В окупації не зняв прапор України та допомагав ЗСУ: помер легендарний партизан із Херсона

Напередодні не стало Валентина Дмитровича Єрмоленка — херсонського рибалки, який на початку окупації згуртував навколо себе підпільників, зробив схрони для своїх, тримав контакт із нашими на лівому березі та перевозив людей через Дніпро, рятуючи їх з окупації.

Він допомагав нашим військовим, переховував їх у себе вдома та не дозволив зняти синьо-жовтий прапор увесь час окупації.

Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Наталії Нагорної.

Що відомо про Валентина Єрмоленка

Валентин Дмитрович тяжко захворів, коли супроводжував наших бійців під час операції на островах. А потім усе майно родини пішло під воду після підриву Каховської ГЕС. Він найбільше хотів залишитися у Херсоні, але біля будинку, де він жив, стало занадто небезпечно. Його вивезла група медиків, і тепер він знайшов свій останній спочинок на Волині. Йому було 68 років. І хоча він боровся за свій Херсон, офіційно залишався цивільною людиною. Але прощалися з ним, як із захисником України.

Морські піхотинці 34-ї бригади поклали йому свій прапор, а труну накрили синьо-жовтим стягом. Але ми хочемо сьогодні говорити не про смерть, а про гідне життя.

Валентин Дмитрович Єрмоленко з району Гідропарк на березі Дніпра.

«Ми познайомилися того дня, коли по його оселі летіли міни, а він щойно повернувся з евакуації людей з окупованого лівого берега. Тоді ми ще не знали, що цей 64-річний чоловік очолив херсонське підпілля і разом із побратимами-херсонцями чинив спротив. Його дім став прихистком для тих, кого шукали російські окупанти. Після звільнення він продовжив допомагати військовим і категорично відмовлявся виїжджати», — каже Наталія Нагорна.

До оборони доєдналася вся родина: син Дмитро повернувся з-за кордону і долучився до війська, онук Валентин партизанив, а дружина Оленка піклувалася про підпільників. І весь час на їхньому будинку висів синьо-жовтий прапор.

Під час підриву Каховської ГЕС їхній будинок 12 днів був під водою. Лише прапор стирчав з-під води. Вони втратили майже все майно, переїхали жити до чужої хати, і тоді ми зустрілися знову.

Хвороба, лікарняне ліжко та мрії про Керч

Тоді з’ясувалося: наш партизан Дмитрович чекав на спецпризначенців на Дніпрі та сильно застудив ноги й легені.

Ноги почали відмовляти, але лікарі з Інституту травматології та ортопедії дізналися його історію і взялися допомогти. Дружина Оленка підтримувала чоловіка: «Він у мене боєць, він у будь-яких ситуаціях оптимістично налаштований».

На лікарняному ліжку Дмитрович мріяв: «Хочу в Керч і піджопника кацапам дати». Ми дуже тішилися, що він знову почав ходити.

Навіть у лікарні він був на зв’язку зі своїми зв’язковими з лівого берега: «Дзвониш людям, інформацію збираєш». Щохвилини Дмитрович рвався до Херсона.

Останній прихисток на Волині та військове прощання

За півтора року він знову сильно захворів — війна на Дніпрі зруйнувала його легені, перебування у Херсоні стало занадто небезпечним. Дмитрович з дружиною — пані Оленкою і собакою Галею — переїхали на Волинь. Тоді ми дуже раділи просто вже тому, що йому вдалося пережити дорогу.

Але він пережив ще й зиму та весну. Контролював, як обрізали виноград, бачив, як розквітає садок, і навчив молодшого онука робити стіл на випадок, якщо приїдуть гості. Але сильно кашляв і важко говорив. Він прожив 10 місяців, сумуючи за своїм Херсоном. Його серце зупинилось напередодні.

На прощання до Валентина Дмитровича вирвалися його син — морпіх Дмитро, його онук — морпіх Валентин та його названий син — морпіх і капелан Максим. Під час окупації Херсона священник став названим сином Єрмоленків, вони допомагали йому переховуватися.

Максим, капелан і названий син: «Валентин, їхній онук, привіз паспорт свого батька, і ми вирізали його фотографію та вклеїли мою фотографію в паспорт його батька».

Тепер Максим несе труну названого батька та відспівує його. Вони привезли йому прапор своєї бригади. Так, Валентин Дмитрович не був у Силах оборони офіційно, але ж був оборонцем свого краю.

З ним прощаються так, як і належить прощатися з захисниками — труна накрита синьо-жовтим прапором, таким самим, який він не зняв під час окупації зі свого дому. На церемонії звучать слова: «Прийміть цей прапор як символ держави».

«Він не зміг бути похованим у Херсоні, який так сильно любив, і, звісно, сердився б, що ми так багато розповідаємо про нього одного, адже завжди наголошував — так багато достойних людей стояли пліч-о-пліч. І взяв обіцянку: коли лівий берег звільнять, ми обов’язково розкажемо про всіх, хто звільняв таку рідну й важливу Херсонщину», — йдеться у сюжеті ТСН.

▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням: ТСН 20:00 З АЛЛОЮ МАЗУР! Емоції бійців після обміну! НЛО в небі України!