"Доктрина Путіна" – це обмежений суверенітет України та Грузії, реставрація СРСР та створення конкурента НАТО в особі ОДКБ.
Післяноворічний період, відомий фразою "давайте вже після свят", для України почався досить бурхливо. Ультиматум Кремля щодо нерозширення НАТО на Схід отримав своє продовження. Президент США Джо Байден погодився обговорювати "гарантії безпеки", яких вимагає Володимир Путін, мовляв, стратегічні системи Альянсу загрожують безпеці Росії.
Справу доручили заступниці держсекретаря США Венді Шерман та заступникові міністра закордонних справ Росії Сергієві Рябкову. У понеділок, 10 січня, вони провели перший раунд переговорів щодо долі України та, за великим рахунком, архітектури безпеки усієї Європи, за зачиненими дверима. Розмова тривала майже вісім годин.
Конкретних результатів, які можна було б побачити на папері, звісно ж немає. Проте симптоматичне вже саме по собі те, що США взагалі погодилися обговорювати ультиматуми Путіна, які межують зі здоровим глуздом. Адже це Росія вдруге за рік стягнула до українських кордонів ледь не всю свою військову потугу, а потім виставляє себе жертвою агресії НАТО, вимагаючи якихось письмових гарантій безпеки.
ТСН.ua проаналізував перші женевські начерки та що це означає для України.
Місце зустрічі незмінне
Швейцарія – одна з найулюбленіших країн, яку США та Росія обирають для своїх зустрічей. Джо Байдену та Володимиру Путіну до душі особливо припала Женева. Тут на віллі La Grange в червні минулого року вони влаштували свій перший великий саміт. За пів року, 10 січня, у Женеві зустрілися заступниця держсекретаря Венді Шерман та заступник міністра закордонних справ Сергій Рябков. Проте вже в будівлі постійного представництва США при ООН.
Дипломати утрималися від рукостискань, що одразу ж помітила преса. І не дивно, адже напередодні ввечері, прибувши до Женеви, Рябков "порадив" НАТО "збирати манатки і повертатися до рубежів 1997 року". Тобто, до часів чотирьох хвиль розширення Альянсу: 1999 року, коли членами НАТО стали Чехія, Угорщина та Польща; 2004 року – Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина та Словенія; 2009 року – Албанія і Хорватія; та 2017 року – Чорногорія і Північна Македонія.
Чому Рябков взагалі дозволяє собі таке говорити?
По-перше, за витоками з Кремля, він дуже хоче посісти місце Сергія Лаврова.
По-друге, в грудні Путін поставив Байдену ультиматум: або США погодяться надати письмові гарантії щодо нерозширення НАТО на Схід за рахунок колишніх радянських країн та нерозміщення новітніх систем озброєнь в країнах Альянсу, які розташовані в безпосередній близькості до кордонів Росії, або Росія продемонструє військову відповідь.
За словами першого заступника директора Центру "Нова Європа" Сергія Солодкого, лексика російських дипломатів давно уподібнилася до лексики бандитів. Рябков не відкрив нову сторінку у спілкуванні Росії зі світом.
"Здається, це давно стало нормою місцевої поведінки – показати "кузькіну мать" Заходу. У російському суспільстві є запит на таку риторику, російські урядовці з радістю на цей запит відповідають. Дивно, що російські дипломати потім ображаються і звинувачують усіх у русофобії, коли у пристойному товаристві їх вважають за варварів. Межа цьому хамству – зміна влади і зміна суспільних уявлень в Росії про те, якою має бути їхня країна і як вона має поводитися у світі. Допоки цих змін не буде, риторика на зразок "мочити в сортирі", "мертвого осла вуха" зберігатиметься ще довго", - коментує ТСН.ua Сергій Солодкий.
Росія, на думку експерта, розуміє, що Захід ніяк не реагуватиме на такі випади, тому і дозволяє собі махання кулаками.
"Жорстка мова, грубість – це демонстрація сили, як її собі уявляє Росія. Російська верхівка показує своїм співгромадянам, що нецензурщиною вони виборюють право говорити не просто на рівних, але і в зневажливому тоні. Звісно, що в такий спосіб Москва показує, що ні перед чим не зупиниться – шляху назад немає, тому, мовляв, або ми все починаємо з чистого аркуша, або буде гірше. Це шантаж чистої води на всіх фронтах: вербальний, військовий, енергетичний", - вважає Сергій Солодкий.
