Роботи в Україні — багато: чому бізнес шукає 16-річних, а не досвідчених 55+

Кадровий дефіцит, спричинений війною та мобілізацією, перетворився для України на економічний виклик національного масштабу. Для сприяння розробці рішень, що базуються на надійних даних і враховують думку всіх сторін процесу — держави, бізнесу, громади та самих людей старшого віку — започатковано публічну ініціативу: «Срібна економіка України: потенціал покоління 55+».

За словами директорки Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України Елли Лібанової, проєкт дозволить комплексно вивчити ситуацію та знайти інструменти для залучення людей старшого віку до ринку праці як з боку роботодавців, так і з боку самих працівників.

Чому це актуально?

• Кадровий дефіцит: Україні зараз бракує близько 4,5 мільйона працівників (дані на момент запуску ініціативи).

• Демографічний прогноз: очікується, що до 2030 року кожен четвертий українець буде старше 60 років.

• Потенціал: за оцінками, до 2 мільйонів людей пенсійного віку можуть бути залучені до роботи, якщо будуть створені сприятливі умови, гнучкі форми зайнятості та подоланні стереотипи.

Що робити з армією пенсіонерів?

Експерти загалом схвалюють ініціативу, адже не секрет, що в Україні роботодавці не дуже охоче відчиняють двері перед категорією 45+, а тут йдеться про працевлаштування тих, хто вже значно старший.

За словами HR-експертки Тетяни Пашкіної, ще два роки тому, 25% населення України складала саме категорія 60+.

«Якщо врахувати, що у нас зараз на 30 мільйонів населення — 10 мільйонів пенсіонери, то вони можуть бути як тягарем, так і помічною ланкою на ринку праці. Звісно, якщо ми їх там втримаємо. Як на мене, ми не можемо собі дозволити таку кількість пенсіонерів, бо на їх утримання у нас просто не вистачить годувальників. А враховуючи, відсутність достатніх накопичень у Пенсійному фонді, це малоймовірно. Тому спроба більш активного працевлаштування категорії 55+ є на часі. Бо через війну та мобілізацію, людей у нас не вистачає, і роботодавці страждають та бідкаються, де б їх взяти», — розповідає ТСН.ua Тетяна Пашкіна.

Роботодавці обирають молодь: в чому помилка

У той же час, експертка вказує на дивну поведінку роботодавців, які під час пошуку робітників, чомусь спершу сподіваються, що зможуть їх знайти саме серед молоді.

«Історично так склалося, що роботодавці виявляють тяглість до молоді, бо вважають, що молоді люди, за старими правилами, будуть на них працювати не за всі гроші світу і до самої пенсії. А якщо виходити з того, що утримувати людей дешевше, ніж наймати нових, то роботодавці гадали, що у них саме так вийде. Але не вийшло, така схема не працює. Молодь не хоче йти працювати „за копійки“, а якщо й долучається, то не на довго. Молоді люди вибирають те, що зручно їм», — пояснює Тетяна Пашкіна.

Тому, роботодавці, у цьому питанні знову і знову наступають «на граблі». І історія з невдалим залученням молоді під час пандемії коронавірусу їх, на жаль, нічому не навчила — молодь на старі пропозиції вже «не клює».

Що не так з категорією 55+ і до чого тут хвороба Паркінсона

За словами Тетяни Пашкіної, роботодавці намагаються перебувати у режимі «автопілот». Тобто вони чомусь мають стале твердження, що усі люди 50-55+ мають проблеми зі здоров’ям, з ментальною складовою, що вони не гнучкі і навчити їх чомусь новому собі дорожче.

«Серед роботодавців проводилося опитування і на питання, що вони будуть роботи під час дефіциту кадрів, переважна більшість відповіла: підуть за кадрами до вищих навчальних закладів або ж звернуться до ще молодшої категорії. І вони до цього прагнуть. Цьогоріч був великий проєкт у одній з компаній з залучення категорії 16+. А от щодо категорії 50+, то у нас, як на мене, лише благодійна організація „Життєлюб“ нею опікується. Вони намагаються працевлаштувати „молодь зі стажем“, навчити їх чомусь — від складання сучасного резюме та самопрезентації до якихось практичних навичок та організувати стажування та працевлаштування зрілих кандидатів», — зауважує Тетяна Пашкіна.

Чому пенсіонери продовжують шукати роботу?

Пашкіна вказує на сумну тенденцію: молодіжних організацій в Україні у разів 3-4 більше, ніж тих, що опікуються людьми похилого віку.

«Маємо проблему — у нас люди зрілого віку, вимушені шукати собі роботу, через те, що середня пенсія — це 6400 гривень з хвостиком або ж за європейськими мірками — 133 євро. А мінімальна зарплата — 8 тисяч гривень. Тому виходить ситуація, що людина на пенсії, типу не людина. Загалом, прожити самотній людині зрілого віку на 6,4 тисяч гривень, витрачаючи їх на комунальні послуги, їжу, ліки, просто неможливо. Тому пенсіонер починає шукати підробіток, а це банальне виживання», — зазначає експертка.

