Інавгурація Дональда Трампа 20 січня 2025 року, яка відбудеться за місяць до того, як Україна вступить у четвертий рік опору повномасштабній війні Росії, стане справжнім переламним моментом.
Від "Київ за три дні" до "так довго, як це буде потрібно". За ці три роки повномасштабної війни українці вивчили ці фрази наших західних партнерів напам'ять. Всі ми добре пам’ятаємо, як за тиждень до 24 лютого 2022 року міжнародні авіакомпанії припиняли польоти до України, а західні посольства поспіхом збирали речі й виїжджали, щоб вже ніколи не повернутися. Вони були переконані, що Росія захопить Україну, включно зі столицею, за три дні, максимум – за кілька тижнів.
Але цього не сталося. Київ встояв. Навесні 2022 року сили оборони України звільнили Київщину й північні українські регіони, змусивши російську армію тікати, а західних партнерів – дивуватися стійкості й спроможності української армії протистояти "другій армії світу". Готуючись до успішного контрнаступу в листопаді 2022 року, коли ми відвоювали Харківщину й правобережжя Херсонщини, включно з містом Херсон, Київ переконав західних партнерів надати нам РСЗВ HIMARS і першу систему ППО Patriot, яку ми отримали в грудні того ж року.
Проте успіх української армії восени 2022 року оголив також й іншу важливу проблему – різницю в поглядах Києва та Вашингтона на те, як може закінчитися ця фаза повномасштабної війни. У США були переконані, що рано чи пізно (а краще раніше) Київ має почати переговори з Москвою, хай і ціною болісних для себе поступок. До того ж Адміністрація Байдена, разом із ключовими європейськими столицями, постійно піддавалася на шантаж Кремля, включно з блефом про застосування ядерної зброї, накладаючи обмеження чи-то на надання Україні більш потужних видів зброї, чи-то на їхнє застосування по території Росії.
Хибна політика Заходу призвела до вигідної для Путіна війни на виснаження та її глобалізації. Адже спочатку Іран та Китай почали активно допомагати Росії, а віднедавна ще й Північна Корея відправила своїх солдатів на війну проти України. Обрання Дональда Трампа наступним 47-м президентом США – це однозначний перелам на четвертому році російської повномасштабної війни. В який бік - покажуть його перші кроки після інавгурації 20 січня 2025 року. Проте вже зараз західні лідери, на кшталт канцлера Німеччини Олафа Шольца, який будь-що намагається змінити свій політичний імідж "кульгавої качки", відкривають "скриньку Пандори", телефонуючи Путіну, щоб "зрозуміти", що своєї мети у війні проти України за ці роки він не змінив.
Про тисячу днів повномасштабної війни Росії проти України, три її головні етапи від 2022 року та переламний четвертий 2025 рік читайте в матеріалі ТСН.ua.
"Київ за три дні": як Україна змусила Захід прокинутися
Ще до 24 лютого 2022 року західні ЗМІ, переважно американські, посилаючись на джерела в Білому домі, повідомляли, що українське керівництво оцінювало загрозу повномасштабного російського вторгнення як небезпечну, проте неоднозначну. Всі пам’ятають звернення Володимира Зеленського 19 січня 2022 року, де він закликав українців не піддаватися паніці, не бігти по гречку й сірники, що в квітні ми відсвяткуємо Великдень, а в травні буде "сонце, вихідні й шашлики".
Водночас ми також пам’ятаємо заклики президента Зеленського до США та ЄС запровадити жорсткі превентивні санкції проти Росії і чітко сказати, чи бачать вони Україну членом НАТО. Зневіра Заходу в нашій спроможності дати відсіч російському повномасштабному вторгненню обмежила й збройну допомогу Україні. Напередодні 24 лютого 2022 року США, Британія та деякі європейські країни надали нам протитанкові комплекси Javelin, NLAW, боєприпаси, снайперські гвинтівки тощо, радше для партизанської боротьби, пропонуючи Володимиру Зеленському евакуацію. Через рік після повномасштабного вторгнення український президент розповів, що перший, кому він зателефонував після 24 лютого, був саме Джо Байден. І саме тоді прозвучала пропозиція про евакуацію, але Зеленський сказав, що йому потрібна "зброя, а не таксі".
