Війна в Ірані: чи зупинять обстріли України обірвані судини між Москвою та Тегераном

Світ із напруженням стежить за ескалацією на Близькому Сході, де військова операція союзників проти іранського режиму увійшла у вирішальну фазу. Попри очікування швидкого колапсу управління, Тегеран продемонстрував здатність до адаптації, перейшовши до моделі автономного військового спротиву, що становить пряму загрозу для низки країн Близького Сходу та Європи.

Виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос розповів ТСН.ua, як війна в Ірані впливає на українські інтереси, чи призведе хаос до зростання цін на нафту та які нові можливості відкриваються для українського ВПК на Близькому Сході.

Війна в Ірані: терміни завершення та плани США

— Як довго триватиме війна в Ірані? Які ви бачите сценарії подальшого розвитку подій?

— По-перше, існує відома максима: люди можуть розпочати війну за якимось наявним планом, але завершити її за планом — проблема. Якщо подивитися на американські розрахунки, то ця війна має бути завершена до кінця березня або початку квітня. Це те, що США планували.

В принципі, такий варіант можливий, але він стосується лише зовнішнього контуру цієї війни, але ніяк не внутрішнього. А от внутрішня ситуація в Ірані у цей відрізок часу може, якраз навпаки, ставати більш непередбачуваною. Це треба брати до уваги, коли ми говоримо про терміни завершення війни.

Тут важливо зрозуміти, що ми вкладаємо у слова «завершення війни в Ірані». Це знищення його наступальних чи атакуючих можливостей, що позначено як одна з ключових цілей цієї війни, чи зміна режиму.

Зверніть увагу, що зараз у публічних заявах ніде не звучить про зміну режиму, а йдеться лише про те, що людина, яка має очолити Іран, має, відповідно до американських уявлень, дослухатися до позиції США.

Ясно, що син знищеного іранського диктатора Моджтаба Хаменеї — це не та людина, яку хотіли б бачити на посаді верховного лідера. Та й взагалі сама ця посада здається не дуже привабливою з точки зору ізраїльської та американської стратегії. Вони б хотіли, очевидно, певних змін у структурі влади і скасування принципу велаят-е факіх. А от наскільки це може бути реалізовано — питання.

Військовий переворот у Тегерані та картонний лідер

— Тобто американці та ізраїльтяни прорахувалися розпочавши цю війну?

— Станом на зараз очевидно, що американська та ізраїльська стратегії, які є дещо відмінними, але публічно синхронізовані, зіштовхнулись з серйозними викликами. Вони не очікували, що іранці зможуть організувати на високому рівні спротив. Ця нова об’єктивна реальність ймовірно змусить союзників переглянути свої початкові цілі та завдання.

США та Ізраїль розраховували на те, що дезорганізація управління призведе до швидкого колапсу в Ірані. Але цього не сталося, і тут треба віддати належне іранцям, бо вони передбачали такий розвиток ситуації і діяли активно вже на першому етапі, зумівши створити автономний спротив: кожен підрозділ КВІР (Корпус вартових Ісламської революції) та армії діяли автономно, відповідно до поставлених завдань, не орієнтуючись на накази або сигнали, які могли б і не надходити з Тегерану. І ця автономність не виглядає як фрагментація, а швидше як певний спосіб управління.

Все це призвело до того, що ракетні та дронові удари Ірану по сусідніх країнах викликали відповідну реакцію у регіоні та світі. А спроба цивільного керівництва Ірану вибачитися або якось пом’якшити цю реакцію наштовхнулася на різку критику з боку КВІР. А саме корпус заявив, що виконавча влада — президент Ірану та уряд — не мають права втручатися у військові справи.

До речі, обрання Моджтаби Хаменеї — це теж чіткий сигнал. Зараз ніхто не знає, чи живий він насправді. Всім показують його картонне зображення, де він схожий на персонажа з іранського релігійного фольклору. Все це свідчить про те, що КВІР набув повної повноти влади, і по суті можна говорити про військовий переворот в Ірані.

Наземна операція США в Ірані: чи посунуть танками і підуть у бій курди

— Чи може дійти справа до наземної операції союзників в Ірані і чим це загрожує?

— Все, що зараз відбувається в Ірані, засвідчує те, що такої наземної військової операції, яка була свого часу в Іраку, не буде. Спроби заангажувати до цього курдів наразі не дали результатів. Більше того, союзники зіштовхнулися з доволі прохолодною реакцією курдів, і це незважаючи на те, що Трамп особисто зателефонував керівникам курдських партій Іраку, розмовляв з ними, але поки що курди зберігають нейтралітет.

Існують різні точки зору, чому так відбувається. Одна з них — що курди побоюються репресій курдського населення з боку КВІР у разі початку наземного вторгнення, плюс вони побоюються, що авіація союзників не зможе допомогти їм придушити опір на цій ділянці кордону. І загалом недовіра до американської політики у цьому питанні теж відіграє значну роль.

