Україна ще вразить світ темпами вступу до ЄС: інтерв’ю із заступником голови ОПУ Ігорем Жовквою

Дата публікації
Перегляди
6965
Час на прочитання
14 хв
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Україна ще вразить світ темпами вступу до ЄС: інтерв’ю із заступником голови ОПУ Ігорем Жовквою

Фото: ТСН

Вже понад чотири місяці триває повномасштабна кривава війна, яку Росія розв’язала проти України.

Хоча деякі західні столиці давали нам лише чотири дні. Ми відвоювали Київ та північ, а зараз б’ємося за Донбас та південь.

Захід, який став на підтримку України, каже, що Росія не має виграти цю війну. Дійсно, нарешті там це розуміють, хоча ще вчора дехто вмовляв Зеленського сісти за стіл переговорів із Путіним. Зараз всі впевнені, що Україна має розмовляти з Росією з позиції сили.

Проте, іноді здається, що Захід не має чіткої стратегії перемоги України. Саміти ЄС, G7 та НАТО, які відбулися один за одним минулого тижня, це чітко засвідчили. На Заході роблять правильні заяви, проте дуже часто вони або запізнюються, або розходяться з діями.

Щоб зрозуміти, що ж насправді відбувається у ключових західних столицях, ми поспілкувалися із заступником керівника Офісу президента України Ігорем Жовквою.

В інтерв’ю ТСН.ua він розповів, коли до України нарешті завітає Джо Байден, чи може ця війна закінчитися за столом переговорів та чи має Захід справжню стратегію перемоги України.

- Позаду саміти ЄС, G7 та НАТО. Саміт ЄС став для України історичним – ми отримали статус кандидата на вступ. А от саміт НАТО в Мадриді історичним для України назвати складно. Лідери країн-членів не хочуть навіть обговорювати надання нам ПДЧ, не кажучи вже про членство. Чому?

- Я б не погодився, що саміт НАТО не став історичним. І на саміті ЄС, і на самітах G7 та НАТО тема України була центральною. Хоча це, в принципі, були регулярні саміти. Тому давайте оцінювати за результатами.

Результатом саміту ЄС стало отримання статусу кандидата. Саміту G7 – ми бачили фінальну заяву, де міститься дуже важливе положення, що країни "Великої сімки" будуть до останнього підтримувати Україну всіма можливими засобами, в тому числі постачанням зброї. Саміт НАТО не стосувався питань зброї. Хоча були заяви окремих національних делегацій та лідерів держав щодо озброєнь.

Саміт НАТО був, власне, про майбутнє самого Альянсу, адже була схвалена Стратегічна концепція Альянсу на наступні 10 років, де всі важливі положення щодо України знайшли відображення: НАТО залишається відданою політиці відкритих дверей, рішення Бухарестського саміту 2008 року про те, що Україна отримає ПДЧ та стане членом НАТО, залишається чинним.

У фінальній декларації саміту НАТО мовилося про розширення Комплексного пакету допомоги для України. Це – постачання нелетального озброєння, яке на сьогодні потрібне нам не менше за зброю. Тема України звучала у виступі всіх учасників саміту після виступу президента України на першій сесії. Після президента України виступили всі лідери країн НАТО, кожен з яких не менше третини свого виступу присвячував конкретним питанням допомоги Україні.

Тому я з вами не погоджуюся, що немає історичних чи важливих результатів. Україна продовжує свій курс на членство в ЄС і НАТО. Сьогодні на полі бою, ведучи реальну війну проти точно не найслабшої армії світу, ми продовжуємо поглиблювати взаємосумісність із підрозділами держав-членів НАТО, використовуючи сучасні зразки західної зброї, які починають постачатися до України. Що це, як не взаємосумісність, про яку нам так говорили? Тепер, напевно, важко комусь із держав-членів НАТО чи в штаб-квартирі в Брюсселі сказати, що Україна не робить прогресу у виконанні стандартів НАТО. На жаль, такий прогрес відбувається за сумних обставин, але він відбувається. Після нашої перемоги ми продовжимо конкретні дії щодо тих питань, які ви порушуєте (отримання ПДЧ – ред.). На сьогодні ми для цього, в принципі, маємо всі необхідні механізми. Нагадаю, що Україна – країна-аспірантка НАТО ще від 2018 року. Україна має статус партнера з розширеними можливостями НАТО від 2020 року. Тому на сьогодні нам достатньо механізмів для продовження нашого руху до членства в НАТО.