Коли стало зрозуміло, що план Росії про "Київ за три дні" провалився, ми побачили візити західних лідерів до України. Першими в березні 2022 року до Києва приїхали прем’єри Польщі, Чехії і Словенії, а також міністр закордонних справ Литви. А пізніше в квітні – президентки Європарламенту та Єврокомісії Роберта Мецола й Урсула фон дер Ляєн, очільник дипломатії ЄС Жозеп Боррель, а також, зокрема, й тодішній прем’єр Британії Борис Джонсон, який вже тоді наполягав на наданні Україні протикорабельної зброї, щоб захистити Одесу.
Проте ми добре пам’ятаємо, як Кремль звинувачував Бориса Джонсона, що саме він буцімто заборонив українському керівництву підписувати "мирну" угоду з Росією в Стамбулі в березні 2022 року, на якій Кремль і досі наполягає, як на передумові початку будь-яких переговорів про тимчасове припинення вогню. "Це не більше, ніж нісенітниця і російська пропаганда", - сказав вже в січні 2024 року Борис Джонсон.
Нагадаємо, що, за численними заявами української влади й публікаціями в західній пресі, за так званими Стамбульськими угодами (хоча перша зустріч українських та російських переговорників відбулася на території Білорусі в березні 2022 року) Україна мала відмовитися від вступу до НАТО, суттєво скоротити свою армію - до 85 тис. військових, розширити умови використання російської мови. Також ці угоди передбачали скасування всіх санкцій проти Росії. Про останні з цих умов, до речі, стало відомо лише навесні 2024 року з публікацій американських ЗМІ.
Ризик ядерної війни: кволий Захід і глобалізація війни
Лише в червні 2022 року США надали нам перші РСЗВ HIMARS. Проте, разом із цим, а також підготовкою до осіннього контрнаступу Сил оборони України, множилася й протидія Заходу реальній спроможності нашої армії завдати суттєвої військової поразки росіянам. ТСН.ua писав, як у листопаді 2022 року, напередодні звільнення Харківщини й правобережжя Херсонщини, включно з містом Херсон, із Вашингтона до Києва почали надходити сигнали про "доцільність" задуматися про початок переговорів із Росією.
Тоді ж до Києва, на початку листопада, приїхав радник Байдена з нацбезпеки Джейк Салліван. Вже незадовго після цього численні західні ЗМІ написали, що він непублічно радив Києву починати переговори з Росією. Згодом про це заявили очільник Об’єднаного комітету начальників штабів, генерал Марк Міллі, та міністр оборони Ллойд Остін, додавши, що повна перемога України з виходом на міжнародно-визнані кордони 1991 року навряд чи можлива.
У листопаді 2022 року також стало відомо про першу від початку повномасштабного російського вторгнення особисту зустріч в Анкарі директора ЦРУ Вільяма Бернса та очільника Служби зовнішньої розвідки Сергія Наришкіна для обговорення "небезпеки ядерних загроз". Лише два роки потому з книжки відомого редактора The Washington Post Боба Вудворда "Війна" стало відомо, що в листопаді 2022 року американська розвідка оцінювала ймовірність застосування Росією ядерної зброї, на тлі її військових невдач на полі бою, у 50%.
У своїй книжці Боб Вудворд також навів діалог між Ллойдом Остіном та тодішнім міністром оборони Росії Сергієм Шойгу восени 2022 року. Це була перша телефонна розмова між очільниками оборонних відомств двох країн після початку російського повномасштабного вторгнення. "Ми знаємо, що ви думаєте про застосування тактичної ядерної зброї в Україні. Якщо ви це зробите, всі обмеження, згідно з якими ми діємо в Україні, будуть переглянуті", - сказав тоді Остін. Шойгу натомість підкреслив, що йому не подобаються погрози, але Остін відповів: "Я лідер найпотужнішого війська в історії світу. Я не погрожую".
Фактор Трампа: як він може зламати плани Путіна
Всі ці майже три роки повномасштабної війни Адміністрація Байдена, допомагаючи Україні, керувалася політикою міфічної ескалації з боку Росії, враховуючи ризик застосування ядерної зброї. Через це українська армія ніколи не отримувала вчасно й у повному обсязі необхідної кількості зброї. Це давало Росії дорогоцінний час підготуватися, що й сталося влітку 2023 року, коли український контрнаступ зазнав невдачі. До того ж, квола політика Джо Байдена призвела до глобалізації війни й формування нової осі "зла" Росія-Білорусь-Китай-Іран-Північна Корея.
Таким самим принципом Адміністрація США керувалася й щодо членства України в НАТО. Ба більше, й про це вже неодноразово писав ТСН.ua, це було особистою червоною лінією для Байдена. Він вважає, що навіть запрошення України до Альянсу дорівнює початку ядерної війни з Росією. Хоча ця гіпотеза не витримує критики. Всі прекрасно пам’ятають, які вимоги Путін висунув Байдену ще в грудні 2021 року.
