Якщо США та РФ не домовляться: війна загрожує не лише Україні, бо Путіну буде потрібна нова жертва

Дата публікації
Перегляди
29к
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Якщо США та РФ не домовляться: війна загрожує не лише Україні, бо Путіну буде потрібна нова жертва

Фото: ТСН.ua

Треба чесно визнати, що принаймні однієї мети Путін досяг – він говорить про майбутнє безпеки України та Європи напряму зі США, як за часів Холодної війни.

Рівень паніки та страху в Україні через можливе широкомасштабне вторгнення наразі чи не найвищий від початку збройної агресії 2014 року. Свіжі публікації західної преси, яка посилається на супутникові знімки, свідчать, що Росія зосередила свої війська на чотирьох полігонах поблизу українського кордону. Найближчий – це Климово за 13 км.

Видання Bloomberg навіть повідомляло, що голова КНР Сі Цзіньпін міг просити Путіна не нападати на Україну під час Олімпіади. Пекін та Москва спростували ці чутки. Проте в день виходу цієї статті в інтерв’ю The Times командувач ООС Олександр Павлюк назвав дату ймовірного вторгнення Росії – 20 лютого, коли відбудеться церемонія закриття зимових Олімпійських ігор у Пекіні.

У Кремлі ж до кінця цього тижня чекають на письмову відповідь від США і НАТО на божевільні "хотєлкі" Путіна. Захід вже дав йому зрозуміти, що не погодиться на невступ України і Грузії до НАТО та на виведення сил Альянсу з Болгарії та Румунії. Москва натомість погрожує розмістити свою військову інфраструктуру на Кубі, повернувши світ на 60 років назад – до Карибської кризи.

А що, якщо Сполучені Штати та Росія не домовляться? ТСН.ua проаналізував цей сценарій.

Нагнітання паніки

Пальма першості – у Сполучених Штатів. У понеділок, 24 січня, українців не на жарт налякало рішення США щодо обов’язкової евакуації родин їхніх дипломатів. А от власне самим американським дипломатам Держдеп лише рекомендував виїхати. Тобто, це не є обов’язковим.

В українському МЗС до рішення Вашингтона поставилися несхвально, назвавши його "проявом надмірної перестороги". Хоча після невдалого виходу американців з Афганістану, який критикували абсолютно всі, американці, вочевидь, вже дмуть на холодне. Проте маховик запущений.   

Дії Вашингтона одразу ж підхопили інші посольства. Велика Британія, Німеччина та Австралія теж рекомендували своїм дипломатам виїхати з України. Хоча країн, які не збираються оголошувати евакуацію своїх дипломатів, виявилося в рази більше: Польща, Латвія, Чехія, Естонія, Данія, представництво Євросоюзу та інші.  

"З цього приводу не варто хвилюватися. Це нормальна практика в таких ситуаціях. Така "евакуація" проводиться швидше про всяк випадок. Однак, це зовсім не означає, що існує невідворотна загроза. Мені здається, що це свого роду превентивний захід. Західні демократичні країни дбають про своїх громадян і тому вживають заходів на їхній захист навіть у тих ситуаціях, коли є невеличка загроза їхній безпеці", - пояснює ТСН.ua голова комітету ВР із зовнішньої політики Олександр Мережко.

Водночас, за його словами, це, можливо, сигнал Росії, що США серйозно сприймають ситуацію і готові до будь-якого розвитку подій. Своєрідний сигнал Москві надіслав і британський прем’єр Борис Джонсон, заявивши, що можливе вторгнення до України обернеться для Росії новою Чечнею.

Серйозно сприймають ситуацію і країни Балтії. Справжню війну міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс вважає цілком ймовірною. А міністр оборони Румунії Васіле Динку заявив, що його країна вже розпочала підготовку до прийому біженців з України.

Не додають оптимізму і заяви самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка, який погрожує перекинути до українського кордону цілий контингент. І все це на тлі підготовки до спільних із Росією військових навчань "Союзна рішучість-2022", де відпрацьовуватимуть військове протистояння з країнами Балтії, Польщею та Україною.

Тим часом у Кремлі кажуть, що це Україна може напасти на Донбас. За словами прессекретаря Путіна Дмитра Пєскова, наразі така "загроза вища, ніж раніше", і про це начебто свідчить концентрація ЗСУ на лінії розмежування.

До чого тут Китай

Цими вихідними міністр закордонних справ Дмитро Кулеба зробив досить жорстку заяву на адресу Німеччини, яка вкотре не лише відмовила Україні в постачанні зброї, а й заблокувала поставку Естонією зброї німецького виробництва.

"На жаль, українці пам’ятатимуть це десятиліттями…", - заявив Кулеба.

Цій заяві передували скандальні висловлювання вже колишнього командувача ВМС Німеччини Кай-Ахіма Шенбаха. Хоча, можливо, якби не вони, ми б ніколи і не дізналися, що насправді думають у Берліні. А заявив віцеадмірал наступне:

  • "Крим "пішов" і ніколи не повернеться, це факт";
  • "Україна не може відповідати критеріям членства в НАТО, бо вона окупована";
  • "Путін просто хоче поваги, для нас проявити трохи поваги нічого не коштує";
  • "Росія - давня і важлива держава. Необхідно дати Росії бути на рівних з ЄС і США. Це допоможе дистанціювати Росію від Китаю, бо Китаю потрібні ресурси РФ".