- Маю на увазі, що після історичного саміту ЄС, де ми отримали статус кандидата, чому б НАТО не гарантувати Україні ПДЧ? Це було б дуже вагомою для нас перемогою.

- А ви помітили, що дві країни, які сьогодні (5 липня – ред.) підписують протокол про вступ до НАТО, Швеція та Фінляндія, не отримували інструмент ПДЧ? Так, цей протокол ще має пройти ратифікацію всіма парламентами держав-членів НАТО і власне самими державами, а вже потім рішення набуде чинності. Але можу сказати, що Україна прийняла до уваги таке рішення, зафіксувала його для себе і врахує у своїй подальшій політиці.

- Повертаючись до історичного саміту ЄС. Знаєте, ми на такій швидкості застрибнули до цього потяга, отримавши статус кандидата. А тепер всі питають, коли ж членство?

- Не було так, що проходив потяг і ми застрибнули. Ці майже 120 днів, які минули від подачі заявки президентом України на членство 28 лютого, до моменту, коли 23 червня було ухвалено важливе рішення Європейською Радою, а до цього було рішення Єврокомісії, президент України особисто працював кожного дня, проводячи розмови з лідерами, приймаючи лідерів в Україні, наводячи аргументи, чому Україна дійсно заслуговує на цей статус кандидата, оперуючи фактами, яким чином навіть під час війни здійснюються реформи, в тому числі працює антикорупційна система. І ви побачили, що навіть ті рекомендації, які були надані Україні (сім рекомендацій Єврокомісії – ред.), не є такими невиконуваними. Тому не можна сказати, що ми просто скористалися шансом, чи, як я чую, що нам пощастило, чи ми застрибнули в потяг, як ви кажете.

Ми працювали, перш за все, працював президент, працювала команда Офісу президента, уряд, який готував опитувальник (для Єврокомісії – ред.) в рекордні терміни – за один місяць. Працював парламент, який продовжував ухвалювати відповідні закони з метою адаптації законодавства. У нас дійсно ще є важлива робота попереду. Але вже сьогодні наш статус та прогрес зафіксовані, і це початок шляху. Коли буде членство? Я ніколи не відповідаю на такі запитання конкретними датами, бо існує багато факторів. Безумовно, Україна готова й далі рухатися такими ж рекордними темпами до наступних етапів. А наступний етап – це початок переговорів про вступ. Нам цього не оминути, тому треба почати над цим працювати. Очевидно, що угода про вступ може бути відкрита тоді, коли ми виконаємо сім рекомендацій (Єврокомісії – ред.). Але ми точно вразимо світ нашими темпами вступу до ЄС.

- Але це не буде протягом місяців? Це буде тривалий процес, який триватиме роки, так?

- Дуже б хотілося цього року. Але очевидно, що цього року, на жаль, не вийде.

- Хочу повернутися до подій лютого. Це правда, що умовно 23 лютого у провідних західних столицях не вірили, що Україна встоїть, тому і вивозили свої посольства, знищуючи та спалюючи абсолютно всі документи, щоб вже ніколи не повернутися назад?

- Факти евакуації посольств всі ми бачили. Тому це дійсно правда. Про спалення документів мені особисто невідомо. Але те, що не всі вірили в Україну, це правда. Ви чули деякі заяви відомих лідерів, які були винесені на публіку. Особи, які це говорили, не відмовляються від своїх слів. На жаль, дійсно багато представників західних країн у це не вірили. Повірили менше ніж за місяць, коли побачили, що Україна може боротися, проводити контрнаступи. І згадайте, що вже від середини березня, якщо ви говорите про посольства, вони почали повертатися. Спочатку на рівні представників, потім послів. Деякі посли, до речі, і не виїздили з Києва (посол Польщі Бартош Ціхоцький – ред.), ми наємо цих героїв. Отже, почали повертатися посольства, почала з’являтися конкретна допомога у вигляді постачань озброєння, дуже швидко почали з’являтися конкретні санкції, фінансова допомога, виник механізм Рамштайну. Тобто на сьогодні у жодного нашого партнера у західному світі немає сумніву, що Україна не лише здатна вистояти, а й здатна перемогти.

- Скрізь на цих трьох самітах ми чули, що Росія не має виграти цю війну. Але як зробити так, щоб її виграла Україна? Захід, мені здалося, стратегії не має. Чи має?

- Я не згоден із вами, що Захід не має чіткої стратегії. Можливо, вона є різна в певних частинах Заходу. Але Україна готова підказати таку стратегію, допомогти Заходу її виробити. Ми в Україні говоримо про кілька стовпів, які підтримують можливість перемоги України.