До речі, були заяви арабів Ахвазу з провінції Хузестан, де частина племен вже присягнули Резі Пахлаві, спадкоємцю іранського трону. А от наскільки ця заява вильється у щось більше, крім лиш заяви, важко сказати. Поки не зрозуміло, чи буде якийсь опір чи якась конкретна дія, чи частка, у якій братиме участь американський спецназ.

Сам згаданий регіон дуже важливий для іранської економіки, там знаходиться 80% видобутку нафти. Тому взяття його під контроль за допомогою лояльних арабських племен — це страшенно сильний удар по Ірану, фактично зашморг на шиї режиму. Цей варіант виглядає більш-менш перспективним, якщо це насправді не є інформаційно-психологічною операцією місцевого рівня.

Розпад Ірану: прогнози та присяга на вірність принцу

— Через протиріччя між військовими, чи може Іран розколотися на дрібні держави?

— Я активно слідкую за будь-якими сигналами, які надходять з Ірану. Тому можу сказати: принаймні у медійному просторі існують заяви різних груп, які також присягають Резі Пахлаві і відповідно заявляють про готовність зі зброєю в руках воювати проти діючого режиму.

До прикладу, група, яка називає себе «Вовки Ірану» з провінції Мазендеран. Але їх чисельність, рівень військової підготовки, ступінь готовності воювати поки що не зрозумілі. Сам принц Пахлаві каже, що 50 тисяч військових вже присягнули на вірність йому, але це може бути чистої води пропаганда або ж перебільшенням, до якого люблять вдаватися іранці.

Тобто сигнали такого штибу надходять. До речі, обрання Моджтаби Хаменеї також викликало незадоволення старих еліт Ірану, які вбачають у цьому порушення принципів ісламської революції і відновлення принципів монархії. Якою буде реакція цих еліт на всі ці події, наразі теж дуже важко оцінити, бо війна в країні вносить свої корективи.

Блокада Ормузької протоки та світові ціни на нафту

— Найбільше світ турбує можливе мінування Іраном Ормузької протоки. Чому це так хвилює Трампа?

— Наскільки мені відомо, американці вже завдали ударів по суднах, які намагалися замінувати протоку. Оцінювати, наскільки результативним був цей удар і чи вдалося запобігти мінуванню, наразі складно.

Але дійсно, ситуація у протоці для Трампа залишається ключовою проблемою. Він постійно про це говорить. Як мінімум 3-4 дні поспіль наголошується, що американці забезпечать вільний прохід Ормузькою протокою та супроводження танкерів з нафтою, мовляв, у американців є певний досвід. Хоча щодо досвіду тут сумнівно, бо він був у 80-х роках, коли тривала «війна танкерів», сумніваюсь, що зараз цей досвід релевантний. Але поки більш конкретних кроків щодо реалізації цього завдання не спостерігається — лише заяви. Хоча нічний удар по іранських суднах, які мінували протоку, може мати результат, на який натякає Трамп.

Ірану загрожує голод і неузгодженість в спільних діях

— Атакуючи Іран, союзники сподівалися на спалах протестного руху в країні, який мав знищити режим, але цього не сталося. Чому?

— Розумієте, в умовах масштабних ракетних ударів по території Ірану дуже важко очікувати, що люди просто вийдуть на вулицю. Зараз конфлікт перейшов у гарячу військову фазу, і ненасильницький спротив тут виглядає доволі ускладненим. Багато об’єктивних обставин такий варіант ускладнюють.

Під час війни в Ірані виникли великі проблеми з логістикою, є дуже великі проблеми з продуктами харчування. Місцевий уряд і його керівник Масуд Пезешкіан заявляє, що він робить все можливе, аби забезпечити населення великих міст харчами. Але чим далі, то це важче буде робити. А це означатиме, що в країні може настати голод, і це вже пряма загроза, що така критична ситуація може вивести людей на вулиці.

— Чи можуть подальші протести в Ірані призвести до закінчення війни чи, навпаки, це ще більше запалить її багаття?

— Поки триватимуть активні бойові дії, я не бачу можливості для масового протесту. Хоча такі настрої в Ірані існують, але тут власне питання в самих настроях щодо бачення майбутнього країни. А судячи з дискусій, які розгортаються в Ірані і довкола нього в іранській діаспорі, важко уявити, що там хтось має якусь спільну думку. Там багато різних напрямків: від затятих монархістів до відвертих демократів. І всі вони один з одним сваряться, а на все це накладається патріотичний фльор, який між іншим багато важить. Зрозуміло, що коли твоя країна перебуває під ракетними ударами, у людей відбувається певне переосмислення цінностей.

