Жінка досліджувала рід і з'ясувала, що чоловік є її далеким родичем.
Українка з'ясувала шокувальну правду про cвого чоловіка завдяки фото предків.
Про це йдеться у сюжеті ТСН в ефірі марафону "Єдині новини".
Із першого погляду це нібито зошит із геометрії: шукаєш і одразу записуєш по всіх роках і так вибудовуєш. Насправді – це чернетки родоводу Валентини Бойченко. Дублікат електронного варіанту.
"Ось я, ось мамина лінія, ось татова", – каже Валентина Бойченко і додає, що спочатку нею керувала цікавість.
Валентина Бойченко розповідає, що у баби у хустинці були старі фото, вона приходила до баби і казала: "Давайте дивитися старі фото". Вона кожен раз запитувала, хто це на світлині.
А потім Валентина так захопилася, що крім власного, дослідила і рід свого чоловіка.
"У мене з чоловіком спільний прапрадід, і чоловік мені виходить 5-тиюрідним братом, хоча ніхто про це не знав, у ході дослідження виявилося , що у нас є спільний предок", – розповідає жінка.
Паралельно з Валентиною Бойченко шукати своє коріння заходилась і її односельчанка Ніна Сесь. Жінка каже, що рідні якось завжди неохоче ділилися спогадами про своє коріння.
"Мене цікавило, як це не знати імені?" – дивується вона.
Віднайдені подробиці розкрили очі, каже пані Ніна. Вона зрозуміла, чому українці здебільшого намагалися забути своє минуле. Скажімо, її предки 100 років тому боролися проти встановлення радянської влади на Черкащині. Та перемолоті непростою долею люди, щоб вижити, воліли мовчати чи вигадували легенди. Цей страх ними керував усе життя. І на підсвідомому рівні передавався з роду в рід.
"Коли я дослідила по татовій лінії його бабу, її вбили під час розкуркулення, забрали у них все, а вона пішла забирати свого коня бо це її кінь, не дід пішов, баба і її вбили. Дід мені розказував , що бабу вбили бандити, настільки були затюкані оцією Радвладою. Я от питаю тата, маму, чого ви не питали нічого? Люди боялися і деякою мірою навіть перекручували: "от бабу вбили бандити, ну да, бабу вбила радянська влада".
Дізнавшись ці подробиці, пані Ніна враз відчула, у кого вона вдалася.
"Я воїн, я йду завжди проти течії і борюся, і я тепер розумію, чого", – каже вона.
Через призму життя предків, каже вона, найпростіше вчити історію. Бо її творили їхні ж родичі. Прадід чоловіка Ніни Сесь іще на початку XX сторіччя подався морем на заробітки до Канади. І вона навіть знайшла його прізвище в бортових книгах.
Жінка з’ясувала, що прадід чоловіка працював на залізниці. Повернувся на Черкащину через сім років, перед Жовтневим переворотом. На зароблені гроші купив землю, побудував хату на хуторі. Та пожити не встиг.
"Їїм дали певний час, щоб вони розібрали свої будинки, і хто куди…Все, що він заробив, все пішло. Марні такі були, можна сказати, його прагнення, то вони не сильно і пожили… прийшлося своїми руками все і знищити", – розповідає пані Ніна.
Історія роду Валентини Бойченко, власне як і історія її країни, теж непроста і сповнена трагедій. Під час другої світової на момент німецької окупації Легедзиного її прадід був головою колгоспу. Поколіннями передавалося, що він загинув від рук німців.
Валентина Бойченко розповідає: "Село було окуповане, а він був головою колгоспу, значить що, наче він з німцями співпрацював, хоча, як розказували, він працював з партизанами, прийшли його і вбили і його донька все життя казала, що діда вбили німці, але не казала що діда прийшли і вбили партизани чи свої вбили, а казала, що німці".
Щоби дізнатися про свій рід, жінки-дослідниці радять спочатку опитувати родичів. А вже знаючи імена пращурів та хоча би приблизні роки їхнього народження, шукати записи в сповідальних та метричних книгах. Вони переважно оцифровані і є у відкритому доступі.
У Центральному державному історичному архіві України полюють на сліди предків. Тут зберігаються метричні книги Києва та нинішньої Київської області, де можна знайти багато цікавого про пращурів. Головне розібрати почерк.
У старовинних рукописах поруч із записами про народження звичайних людей – відомості і про знаменитих.
Ось підпис батька майбутнього організатора армії УНР. Запис про народження Миколи Міхновського.
Начальниця відділу Центрального державного історичного архіву Юлія Орел каже, що свій родовід за бажання можна дослідити не глибше, ніж на кінець 18 сторіччя. Саме тоді почали обліковувати населення, відомості про їхнє хрещення, вінчання та смерть вносили в метричні книги.
"Оця реєстрація, яку почали у церквах, костелах, синагогах пов’язана з тим , що необхідно було знати, скільки населення проживає насправді на цій території…Які б дослідження ви не проводили, то це буде кінець 18 століття", – зазначає Орел.
Саме в цю межу вперлись і дослідниці з Легедзиного.
"А далі я навіть не знаю як шукати, можливо по якихось архівах", – каже Валентина Бойченко і додає, що вивчення генеалогії змінює уявлення і дає розуміння важливості сімейної історії. Тому старі фото і зошити із записами жінка тримає у своїй тривожній валізі.
На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням відео: ЦЯ ПРАВДА ВАС ШОКУЄ! Із чого починати ВИВЧЕННЯ СВОГО РОДОВОДУ?
Читайте також: