реабілітологів, а до наявних центрів – черги.

Що планує влада тепер і що насправді потрібно нашим оборонцям, щоб якомога швидше відновитись, йдеться в ТСН.

Віталій – "азовець". Він отримав поранення на Київщині. Ногу ампутували у державній лікарні, але там не було навіть штатного реабілітолога.

Приватний реабілітаційний центр для знайшла патронатна служба "Азова".  Там, одразу після протезування, він заново вчився ходити, довіряти протезу, зміцнювався фізично і психологічно. Але така реабілітація коштує дорого – від півтори тисячі на день до 5 тисяч.

Патронатна служба "Азову" опікується своїми бійцями і витрати бере на себе. В державних закладах місць не вистачає. А відновлення треба починати, якнайшвидше після травми. У Єгора з дружиною на двох два візки. У дитячому Єва. Вона народилась в евакуації, у Чехії, коли тато був на війні. За 4 місяці це перша їхня зустріч. Його дівчата приїхали з закордону, в реабілітаційний центр, щоб бути разом.

Єгор під Ізюмом підірвався на протипіхотній міні. Ще не минуло місяця, як ампутували ногу. Шви не загоїлися, але вже треба відновлюватися. Зокрема, щоб не було фантомного болю, який мучить бійця.

Івану впоратися з фантомними болями допомагають реабілітологи. Вправа біля дзеркала – це  ніби обман мозку. Так йому здається, що ліва рука на місці і біль вщухає.

Активна реабілітація має починатися ще до протезування. Заняття у спортзалі, медичні процедури, масажі, що тонізують м'язи ампутованої кінцівки. Далі безпосередньо встановлення протезу. Фахівці з українського інституту протезування з Харкова, переїхали на Львівщину. З тяжкими випадками українські протезисти можуть впоратися

Але теж наголошують на важливості другого етапу реабілітації – вже після протезування. Навіть якісна і сучасна кінцівка без цього залишається шматком заліза і пластика.

Для такого середньостатистичного центру реабілітації треба як мінімум 20 реабілітологів. Їхня зарплатня 13 тисяч гривень. Тоді як в приватних центрах досвідчений спеціаліст отримує вдвічі більше. Крім того, до повномасштабної війни такого великого попиту на них просто не було. 

В Міністерстві охорони здоров'я кажуть, що нині не вистачає 2 тисяч фахівців – ерготерапевтів, спеціалістів з фізичної та психологічної реабілітації. За роки війни, яка триває від 2014 року, держава так і не створила єдину систему реабілітації. Нині ж в уряді заявляють, що у кожній області має бути сучасний реабілітаційний центр.

Керівниця Директорату медичних послуг МОЗ Олександра Машкевич каже, що вкладати інвестицій у великі інфраструктурні об'єкти, поки триває війна, недоцільно. На розбудову цієї системи, за найскромнішими оцінками, потрібно 24 мільйона євро. Поки ж в МОЗ пропонують комунальним лікарням створювати умову для реабілітації у своїх відділенях і отримувати від Національної служби здоров'я кошти за пакети медичних послуг.

Тобто послуги будуть розпорошені по різних закладах.  Щоб отримати весь комплекс послуг травмованому військовому чи цивільному треба між ними мігрувати, що не завжди можливо.

А без якісної реабілітації не можливо повернутися до нормального життя, каже Василь на позивний "Льова". Командир танкового взводу має ампутацію вище коліна. Але всі дії його реабілітологів і протезистів направлені на те, щоб він повернувся на свою посаду безпосередньо в зону бойових дій.

Під ці потреби був підібраний протез. Індивідуальна програма реабілітації скерована так, аби кадровий офіцер у майбутньому заняв своє робоче місце – у танку.

"Є певна висота машини, мені треба з неї стрибнути і вдало приземлитися. Під такі моменти воно підбиралося", – пояснює боєць.

Реабілітолог своєю чергою каже, що у цьому процесі головне не швидкість, а можливість навчитися після ампутації жити, так само як і до травми. І таке можливо лише, коли всі фахівці у процес реабілітації включаються вчасно.

Нагадаємо, що в поруйнованому Ірпені відновив роботу реабілітаційний центр, де безкоштовно лікують воїнів.

Читайте також:

Підписуйтесь на наші канали у Telegram та Viber.

Повʼязані теми:

Дата публікації
Перегляди
1837
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Наступна публікація