Перший – це, безумовно, постачання озброєнь. Динаміка є дійсно позитивною. На жаль, темпи відстають від бажаних для України. Але ми постійно нагадуємо нашим партнерам, що це треба зробити швидше. Я просто наведу вам свій останній приклад розмов в Іспанії. Після саміту НАТО у мене були двосторонні зустрічі з керівництвом Іспанії, з прем’єром Педро Санчесом, з міністеркою оборони пані Маргаритою Роблес. Я їм нагадував, що було задекларовано ще під час візиту пана Санчеса до України, і що це треба виконувати. Є конкретні види озброєнь, які Іспанія готова надати, і їх просто треба нарешті надати, ухваливши таке рішення. До речі, прогрес там відбувається.

Другий – це санкції. ЄС вже ухвалив шість пакетів санкцій. Діють санкції інших наших партнерів по західному світу, в тому числі США, Великої Британії, Канади, Японії. Це також важливо і наближає нашу перемогу.

Третій – статус кандидата на вступ до ЄС. І ви чули президента, який казав, що це також частина нашої перемоги.

Четвертий – фінансова допомога та відбудова України, яка обговорюється вже сьогодні, поки війна ще триває.

Відбулася конференція в Лугано, де наші партнери говорять, що вже готові зробити на даному етапі, отримавши стратегію українського уряду щодо відбудови. І президент, виступаючи на відкритті конференції в Лугано, говорив, що вже сьогодні ми маємо обговорювати відбудову, починати певні пілотні проєкти, принаймні в тих регіонах, які визволені і зазнали руйнувань. Нам також потрібна допомога на підтримання фінансового балансу, і вона виділяється. Це і нещодавнє рішення ЄС щодо 9 млрд євро макрофінансової допомоги Україні, з яких 1 млрд євро виділяється вже найближчим часом, і двостороння допомога на рівні держав, і МВФ. Все це також важливо. Ось вам всі ці стовпи, які і формують нашу перемогу. Ось вам, власне, і ця стратегія.

- Чи бачите ви готовність окремих європейських столиць, передовсім Німеччини, рішуче покарати Росію, взагалі відмовившись від російських енергоносіїв? Чи вони чекатимуть, поки Росія сама перекриє газовий вентиль?

- Позиція Німеччини, якщо ви питаєте саме про цю країну, у питанні енергетичного ембарго змінюється позитивно. Саме позиція Німеччини стала визначальною під час формування шостого пакету санкцій у питанні ембарго на нафту. Так, ми всі з вами бачили, як непросто було досягти консенсусу. Але рішення було ухвалене, принаймні в тому вигляді, в якому воно є. І дійсно, від моменту набуття чинності цим рішенням 90% торгівлі нафтою з Росією буде обмежено. І Роль Німеччини в цьому була важливою.

Наступні пакети, безумовно, мають включати наступні енергоносії, зокрема газ. Тому ми будемо вимагати від Німеччини відповідної позиції і щодо цього питання. Понад те, весь ЄС вже готується до зменшення своєї залежності від російського газу. Ви знаєте, що ухвалена загальноєвропейська стратегія щодо відмови від російського газу до 2030 року. Але деякі країни вже зараз роблять конкретні кроки, особливо ті, які найбільше залежать від Росії. Сама Німеччина, наприклад, починає окрему політику щодо будівництва LNG-терміналів на своєму морському узбережжі, чого раніше не було. Тому позиція Німеччини змінюється в позитивний бік.

Знову ж таки, ми можемо говорити про темпи. Нам треба швидше. Нам треба, щоб санкції проти Росії завдавали миттєвого ефекту. На жаль, це не завжди так відбувається. Але ми будемо вимагати від ЄС і наступного, сьомого пакету санкцій. І, якщо знадобиться, наступних пакетів. Хотілося б, щоб їх не було з десяток. Хотілося б, щоб протягом найближчих кількох пакетів всі основні санкції, які можуть бути ухвалені, таки були ухвалені.

- Знаєте, що питають люди? Чому Захід просто не знищить Путіна, та й все потому? Ну не може ж одна людина та країна вбивати тисячами українців, ще й погрожуючи всьому світу ядерним знищенням.

