Трагедія 22-річного "Техніка": що робити, якщо у зниклого безвісти немає жодного родича для ДНК-тесту

В Україні третій рік триває велика війна, і за офіційною статистикою кількість зниклих безвісти вже перевищила 80 тисяч осіб. Кожного дня ця цифра зростає. Ідентифікація тих, кого повертають під час репатріації тіл, стає дедалі складнішим завданням для експертів. Іноді ДНК-профілю недостатньо, а іноді його просто немає з чим порівняти.

Кореспондентка ТСН Мар’яна Бухан дослідила, як працює механізм пошуку та чому звичайне татуювання може стати останнім шансом повернути героя додому.

Історія «Техніка»: сирота, якого шукали всім світом

На алею героїв у Києві 21-річна Анастасія Войтенко приходить майже щодня. Тут, серед прапорів, що майорять на вітрі, фотографія Івана Шевченка. Для друзів він був «Шевою», для побратимів із Третьої штурмової — «Техніком».

«Він був як той старший брат, якого мені дуже сильно не вистачало. Я одна в сім’ї, а він завжди мене захищав від всіх, оберігав від світу. Це була найдобріша людина в світі, він завжди був щирий, прямий, як є. Ніколи не брехав, казав завжди все, що він думає», — згадує Анастасія.

Доля Івана була трагічною з самого народження: мати залишила його немовлям у візочку в лісі посеред зими. Потім був дитячий будинок, опікунка, з якою не склалися стосунки.

«Вона постійно його виганяла з дому, не давала їсти, якщо він щось не робив, що вона хоче», — розповідає дівчина. Справжньою родиною для нього стали друзі.

Коли Іван загинув під Авдіївкою, постало питання ідентифікації. У сироти немає батьків, чиє ДНК можна було б взяти для порівняння. Настя власноруч збирала все, що могло допомогти: «Побратими привезли його речі, я знайшла в шапці його волосся, воно в нього було дуже таке довге, кудряве, і зубну щітку».

Лабораторії МВС: ДНК дістають навіть із попелу

У спеціальних лабораторіях МВС робота не зупиняється ні на хвилину. Тут досліджують особисті речі (бритви, окуляри, телефони) та рештки, які іноді здаються безнадійними. Професор Ігор Костіков, який змінив університетську кафедру на лабораторію, показує обвуглені кістки.

«Ці кісткові рештки в дуже поганому стані, і ймовірність, що встановиться ДНК-профіль — дуже низький. Ми вилучаємо ДНК з будь-яких кісток, які не горіли, а от якщо кістка вигоріла — це складний випадок. Але ми сподіваємось. Ось це надколінник! Це дуже хороший матеріал, зазвичай він дає результати», — пояснює експерт.

Щомісяця в Україні проводять близько 2-2,5 тисяч експертиз лише по репатрійованих тілах. За словами заступника директора експертного центру МВС Руслана Аббасова, процес був би значно швидшим, якби всі військові здавали ДНК прижиттєво.

«Якщо ми говоримо про зразок військовослужбовця, відібраний заздалегідь, і зразок невпізнаного тіла — це два зразки. Якщо родичів — то мінімум три. Це було би на третину дешевше для держави і вдвічі швидше в часі», — каже Аббасов.

Забобони та «погані прикмети»: чому ДНК здали не всі?

За даними Уповноваженого з питань зниклих безвісти Артура Добросердова, прижиттєві зразки ДНК відібрані у 90% нацгвардійців та прикордонників. У ЗСУ ситуація складніша — лише трохи більше третини. Причина не лише в логістиці, а й у психології бійців.

«Деякі військовослужбовці вважають, що це погана прикмета або з певних переконань не хочуть цього робити. Такий відсоток є — десь 5-10% залежно від підрозділу», — зазначає Добросердов.

Реєстр татуювань та відбитки пальців: нові інструменти пошуку

Офіс Уповноваженого активно шукає людей не лише в моргах, а й у російських соцмережах. На сьогодні є понад 2,5 тисячі осіб, полон яких не підтверджений Червоним Хрестом, але Україна має докази, що вони живі.

Для полегшення пошуку Добросердов пропонує створити державний реєстр татуювань та брати у військових відбитки пальців.

«Питання в тому, що відбитки пальців можна використовувати лише в одному питанні — в пошуку та ідентифікації, а не для того, щоб колись довести, що хтось вчинив злочин. Це дозволило б знайти людину на світлинах чи відео, які публікують окупанти», — наголошує він.

«Він вже вдома»

Тіло Івана Шевченка повернули під час обміну в січні. ДНК із волосся, яке знайшла Настя, збіглося. Крім того, дівчина впізнала його за татуюванням «Техно» на животі.

Зараз «Технік» спочиває на Лісовому кладовищі поруч із найкращим другом Андрієм Прокопцем. Вони разом виросли на одному районі, разом пішли воювати і разом загинули. Настя привозить їм солодощі та напої, як колись у мирному Києві: «Це святе було, я завжди відчиняю батончик, типу вони п’ють… Головне, що він вже вдома, а не десь там лежить».

▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням: Чому ДНК іноді недостатньо, щоб знайти рідних? Як працюють механізми пошуку зниклих