Спецпроєкт "Таємний біль": що таке депресія та як вона лікується

Спецпроєкт "Таємний біль": що таке депресія та як вона лікується

Фото: Unsplash

Протягом життя кожен третій українець матиме психічний розлад. Допомоги вже потребують шість із половиною мільйонів. Депресія, тривожність, стресові розлади здатні калічити і вбивати не менше за фізичні хвороби. І більшість із них - так само виліковні, якщо вчасно розпізнати симптоми.

Цього тижня разом із міжнародним проєктом "Психічне здоров’я для України" ТСН розповість, що робити, якщо болить душа. ТСН зустрілася з тими, хто знає з власного досвіду - життя, яке здається нестерпним, можна врятувати.

Настя щойно переїхала у новий будинок. Мама двох дітей, власниця бізнесу, письменниця, господарка двох собак. Згадувати події трирічної давнини їй і досі складно.

"Якась темна безодня – там всередині щось страшне відбувалося. І у тебе вирване по суті життя – три чи два роки".

Все почалося з проблем вдома – особистих і фінансових, ще й на роботі був дедлайн за дедлайном.

"Я почала весь час думати про смерть, про самогубство – це була така ментальна жуйка – от як би добре було померти, і всі мої проблеми б закінчилися. Таке враження, що ти в якійсь бульбашці. Чи в акваріумі. Чи в кульку. Немає прямого контакту з зовнішнім світом. Ти сидиш, нічого назовні не пробиває, нічого всередину і ти постійно ведеш битви на виживання. Цього ніхто не бачить – тому що стінки цього пузиря прозорі і людям здається, що з тобою все ок, але тобі зробити кожен крок важко".

Саме безрадісність – не разову, а протягом щонайменше двох тижнів – вважають головним проявом депресії. Поруч крокують постійна втома, безсоння, безпідставне відчуття провини, нездатність сконцентруватися і нав’язливі думки про смерть.

"Коли ми їздимо на машині, відбувається амортизація цієї машини. Так само коли наша психіка постійно піддається стресу, відбувається амортизація. І якщо вчасно не проходити техогляд, не дбати про себе, то вона доамортизується до такого стану, що ми можемо мати проблеми. Психічні розлади дуже поширені - ми спокійно можемо їх порівняти з поширеністю вірусів - і так само ніхто не застрахований від того, щоб мати більший чи менший депресивний епізод", - говорить психологиня Вікторія Горбунова.

За офіційною статистикою, на психічні розлади страждає 4% українців. Насправді тих, хто стикнувся з ментальними хворобами, більше мінімум у чотири з половиною рази. Протягом життя, психічний розлад матиме кожна третя людина. Якщо врахувати сім’ї, друзів, колег, з важкою не тілесною хворобою матимуть справу всі. При цьому навіть говорити про неї, не те що лікуватися, й досі соромно, важко, не прийнято.

Депресія – на другому місці серед діагнозів, із якими потрапляють до жіночого відділення Львівської психіатричної лікарні. У сусідніх палатах – дві жінки.

"До COVID пацієнтки були не наші".

Їхні легені вже чисті – але на зміну фізичному прийшов психічний розлад. За результатами американського дослідження, так закінчується кожен п’ятий випадок COVID. Обох привезли сюди у критичному стані.

"Тотальна відмова від їжі, на сьогоднішній день пацієнтка на зондовому харчуванні".

На такій стадії депресії людина відмовляється вставати, ігнорує їжу й гігієну.

"Хворі депресивні уникають миття будь-яким способом".

Усі психічні розлади об’єднує одне – сам пацієнт не визнає проблеми до останнього. А суспільство по той бік заґратованих вікон замість допомогти завжди готове засудити.

"В тебе не депресія – ти просто лінивий/лінива. Це доходить до суїцидів і дуже поганих наслідків", - каже сімейний лікар Ігор Заставний.

"Це порушена хімія мозку – людина нічого не може з цим зробити. "Мисли позитивно!". О боже, яке мисли позитивно? В мене гормональний дисбаланс!", - каже Настя.

Спецпроєкт "Таємний біль": як розпочинається та змінює життя депресія

Спецпроєкт "Таємний біль": як розпочинається та змінює життя депресія

Наступна героїня живе в Мукачево. Зустріч вона призначила на тутешній меблевій фабриці. І одразу стало зрозуміло, що роботи в Ірини – дві. В одному цеху збирають шафи, в іншому – триває концерт.

"В нас пісні всі дуже веселі. Напевне, тому що для мене це в житті така тема", - говорить Ірина.

Яскраві кліпи й образи, шалений ритм пісень, а всередині – прихований біль.

"Рано відкриваю очі й починаю плакати – і так до вечора. Хоча у мене сім’я, робота – ну все є. Потім додалася нульова стресостійкість. Якесь треба ухвалити рішення. Дверку вставну або накладну запроєктувати – і я не можу ухвалити це рішення. Я розумію, що немає приводів плакати, а мій організм плаче".

До лікаря Ірину вмовив звернутися чоловік – він пише музику для її гурту.

"Це соромно мати таку проблему. Що подумають люди?! До першого психоаналітика я таємно зверталася в інше місто – щоб у моєму місті про це ніхто навіть не дізнався".

У випадку Ірини, аби вилікувати психіку, знадобилося усунути проблему в тілі. Защемлення верхнього відділу хребта і як наслідок поганий приток крові спричинили пригнічення стану. Кілька місяців фізіотерапії й Ірині вже набагато краще.

Однак фізіологія – лише одна з імовірних причин депресії. Більше половини випадків – спадкові. Передувати появі перших симптомів може втрата близької людини, стрес, вигоряння. У будь-якому разі, депресія – виліковна, якщо вчасно звернутися за допомогою.

"Просто лежала – цілі дні. Цілісінькі дні лежання. Вона відмахувалась від нас як від набридливих мушок. Що б ми не робили, картина не мінялась. Вона цілісінькі дні лежала. Отаке. Як у воду гляділа", - Настя зачитує фрагмент зі своєї книжки часів до того провалля. На обкладинці – Хрулі – не вигадана назва. Реальне село на Полтавщині, куди письменниця втекла видужувати.

"У депресії таке викривлення, що тобі здається, що що б ти не робила, все марно".

Те, що відбувалося тут, вже після ліків і психотерапії, Настя називає щоденними маленькими перемогами. Вкладену власноруч, хоч і криву, стіну в будинку, город, дрібні прояви краси і порядку.

Найбільше вона боїться повернення депресії – мозок здатен відтворювати сценарії, які вже вивчив. Тепер Настя знає ціну відпочинку.

"У мене навіть з колегами є трошки нерозуміння – вони звикли працювати нон-стоп, а я на вихідних відпочиваю. Ну, вони на вихідних: "Давай, давай!". Я кажу: "Вибачте". Я туди ще раз не піду. В мене є хрульський телефон, який знають найрідніші – для інших я поза зоною. Інтернету тут немає. І це так прекрасно".

Повʼязані теми:

Наступна публікація