Велика війна: бути чи не бути
Путін не просто так вдруге за рік стягує свої війська до українських кордонів. Використовуючи тактику залякування, він вкотре демонструє, що може примусити Байдена сісти з ним за стіл переговорів. Тим паче, напередодні річниці інавгурації Джо Байдена – 20 січня 2021 року він переступив поріг Білого дому. І США охоче на це йдуть. Та чи буде результат?
Судячи із заяв Шерман та Рябкова після 8-годинних перемовин, від своїх позицій Вашингтон та Москва не відступили.
Заступниця держсекретаря запевнила, що США нікому не дозволять закрити двері НАТО для будь-якої країни та не обговорюватимуть перспективи вступу України до Альянсу власне без України.
Заступник міністра закордонних справ Росії натомість охрестив перемовини як складні, тривалі, глибокі та дуже професійні, без спроб щось прикрасити чи обійти якісь гострі кути. Про майбутні кроки, за словами Рябкова, можна буде судити після подальших зустрічей цього тижня: 12 січня в Брюсселі відбудеться засідання Ради Росія-НАТО, а 13 січня у Відні – перемовини Росія-ОБСЄ. Проте заявив: Росії потрібні залізобетонні гарантії, що Україна та Грузія ніколи не стануть членами НАТО.
Натомість українців цікавить, чи готуватися до широкомасштабного російського вторгнення, чим від жовтня минулого року нас лякають американські ЗМІ? Після перемовин у Женеві Сергій Рябков запевнив, що Росія не має наміру нападати на Україну (хоча Шерман заявила, що Рябков не давав таких гарантій). Ну звісно, бо Росія вже зробила це 2014 року. І судячи з інформації, що з’явилася в американських медіа напередодні женевських перемовин, у Заходу досі немає адекватної відповіді.
За даними The New York Times, Росія оточила Україну з трьох сторін, зосередивши 175 тис. військових. Якщо Путін піде на широкомасштабне вторгнення, США та ЄС запровадять санкції протягом кількох годин. Що це за обмеження? За словами неназваних високопосадовців адміністрації Байдена, яких цитують американські ЗМІ, це заборона експорту електронних технологій, програмного забезпечення та супутніх технологій (наприклад, у сфері штучного інтелекту): авіаційна електроніка, верстати, смартфони, планшети і телевізори.
Проте, чомусь серед цього переліку немає санкцій проти "Північного потоку-2". Захід намагається повернути Росію до дотримання норм міжнародного права, воліючи не помічати, що Кремль вже давно застосовує цю систему правил гри вибірково.
Спочатку Путін каже, що НАТО та США загрожують безпеці Росії. А потім просуває ідею обмеженого суверенітету колишніх радянських країн.
На думку директора програми "Російські та Білоруські Студії" Ради зовнішньої політики "Українська призма" Максима Хилька, з одного боку, зухвалістю заяв і демонстрацією готовності до воєнної ескалації російські посадовці прагнуть компенсувати слабку аргументованість заявлених претензій Москви – як з точки зору міжнародного права, так і реального співвідношення потенціалів переговорних сторін. З іншого боку, різкі заяви російських високопосадовців слугують ефектною картинкою для кремлівської пропаганди, яка з їхньою допомогою намагається сформувати серед громадян РФ імідж влади, що нібито жорстко відстоює державні інтереси перед обличчям "зовнішньої загрози".
Водночас, за словами експерта, громадська думка готується до можливої воєнної ескалації. Як привід, Кремль може використати передбачувану відмову США й НАТО погоджуватися на ультимативні й по-хамськи сформульовані російські вимоги щодо "гарантій безпеки".