Тоді, нагадаємо, заступник міністра закордонних справ Росії Сергій Рябков порадив НАТО "збирати манатки" й забиратися на кордони 1997 року. Тобто, Кремль буквально поставив під сумнів кілька хвиль розширення Альянсу на Схід, вимагаючи від США повернутися до часів Варшавського договору. Хоча водночас Путін вдав, що й не помітив вступу Фінляндії до НАТО у квітні 2023 року, коли кордон Росії з Альянсом збільшився ще на тисячу кілометрів.
З обранням Дональда Трампа наступним 47-м президентом США ситуація невизначена.
З одного боку, він може повністю заблокувати військову допомогу Україні, змусивши нас піти на переговори з Росією з позиції слабкості, що в короткостроковому майбутньому призведе до повної капітуляції Києва. Й Трамп це вже робив, коли від вересня 2023 року до квітня 2024 року блокував у Конгресі пакет допомоги Україні на $61 млрд.
З іншого боку, й про це вже також писав ТСН.ua, багато в чому ці вибори в США стали саме протестним голосуванням американців щодо політики демократів. Тому у Дональда Трампа не так вже й багато простору для маневру, адже переважна більшість виборців голосували за нього, очікуючи сильних рішень.
Тому Трамп продемонструє свою слабкість як всередині країни, так і на міжнародній арені, якщо піде на поступки Путіну щодо України. Водночас це не заважає іншим демонструвати слабкість, телефонуючи Путіну вперше за майже три роки повномасштабної війни, щоб зрозуміти, що він не змінив своєї мети щодо України. Йдеться про канцлера Німеччини Олафа Шольца, який у п’ятницю, 15 листопада, поговорив з кремлівським "фюрером".
"Дзвінок Олафа, на мою думку, - це скринька Пандори. Тепер можуть бути інші розмови, інші дзвінки. Це саме те, чого Путін давно хоче: йому вкрай важливо послабити його ізоляцію. Ізоляцію Росії. Та вести перемовини, звичайні перемовини, які нічим не будуть завершуватись. Хочемо попередити: "Мінська-3" не буде, нам потрібен реальний мир", - заявив Володимир Зеленський.
Дуже важко сказати, як діятиме Трамп після інавгурації 20 січня 2025 року. З його публічних коментарів під час передвиборчої кампанії можна зробити висновок, що він скептичний щодо важливості як України, так і наприклад Тайваню для його власних інтересів та мети. Проте покладатися на популістичну передвиборчу риторику Трампа навряд чи можна. Адже малоймовірно, що він дійсно зможе виконати всі свої обіцянки. Щоправда, на думку колишнього радника Трампа з нацбезпеки Герберта Макмастера, Путін смикає за ниточки Трампа, граючи на його бажанні укласти велику угоду.
"Є ідея (в оточенні Трампа - ред.), що ми можемо воскресити дипломатію 1980-х і 1970-х років і відокремити Росію від Китаю. Сі Цзіньпін і Путін переплетені, й замість того, щоб намагатися їх розділити, ми повинні їх склеїти. Бо, коли ми вдаємо, що вони розділені, ми дозволяємо їм прикривати один одного", – сказав Герберт Макмастер.
Дійсно, саме політика Адміністрації Трампа щодо Китаю та нової осі "зла" буде багато в чому визначальною й щодо війни Росії проти України.
По-перше, всі чекають від Трампа на рішення щодо постачання на європейський ринок американського скрапленого газу для заміни російського. Й таку пропозицію вже публічно висунула Урсула фон дер Ляєн. Те ж саме стосується й збільшення експорту американської нафти, щоб знизити світові ціни й зменшити надприбутки Росії.
По-друге, Дональд Трамп вже обіцяв запровадити 60% тарифи на весь китайський імпорт до США, що дуже боляче вдарить по економіці Китаю та, у підсумку, по здатності Пекіна надавати таку суттєву підтримку Москві для продовження війни. Й у новому контролі над китайським експортом (зокрема електромобілей), інвестиціями та тарифами, щоб захистити важливі західні технології, Адміністрація Трампа шукатиме трансатлантичної підтримки, щоб зменшити збитки для американської економіки. Але не всі в ЄС із цим згодні. Головною проблемою є навіть не Угорщина та Словаччина, а Німеччина.