До речі, є і заяви внутрішньої опозиції Ірану, тобто людей, які перебували у внутрішній системі управління країною. Серед них чимало поміркованих ісламістів, які опинилися в тюрмах. Вони визнають сам факт, що велика кількість іранського населення вітає удари по країні з метою знищення режиму, і говорять про те, що необхідно скликати Установчі збори. Хоча, як на мене, це зараз виглядає як утопія. Бо хто ж їх зараз скличе і за якою процедурою — це абсурд. Тим не менш такі дискусії тривають: мовляв, Установчі збори перезавантажать країну, змінять конституцію, імовірно приберуть з неї принцип велаят-е факіх і таким чином повернуться до засад світської республіки. Словом, дискусій купа, їх навіть складно скласти до однієї теки, щоб нарешті визначитися. На жаль, іранці поки не можуть визначитися і продовжують діяти врізнобіч.

Як війна в Ірані вплине на Україну та позиції РФ

— Чи похитнула війна в Ірані позиції російського диктатора Путіна?

— Це найбільш контроверсійне питання, яке я зараз чую на тлі ситуації в Ірані. З одного боку, так: удар по Ірану як по союзнику і можливість зміни режиму сприймаються у Москві дуже болісно. А з іншого боку, я відслідковую російські реакції, в тому числі і закриті. Вони приходять до висновку, що режим не впаде, а це вже змінює російський підхід і риторику — вони знову починають спроби дискутувати з американцями і шукати можливості знайти у цьому діалозі свою користь.

Зрозуміло, що ця війна дуже серйозно вдарила по логістичних спроможностях Росії. Тому що коридор «Північ — Південь», який існував для них в обхід Європи напряму до Індійського океану, до портів у Перській протоці, зараз закритий. І це суттєвий удар не лише по Росії, а й по Центральній Азії.

Загалом Росія підтверджує свої певні союзницькі зобов’язання, і іранці підтверджують, що між ними відбувається обмін розвідувальними даними щодо військової операції.

— Як ви гадаєте, чи вплине війна в Ірані на військові спроможності Росії і чи може це призвести до зменшення обстрілів України?

— Я не думаю, що війна в Ірані якимось безпосереднім чином на це може впливати. Звісно, що нам би всім цього хотілося, але це малоймовірно. Моя думка щодо цього така: Іран та Росія — це судини, які певною мірою з’єднані між собою, але не настільки, щоб з цього можна було робити висновки, що це має якийсь занадто серйозний вплив.

Так дійсно, зараз значна частина озброєння спрямовується на Близький Схід, в тому числі і протиракет для Patriot і брак ракет для захисту українських міст можливий. Але наскільки це відповідає дійсності — не скажу, я не військовий експерт.

— Якщо Росія ділиться з Іраном розвідувальними даними, то чи зможе Путін передавати зброю Тегерану?

— Якщо говорити про можливі поставки зброї через Каспійське море, то з інформації якою я володію, зараз морем нічого особливо не ходить. Оскільки над Каспійським морем присутні американські та ізраїльські літаки, вони постійно моніторять територію, тому зараз там ніхто нічого не ризикує перевозити.

А щодо передачі Росією ПЗРК (переносний зенітно-ракетний комплекс) для Ірану, то про це йшлося раніше. Ймовірно, якщо такі поставки й були, то вони здійснювалися ще до початку військової операції США та Ізраїлю.

— Як вплине війна в Ірані на війну в Україні?

— Україна через війну в Ірані отримала можливості збільшення своєї «м’якої сили» на Близькому Сході у зв’язку з постачанням антишахедних дронів, і це дуже серйозний прорив на ринок озброєння, який у світі дуже щільний.

Звісно, це перспектива не сьогоднішнього дня, а ймовірно завтрашнього щодо можливості фінансування цих військових розробок з боку арабських країн. Це значно посилить увагу і до української ракетної програми, і до інших військових розробок — власне, це вже привертало увагу арабів ще до великої війни. Тепер, гадаю, цей інтерес ще більше посилиться.

Зрозуміло, що для України у негативі — зростання цін на нафту. Це наш головний біль, оскільки висока ціна нафти збільшуватиме російський бюджет. У царину економіки я б не хотів занурюватися, але, як зауважують фахівці, ріст цін на нафту — це тимчасове явище, яке не зможе серйозно вплинути на отримання додаткових ресурсів для Росії. Але все ж це питання залишається відкритим.

— Чи залежить війна в Ірані від позиції Китаю?

— Якщо ми дивимося на цю війну як на частину якихось дискусій між США та Китаєм (наприклад, вихід на переговори з позиції сили), то обидві країни намагаються використати іранський чинник для посилення своїх позицій. Чи може Китай зупинити цю війну? Ні, не може. А от чи зможе скористатися цією війною? Так, зможе. І на ці моменти варто звертати увагу.