Вона додає, що саме тому у людей зрілого віку є цікавість до найпростіших професій: охоронець, прибиральник, адміністратор, бо на інші спеціальності «стареньких» просто не беруть.

«Люди, які мають за плечами колосальний досвід, намагаються подаватися по старій пам’яті на інженерів, менеджерів, але отримують відмови, бо там хочуть гарненьких та молоденьких, а тим кому 50-55+ залишається лише варіанти — прибирати у маркеті або чергувати на станції метро. Все. На жаль, така реальність», — підкреслює експертка.

Упередження: жінка 55+ — це не стара бабця

На думку, Тетяни Пашкіної, у нас існує дуже багато упереджень. Особливо, якщо ми кажемо про людей 50-55+. Цю категорію потрібно показувати, що вона є, і ще може дати фору молодим.

«Коли ми кажемо про категорію 55+, то одразу перед очима постає образ „бабусі у фланелевому халаті“. У нас навіть на рівні сприйняття люди 50+ повністю випадають, навіть з сімейної реклами на телебаченні. Там ви можете побачити бабу з дідом, яким років за 70, батьків, яким років 30-40 і дітей — школяриків. Але ж насправді, жінка у 55 чи 60 років не може виглядати, як ця „сивочола руїна“! Тому поки існуватимуть такі упередження, поки у нас не буде реальних історій успіху людей з категорії 55+, на жаль, нічого не зміниться. У нас існує замовчування цієї категорії, або її кособоке висвітлювання. От і виходить, що з цим нічого не виходить. А з цього варто починати — пропагувати цей вік», — зазначає фахівець.

У піхоту можна, а інженером — ні

Тетяна Пашкіна погоджується, що є висока вірогідність, що чоловіків з категорії 55+ швидше можуть мобілізувати до війська, ніж взяти на більш-менш пристойну роботу. Але навряд чи чоловік у такому віці вже пробіжить в атаку по посадці.

«До 60 років чоловіки вважаються військовозобов’язаними. І з цим маємо відверто сумну ситуацію. Якщо подивитися на категорію 60+ з точки зору демографії, то вона у більшості випадків складається не з чоловіків. На жаль, середній вік життя в Україні чоловіків — 57 років. Тому і сумно. Можливо, ми б хотіли мати чоловіків у віці 60 та 70 років. Вони могли б допомагати жінкам на виробництві, бо суто фізіологічно не можуть піднімати важке, але цих чоловіків у нас просто немає», — констатує експертка.

Нестача людей і відсутність здоров’я

До цього вона додає:

«На жаль, в нас не тільки не вистачає чоловіків, нам не вистачає фізично здорових працівників, які б могли, наприклад, допомагати жінкам на виробництві, складах тощо. На жаль, наразі маємо багато клопотів з фізичним та ментальним станом у більшості українців», — каже Тетяна Пашкіна.

Які потрібні зміни — пільги та фінансування

За словами експертки, щоб змінити ситуацію, потрібно покращувати здоров’я самих людей та змінювати досвідченість роботодавців. Як варіант, вводити для них певні пільги, але прості та прозорі.

«Роботодавцю має бути вигідно наймати людей похилого віку і отримувати за це кошти від держави. І для цього йому не потрібно писати аж 33 звіти. Все можна спростити. Якщо таке буде, і ЗМІ про це говоритимуть, а роботодавці цим пишатимуться, то всі будуть задоволені і це стане прикладом для наслідування. А так як це відбувається зараз, це не дасть результату — взяв „старенького“ на роботу — молодець, не взяв — теж норм», — каже фахівець з працевлаштування.

Важливою також залишається перекваліфікація «срібної категорії», бо їхня освіта ще соціалістична і такі ж навички.

«Якщо всі ці починання буде підтримувати бізнес і держава, наприклад, у вигляді пом’якшенням податків — все запрацює, а якщо ні, то ми отримаємо чергову стратегію, яка буде прописана, але не буде варта навіть того паперу, на якому все це надрукують», — каже Тетяна Пашкіна.

Вона додає, що прикладом є демографічна стратегія, яка була за все хороше і проти всього поганого. Але її досягнення наразі лише в тому, що держава обіцяє фінансово допомагати у вихованні дитини до 3 років, хоча нормальна економічна складова — це фінансування дитини до 18 років. Це і нормальні дитячі садочки, нормальні школи, купа всяких інших «благ» які мають бути, але їх, на жаль, немає.

«Гадаю, що і зі „срібною категорією“ все має бути збалансовано. Добре, якщо почнуть зі стратегії, глобального дослідження, розуміння того, хто винуватий і що робити. А потім мають бути, якісь конкретні дієві кроки. А не просто — підписали, посумували і розійшлися по кутках», — підсумовує Тетяна Пашкіна.