Нині лише за пів року зроблена рекордна кількість пересадок - 126, половина з них - це посмертне донорство.
Радянський спадок - сильні хірургічні школи і відсутність сучасних світових технологій. Що маємо зараз - систему охорони здоров`я у стані реформи. Яку хтось сприймає, а хтось сильно критикує. Але рівень медицини, зокрема, визначається і за рівнем високотехнологічної допомоги, наприклад такої як трансплантація. Саме тут за останні 2 роки в країні відбувся прорив.
Про це 24 серпня йдеться у святковому випуску ТСН до 30-річчя Незалежності України.
Пан Віктор вперше за останні роки йде на пагорби, де бігав малим. Нещодавно піднятись на гору для нього було не реальним завданням. "Якщо до операції я навіть, коли клав руку на серце, не було ні пульсу, нічого", - пригадує чоловік.
А зараз йому незвично чути, як б'ється пересаджене серце. Віктору Маршалу 52 роки. Нове серце на 23 роки його молодше. За 300 кілометрів від Віктора живуть люди, які не тільки подарувала йому шанс на життя, а ще стали його другою родиною. "Відчуття, що ми знайомі багато років", - каже Віктор.
"Кожен день я молюсь за здоров'я Віктора. Кожен день вставлю свічки в церкві", - говорить Людмила, мама 29-річного Ігоря Коваля, який став донором для Віктора Маршала.
Ці дві родини об'єднало і горе втрати, і радість врятованого життя.
Віктор жив у Криму. Після окупації пішов добровольцем за Схід. І скоріше за все там і був вирішальний удар по серцю. "Воно вже практично не працювало, воно просто стояло", - пригадує чоловік.
Його могла врятувати лише трансплантація. Віктора поставили в лист очікування, однак він не вірив, що його можуть врятувати в Україні. Він потихеньку прощався в родиною, згортав усі свої бізнес-проєкти. Намагався підготувати доньку, що його смерть близько. Годинами розповідав їй як вести справи, коли його не стане. Однак через 4 місяці у його домі пролунав дзвінок. "Зателефонувала, сказала, що є донор, ми підходимо за параметрами і сказала виїжджати", - розповідає Віктор.
Львів'янин Ігор Коваль вважав, що він абсолютно здоровий. У нього щойно народився син - теж Ігор. 27 травня йому раптом стало зле, заболіло за грудиною, паралізувало руку. Швидка приїхала негайно. У Ігоря розірвалась вроджена аневризма. Жодного шансу на порятунок не залишилося. Ігоря доправили до Львівської лікарні швидкої допомоги. "Лікарі змагалися за його життя, але врятувати не вдалось і констатували смерть мозку. Після чого родичам довелося відповісти на складне запитання - чи готові вони відати органи для посмертної трансплантації", - кажуть у лікарні.
"Ігорьошка кілька раз промовляв: "Мамо, якщо зі мною щось станеться і якийсь мій орган врятує життя, будь ласка... То було за місяць до того, що сталося, та розмова в пам'яті була свіжа", - розповідає Людмила.
Смерть її сина врятувала три життя. В день, коли не стало Ігоря, пересадили дві нирки і серце. Трансплантацію серця робили силами лікарів Львівської лікарні швидкої допомоги і столичного Інституту серця.
Ще два роки тому посмертне донорство для України було надзвичайною подією - одиничні випадки відбувалися завдяки ентузіазму окремих хірургів. За роки незалежності тисячі українців померли, не дочекавшись медичної допомоги в своїй країні. Сотні українців, яким вдалося виїхати на трансплантацію за кордон, вивезли мільярди гривень - як особистих, так і державних.
Однак два роки тому в українській трансплантології стався прорив. Нині лише за пів року зроблена рекордна кількість пересадок - 126, половина з них - це посмертне донорство. І це трапилося завдяки кільком чинникам:
- створення правового поля єдиного і зрозумілого для абсолютно всіх лікарів, пацієнтіа, адміністрацій і правоохоронних органів;
- встановлення тарифів на трансплантацію. Наприклад, за пересадку нирки посмертно медзаклад отримує понад 800 тисяч гривень, печінки - майже півтора мільйона гривень. Для пацієнтів це має бути безоплатно.
Ліцензії на трансплантації вже мають 40 медичних закладів в Україні. Усі вони переобладнуються і перенавчають свій персонал. У Львівській лікарні швидкої допомоги після 16 асистенцій кардіохірург Роман Домашич самостійно виконав першу пересадку серця.
"Здійснилась професійна мрія, як кожен кардіохірург має професійну мрію, от вона реалізувалася. Ми не повинні жити однією операцією, двома - це має бати щоденна рутинна робота", - запевняє лікар.
Однак двох років замало, щоб змінити ставлення українців. З 10 потенційних донорів згоду на забір органів дає лише одна родина.
Віктор Маршал, розуміє, що сьогодні він живий, лише тому, що у дуже складний і трагічний момент родина донора дала згоду на забір органів.
"Це не просто вдячність, вона мені друге життя подарувала, вона в мене в телефоні записана "Мама 2", - розповідає чоловік.
Люди на відстані стали рідними один одному. Вони ніколи не бачилися в житті. Однак мріють про цю зустріч выдтоды, як серце Ігоря стало серцем Віктора.
