Український журналіст три роки пробув у полоні: він розповів про знущання і віщий сон

Дмитро Хилюк — кореспондент новинної агенції «Уніан». Уже в перші дні росіяни зайшли до його села, а за два тижні везли полоненого Дмитра до в’язниці. Звільнити його вдалося лише в День Незалежності.

Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Мар’яни Бухан.

«А мені ще до полону приблизно раз у п’ять, три роки один і той самий сон був. Що десь отут упав літак, у мене поламаний паркан. Ну нема паркану. І що в хаті чужі люди, я не можу їх вигнати. Думаю, що вони тут роблять. І це до війни було. Ну воно, власне, справдилося. Це не було прив’язано, що буде війна. У мене аж мурахи по шкірі. Реально, тому що тут паркану не було, а тут танк стояв. Таке снилося — ні сіло, ні впало. Це ще десять років тому. Навіть до 2014 року, до цих подій», — згадує журналіст.

Нині Дмитро Хилюк зовсім не дивується своєму тоді віщому сну. Ми гуляємо його рідним селом Казаровичі на Київщині. Востаннє ось так вільно він ходив ним понад три з половиною роки тому — на самому початку повномасштабної війни.

«Це був цілковитий шок і нерозуміння ситуації, що своє село, свій край, свій куток я завжди вважав абсолютно безпечним місцем», — каже він.

Так Дмитро згадує 3 березня 2022 року. Тоді росіяни вже зайшли до його населеного пункту. Українська армія, обстрілюючи їх, випадково влучила і в будинок Дмитра. А потім окупанти забрали його з батьком і привели на виробниче підприємство, яке в той час облаштували під тимчасову в’язницю.

Тут же росіяни дізналися, що схопили українського журналіста. Два тижні полону окупанти перевозили Дмитра з в’язниці до в’язниці в різних населених пунктах Київщини. Але саме перша — в рідному селі — запам’яталася йому найбільше.

«У Козаровичах перші три дні це найбільше пекло було. Там деякі люди були зв’язані, руки, ноги взагалі. Руки за спиною, ноги, вони їх у туалет навіть за три дні не виводили. Тобто там було найтяжче й найстрашніше», — каже Дмитро Хилюк.

Уже в середині березня його з іншими полоненими перевезли до сусідньої Білорусі. Перед цим Дмитро мав розмову з одним з росіян, після якої він зрозумів, що рідний дім побачить нескоро.

«Він був з відкритим обличчям, і він нам казав, ну, може, вас випустять, може, не випустять. Сказав, що якщо вас будуть викликати співробітники ФСБ, то ви просіться, щоб вас відпустили. Мене це дуже насторожило, я зрозумів, що якщо просіться, щоб вас відпустили, то це значить, що, швидше за все, не відпустять», — каже звільнений з полону журналіст.

На підтримку Дмитра останні три з половиною роки українські журналісти, правозахисники і просто його друзі виходили на акції та згадували про його полон на різних міжнародних майданчиках. А вдома на Діму чекали батьки.

Пана Василя, тата Дмитра, окупанти відпустили після дев’яти днів полону. Всі ці довгі роки він не знав, де його син і в якому стані. Адже за весь час полону родина отримала навіть не лист, а маленький клаптик з кількома словами.

Другу звістку батьки отримали рік тому, коли вийшов з полону тероборонівець, який сидів з Дмитром в одній камері в російській в’язниці.

Мама Дмитра зовні ніби трималася краще за батька, з усмішкою приймала гостей і лише зрідка дозволяла собі сльози та гадала, як зустріне сина.

День звільнення Дмитра Хилюка стався в День Незалежності України. Він одразу зателефонував найріднішим.

Журналіст розповідає, три роки він не знав, чи живі батьки, чи цілий його дім. Росіяни лише навесні цього року віддали йому один з листів від рідних і колег разом зі світлиною батьків. Він обходить власне подвір’я. Будинок, у який влучив снаряд, уже відремонтували. В одному з гаражів його машина. В іншому — побиті, але такі улюблені мотоцикли Дмитра. Їх він збирається полагодити. Але, каже, з першого погляду видно, що багато чого окупанти, які хазяйнували в його помешканні, вкрали. Все це Дмитра не сильно засмучує. Головне, каже, здоров’я. Лікування нині потрібне і йому, і батькам. Полон сина їх сильно надломив.

Діма вже знає, чим займатиметься після реабілітації. Каже, журналістику не покине, але найголовнішою темою його матеріалів буде саме полон і звільнення.

«Ти — нуль, у колонії ти нуль, ти ніхто. А яка б не була велика небезпека, ти на свободі, ти можеш піти сюди, ти можеш піти в іншу сторону, ти можеш, захочеш сховатися від цього обстрілу, можеш не ховатися, тобто ти вирішуєш свою долю. А там ти свою долю не вирішуєш. Свобода — це найголовніше. Це важливіше, ніж хліб, це важливіше, ніж інші речі. Тому що коли у людини немає свободи, у неї немає нічого», — каже Дмитро Хилюк.

▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням відео: ТСН 20:00 НАЖИВО! ПІДСУМКОВІ НОВИНИ П’ЯТНИЦІ, 12 ВЕРЕСНЯ