- А я би поставив контрзапитання. А ви вважаєте, що лише одна людина в Росії вбиває українців? Це не росіяни цифрою десь 80% підтримують агресію Росії? Чи не представники російської еліти, які роблять конкретний внесок в російську агресію? Неважливо, чи це депутат Держдуми, губернатор, представник якогось міністерства – ти робиш все, щоб ця агресія тривала. Чи не російські солдати, які вбивають, ґвалтують мирне населення? Російські пілоти, які щодня обстрілюють українські міста з акваторії далеко від України, боячись навіть залітати до повітряного простору України? Тобто це не лише Путін. Тому, це дуже, скажімо так, проста постановка питання. На жаль, ми можемо з вами констатувати, що російська агресивна поведінкова модель, очевидно, вже не зміниться. Неважливо, яке прізвище буде на чолі цієї держави. Тому західні держави й об’єднують свої зусилля разом з Україною, щоб принаймні унеможливити наслідки цієї агресії, якщо вона повториться в майбутньому. Адже після перемоги України можемо говорити про те, що, на жаль, ніколи вже ситуація не буде такою, як вона була до 2014 року, або до лютого 2022 року, коли почалася відкрита війна Росії проти України.

- Останнім часом ми чуємо з Кремля заяви про готовність до перемовин з Україною. Це блеф чи спроба примусити Україну підписати черговий "Мінськ"?

- Мені подобається ваше формулювання про блеф. Очевидно, воно відповідає істині. Заяв із російського боку щодо перемовин багато. Але давайте подивимося на справи. Тривають щоденні та щонічні обстріли міст, вбивства мирних людей, атаки проти мирних об’єктів. То як за таких умов нам проводити перемовини? Ми маємо кілька умов, щоб проводити реальні перемовини: безумовне відведення російських військ щонайменше до межі перед 24 лютого; безумовне припинення вогню на всій території одночасно і разом з відведенням цих військ; повернення українців, яких насильно перекинули на територію Росії. І йдеться не лише про військовополонених, а й про мирне населення з тимчасово окупованих міст. І цей перелік можна продовжувати. Тому тільки за виконання цих умов можна буде говорити про якісь перемовини. Очевидно, Росія, розуміючи, що не хоче виконувати такі умови, зараз продовжує озвучувати такі заяви. Але реальної готовності до таких перемовин із російського боку немає.

- Ви вірите, що ця повномасштабна війна закінчиться за столом переговорів? Хто ще, крім Росії та України, має сидіти за цим столом? Можливо, країни-учасниці Рамштайну?

- Після перемоги України дійсно потрібно буде укладати якийсь документ, назвемо його так, із Росією. Але не менш важливим, і він буде окремим, є документ про гарантії безпеки. І от тут будуть зовсім інші учасники. Бо ще раз повторюю свою думку, ми маємо убезпечити українців або принаймні зробити так, що коли агресія Росії повториться, ми будемо до неї готові. Тому президент на сьогодні і веде відповідні перемовини з нашими партнерами-гарантами. Ви знаєте коло цих країн – це США, Велика Британія, Франція, Німеччина, дуже зацікавлена в цьому Італія. До речі, під час спільного візиту прем’єр Італії Маріо Драґі (разом із лідерами Франції та Німеччини до Києва – ред.) також брав активну участь у цих переговорах. Під час моєї зустрічі (на полях саміту НАТО в Мадриді – ред.) представники іспанського уряду цікавилися перебігом цих перемовин. Тому ми вітаємо всі держави, які будуть готові гарантувати безпеку, а це не лише безпека України, а й всього нашого регіону, континенту, закріплену в договорі.

Ми будемо раді їх бачити і за столом переговорів, і відповідними підписантами цих угод. Ви знаєте, що буквально минулого тижня була створена робоча група на чолі з колишнім генсеком НАТО Расмуссеном, а з українського боку – керівником ОПУ Андрієм Єрмаком. Ця група якраз і буде напрацьовувати відповідні пропозиції щодо таких документів. Ми маємо дуже серйозно поставитися до цього питання. Ви знаєте, що президент висував ініціативу "United 24" (формат для майбутніх гарантій безпеки Україні – ред.), коли країни світу будуть готові протягом 24 годин допомогти тій чи іншій країні, очевидно, перш за все, ми говоримо про Україну, у випадку такої агресії. І це можуть бути різні види допомоги: зброя, фінанси тощо. Але світ вже не має бути таким нерозважливим, побачивши, яким чином у ХХІ столітті у центрі Європи може вибухнути абсолютно неприкрита агресивна варварська війна.

- Чи спрацюють ці гарантії, якщо разом із ними не ставити питання про роззброєння Росії, в тому числі і ядерне?

