Вугледар до повномасштабної війни протестував проти "руского міра", а під час вторгнення став форпостом і був зруйнований

Форпост, який прикрив собою мирні міста. Сьогодні в ТСН – історія звичайного шахтарського містечка на Донеччині. Колись там було 15 тисяч людей, і жителі міста влаштовували акції, аби не пустити до себе “рускій мір”, боролися з московськими церквами та хотіли бачити своє місто сучасним і стильним. Йдеться про Вугледар, в якому вже десятий місяць тримають оборону “Чорні запорожці” 72-ї бригади.

Свою машину бійці називають привидом міста, бо вона стара, зі слідами обстрілів, але “Чорні запорожці” кажуть, машина фартова – від'їздила від самого початку боїв за це місто. Володимир та Олександр вже й не порахують, скільки рейсів зробили, скільки завезли бійців, скільки вивезли поранених і вбитих.

Дорогою до міста всі села настільки побиті, що в них важко зрозуміти, якими ж вони були раніше.

У перші хвилини в місті група ТСН потрапляє під обстріл – неподалік падають три ворожі міни 120 калібру, вони ледве встигають вскочити в під'їзд. “Обстріли не припиняються кожен день, 200 снарядів кожен день летить”, – розповідають бійці.

Це було промислове містечко, побудоване під шахту, з багатоквартирними будинками – тепер чорними та з цілими виваленими під'їздами. Картина в місті зараз дуже нагадує Чорнобиль, але ще більш спалений, ще більш зруйнований. “Кожен день змінюється ландшафт. Можеш проходити уздовж балкона, і на тебе балкон упаде”, – розповідає боєць Василь, який супроводжує у Вугледарі знімальну групу.

Ще 2016 року тут був тил, але поряд постійно обстрілювали Мар'їнку, летіли снаряди з Донецька – він за 30 кілометрів по прямій, але ж сюди не долітали. Тут розважалися діти, гуляли дорослі.

В колись типових дев’ятиповерхівках місцями немає цілих під'їздів, людські оселі перетворилися на купу каміння. Місто просто неможливо впізнати, як і місцеві храми.

Тут завжди була боротьба проти московських церков – на містечко їх було аж чотири.

Намагалися побудувати ще дві, але мешканці протестували – влаштовували акції протесту. Та московським церквам однаково виділяли землю.

Місцева влада влаштовувала громадські слухання, на які найбільш лютих опонентів церкви не пускали. Московські попи, як аргумент, цитували російських виконавців – про золоті куполи.

Міський голова робив вигляд, що ніякого московського патріархату в Україні немає. Тепер – так точно, бо “рускій мір” російську церкву і знищив.

Вугледар тримають українські бійці та місцеві

В одному з укриттів розбитого під’їзду чергує Ольга – колись медсестра стоматологічного кабінету, тепер медичка “Чорних запорожців”.

Вона не просто надає допомогу пораненим, тут йдеться саме про порятунок. “Я в грудні повернулася після важкого поранення, я сім місяців була на лікарняному і повернулася назад, я не можу без своїх хлопців. Кожен боєць – це частинка мого серця, і в мене за кожного болить душа, коли разом із ними, мені легше, якщо я їду, то в мене серце розривається, коли я тут, поряд, то впевнена, що все буде добре”, – переконує вона.

Допомагати доводиться не лише військовим, але й місцевим цивільним – їх тут залишається під вісім сотень. “У підвалах, у погребах, будівлі зруйнувалися, переважно люди після 60-ти, вони кажуть, я в цьому місці народився, я не буду переїжджати”, – розповідає медсестра.

Світлана Василівна одна із тих, хто не виїхав. Її дім наразі – це один із вцілілих гаражів, від її квартири залишилися дві стіни. Її під'їзд напівзруйнований, а сусіднього після чергового прильоту взагалі немає. “Сусіди тут мої були, загинули”, – розповідає жінка.

Світлана Василівна розповідає, що її син та племінник – у Збройних силах, тому з містянами має конфлікти – з тих, хто залишилися, деякі чекають на росіян.

Читайте також:

Рік російських таборів, а потім названа сім’я: знадобилася спецоперація, щоб повернути мамі вкраденого окупантами сина

Води немає, обстріли, а до замінованої ЗАЕС - подати рукою, але нікопольці не наважуються виїздити

Експериментальна терапія бійців у Рівному дала неочікуваний результат, який вразив навіть медиків: у чому фішка