"Підстави вважати, що можна дозволяти собі у подібному зневажливому тоні розмовляти з Вашингтоном, Москві (і не лиш їй, а й Пекіну, Тегерану та іншим) дали попередні помилки Білого дому, що були сприйняті в Кремлі як прояви слабкості й нерішучості. Починаючи зі слабкої реакції на російську агресію проти Грузії 2008 року, спроб адміністрації Обами "перезавантажити" відносини із РФ, його нерішучої реакції на російську окупацію Криму і ОРДЛО, і продовжуючи поступливою позицією адміністрації Байдена щодо "Північного потоку 2". Публічні дискусії в США та ЄС щодо (не)готовності відключити Росію від SWIFT та інших жорстких санкцій також змушують Кремль вважати, що країни Заходу не наважаться на справді рішучу реакцію у разі нової воєнної ескалації", - коментує ТСН.ua Максим Хилько.
Випробування Казахстаном
Заперечувати те, що Росія готується до великої війни, просто неможливо. Сергій Солодкий зауважує, що ми маємо розуміти: чи не вперше від 2014 року на Заході всерйоз занепокоєні масштабним наступом Росії на Україну.
"Про це свідчать розвіддані щодо дислокованих військ біля кордону та низка інших передумов. Відтак Росія може використовувати нинішні переговори лише як виправдання – ми все зробили для миру, але Захід обрав агресивну політику", - вважає Сергій Солодкий.
А поки Путін торгується з Байденом, він підвищуватиме ставки. Ще 6 січня до Москви поговорити про Донбас приїздили французькі та німецькі дипломати (провівши неповні перемовини у нормандському форматі), де їх пригощали чаєм із самовара і катали на санях, а вже 9 січня комуністи з Держдуми повідомляють про існування проєкту постанови про визнання "ЛНР"/"ДНР".
За словами Максима Хилька, навряд чи РФ готова як у військовому, так і в політичному вимірах, до справді великої за масштабом наземної військової операції проти України.
"Втім, на жаль, не можна виключати кроків Москви, спрямованих на подальшу поступову анексію ОРДЛО, а також локальні ескалації. Чим би чи не закінчилися переговори США й НАТО з РФ, у найближчому майбутньому Москва не відмовиться від планів повернути Україну до своєї орбіти впливу, щонайменше − нав’язати обмеження суверенітету у внутрішній та зовнішній політиці", - вважає Максим Хилько.
Напередодні женевських перемовин високопосадовці адміністрації Байдена повідомили журналістам: щоб розрядити одну з найсерйозніших геополітичних криз між Москвою та Заходом від кінця Холодної війни, США готові обговорити певні обмеження на розгортання ракет середньої дальності в Європі та взаємні обмеження на масштаби військових навчань (зокрема в країнах Балтії). Проте Вашингтон не готовий скорочувати чисельність своїх 70 тис. військовослужбовців в Європі.
Цікаво, чи поставила Венді Шерман зустрічну вимогу щодо демілітаризації Калінінграда та Криму? Після перемовин у Женеві вона розпливчасто заявила, що є попередні ідеї щодо розміщення ракет та майбутнього договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Минулого року цей договір (єдиний, що залишився між США та РФ щодо скорочення озброєнь) пролонгували на 5 років.
Але чому саме про нього вели мову Шерман та Рябков? Для Сполучених Штатів стратегічно краще говорити про поновлення Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (з якого США вивів Дональд Трамп через те, що Росія його порушила), ще й залучивши туди Китай. І в цьому суто теоретично, виходячи з логіки адміністрації Байдена, могла б допомогти Москва.
Проте Путін раз за разом підкладає Байденові свиню. Черговим ляпасом Кремля після виходу США з Афганістану стала інтервенція до Казахстану під прапором ОДКБ. Путін ще й пропонує розмістити "армії" ОДКБ у кожній країні-учасниці Організації. І показово, в день перемовин Шерман і Рябкова в Женеві, Путін провів онлайн-засідання ОДКБ. Виступаючи, він навіть забув ім’я президента Казахстану Касима-Жомарта Токаєва.
Однак для Путіна це не головне. Для Кремля важливо продемонструвати Вашингтону, що ОДКБ є реальним, а не уявним, конкурентом НАТО, який здатен контролювати регіон. Росія це робить навмисно напередодні річниці інавгурації Байдена. Після невдалого виходу США з Афганістану та ще й на тлі шаленої інфляції, з рейтингами у Байдена не дуже.