- Питання ядерного роззброєння не зможе вирішитися цими гарантіями. Є відповідні механізми на рівні членів ядерного клубу. Це питання серйозне, безумовно, його треба ставити. Не може одна ядерна країна шантажувати весь світ.

По-перше, це неприйнятно.

А, по-друге, є країни ядерного клубу, які мають такими речами опікуватися.

Тому тут питання до наших партнерів, які володіють таким потенціалом і дійсно мають припиняти такі спроби. Україна свого часу, відмовившись від ядерного потенціалу, зробивши це свідомо, має право вимагати відповідних гарантій безпеки. Проте, знову ж таки, не повторюючи сумнозвісний Будапештський меморандум, де навіть слова "гарантії" не було. Тому, безумовно, з нашими партнерами по світовому співтовариству ми також будемо ставити та обговорювати ці питання.

- Чи є світло в кінці тунелю щодо розблокування українських портів та вивезення нашого зерна? Надії були спочатку на Туреччину, потім була інформація, що допоможуть Греція та Велика Британія. То чи буде рішення?

- Перемовини тривають. Питання складне з безпекової та економічної точок зору. Всі свої пропозиції Україна поклала на стіл для наших партнерів. І генсек ООН, який особисто координує міжнародну позицію з цього питання, знає про всі наші пропозиції. Діалог із ним регулярно триває, в тому числі на рівні президента та керівника ОПУ. Що стосується тих держав, які б могли залучатися, так, ви правильно кажете про Туреччину. Вона говорила про свою готовність залучатися, власне, до гарантій. Адже основне питання, яке стоїть на порядку денному, – це гарантії безпечності проходу цих балкерів із зерном, коли вони вийдуть з українських портів.

Ми зі свого боку готові надати все.

По-перше, і найголовніше, Україна готова надати своє зерно обсягом 22 млн тонн.

По-друге, ми готові надати будь-який зі своїх глибоководних портів, які здатні швидко це вивезти.

Очевидно, Україна не зможе сама гарантувати безпечність проходу балкерів тих країн, які їх нададуть. Тому процес складний. І краще зараз менше говорити. Робота триває. Час, звичайно, також спливає. Україні дуже важливо це зробити надзвичайно швидко, адже на підході вже наступний врожай. Але що не менш важливо – ми дійсно дбаємо про продовольчу безпеку світу. Бо без українського зерна світові буде дуже важко, як би не спекулювала Росія, що це невагома частка, що воно якесь неякісне. Це ж Росія робить спроби поцупити це зерно, в тому числі з українських окупованих портів. Ми бачили нещодавно історію з затриманням судна з окупованого порту, яке йшло саме з українським зерном (судно під російським прапором, затримане у Туреччині – ред.). Тому світове співтовариство реагує на це питання. Ми готові нести свою частку відповідальності за уникнення голоду та продовольчої кризи в світі. Україна була, є і точно залишатиметься однією з житниць світу. І навіть під час війни ми готові вживати всіх відповідних дій, щоб уникнути світової продовольчої кризи.

- Чи можемо ми розраховувати на заморожені російські золотовалютні резерви в якості частини репарацій?

- Так, безумовно. І робота над цим триває. Україна активно звертається до своїх партнерів. Проблема непроста. Необхідна зміна відповідного законодавства. Така робота вже почалася, наприклад, у США. ЄС та Єврокомісія на основі своїх директив вже намагаються запроваджувати певні регулювання цієї процедури. Очевидно, багато чого доведеться робити вперше. Але ми бачимо готовність всього світового співтовариства до такого кроку. Плідно працюємо з нашими партнерами над відповідними юридичними нюансами.

- Чи може Джо Байден відвідати Україну до кінця року?

- Президент США завжди бажаний гість у Києві та Україні. Відповідне запрошення від президента Зеленського залишається відкритим. Очевидно, коли співпадуть робочі графіки президентів США та України, такий візит відбудеться. Так, ми з вами розуміємо, що є й безпекові нюанси. Але подивіться, буквально кожного дня Київ відвідують світові лідери. У понеділок (4 липня – ред.) приїздила прем’єрка Швеції і провела дуже плідну та результативну розмову із президентом України. Вони говорили про все: від зброї до, наприклад, шведського головування в ЄС у першій половині 2023 року. Тематика нашого порядку денного зі США не менш широка. Тому президент України завжди буде радий обговорити її з президентом США у Києві.

Путін відповів на саміт НАТО. У Росії - мобілізація

Путін відповів на саміт НАТО. У Росії - мобілізація

Повʼязані теми:

Дата публікації
Перегляди
6965
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Наступна публікація