На думку міністра закордонних справ України 2014-2019 рр. Павла Клімкіна, Німеччина не може знайти себе, не може стати лідером. Там звикли, що лідером завжди була Меркель.

"А сьогоднішня Німеччина, навпаки, грає і в ЄС, і в НАТО, і в переговорах з американцями не лідерську роль. Це турбує багатьох у Німеччині, в Європі. І бажання пропетляти, знайти найбільш простий трек, який не буде балансувальним, насправді може опинитися дуже помилковою стратегією", - коментує ТСН.ua Павло Клімкін.

Проте, до чого тут Китай? Заступник виконавчого директора, директор програми Регіональних ініціатив та сусідства Ради зовнішньої політики "Українська призма" Сергій Герасимчук нагадує, що вплив Німеччини в Євросоюзі ґрунтується передусім на її економічній потужності. А для економіки, орієнтованої на експорт, це залежить від ринків, передовсім китайського. Свого часу саме експорт до Китаю врятував німецьку економіку під час кризи 2008 року.

"В умовах ослабленої під час пандемії економіки чимало залежить від збереження доступу до ринків КНР. А Пекін, розуміючи це, дедалі частіше супроводжує економічну діяльність політичними умовами. Власне, одна з причин гальмування ратифікації Угоди про взаємні інвестиції ЄС-КНР спричинена політикою. Дипломатичної майстерності Меркель вистачило, щоб Угоду підписали, але вона так і не набула чинності через взаємні санкції ЄС та Китаю", - коментує ТСН.ua Сергій Герасимчук.

ТСН.ua вже писав, що ЄС підписав інвестиційну угоду з КНР у грудні 2020 року, після семи років перемовин та лише за кілька тижнів до приходу Джо Байдена до Білого дому. Але потім Брюссель її "заморозив" до кращих часів.

З Росією, за словами Сергія Герасимчука, історія дещо інша, хоча й схожа. "Північний Потік-2", за словами експерта, суттєво посилив би позиції Німеччини як газового хабу.

"Це теж, в теорії, мало б ще більш посилити німецькі позиції в ЄС. Проте агресивна політика Росії та дипломатія "войовничого вовка" Китаю внесли свої корективи. Нині половина членів ЄС перелякалися. Безпека стала пріоритетом. Оскільки політика Німеччини посилює потенційних супротивників чи ворогів Європи, довіра до Берліну падає. Канцлеру Шольцу треба обирати: він може разом з усіма в ім’я безпеки поступитися економічними інтересами Німеччини, проте це послабить економічні важелі впливу на ЄС, а отже, німецькі лідерські впливи. Ситуація патова, Берлін програє в будь-якому разі", - підсумовує Сергій Герасимчук.

Інформаційна війна

Після екстреного засідання РНБО в понеділок, 24 січня, секретар Ради Олексій Данилов закликав ЗМІ "збавити накал". За його словами, ситуація є цілком зрозумілою і приводів для паніки немає. Прем’єр Денис Шмигаль додав, що не бачить наразі загроз для функціонування економіки, дестабілізувати яку може лише "інформаційний та, особливо, дезінформаційний тиск".

Вже вісім років українці живуть у стані тривоги та страху. Від 2014 року, коли Росія окупувала Крим і частину Донецької та Луганської областей, планів щодо підкорення всієї України в Кремлі не поховали. Тому дуже складно жити поруч із непередбачуваним сусідом – кожен день, як на пороховій діжці.

Проте, піддаватися паніці не можна, і ось чому.

По-перше, Росія дуже добре опанувала тактику ведення інформаційних війн. Якщо Путін виграє таку війну на Заході та в Україні, навіщо йому тоді витрачати кошти на ведення справжньої? Так значно дешевше.

Силове залякування, яке супроводжується публікаціями в пресі разом з фото та відео перекидання техніки та військ, справляє неабияке враження. І це миттєво досягає потрібного споживача, тоді як на підготовку до справжньої війни може піти не один місяць.

Цим Росія переслідує одразу кілька цілей. Перша – налякати Європу, щоб вона й не думала про вступ України до НАТО. Друга – підвищити ставки у торгах зі США напередодні ухвалення в Мадриді Стратегічної концепції НАТО-2030. Варто нагадати, що попередній такий документ (а він другий за важливістю після установчого Вашингтонського договору) ухвалювався ще 2010 року і передбачав партнерство з Росією.

По-друге, на жаль, нашу долю вирішують за нас і без нас. І, за словами Павла Клімкіна, допоки Україна не почне виходити зі своїми пропозиціями, новими ідеями, допоки ми будемо відсиджуватися, ситуація для нас буде лише погрішуватися, і з високим ступенем вірогідності рішення про нас без нас будуть ухвалюватися і вже ухвалюються.  

Так, США та Велика Британія допомагають нам зброєю. І масштаб цієї допомоги від 2014 року є чи не найбільшим. Разом із цим треба чесно визнати, що принаймні однієї цілі Путін досяг - він говорить про майбутнє безпеки України та Європи без власне України та Європи, а напряму зі Сполученими Штатами, як у часи Холодної війни.

Якщо перемовини між США та Росією закінчаться повним фіаско, що тоді робити Україні? За словами Павла Клімкіна, треба починати з того, що перемовини йдуть взагалі не про те, що заявлено, в тому числі Москвою, про якісь там "гарантії безпеки" від ворожого блоку НАТО, який нападає на Росію.

"Якщо б Росія хотіла рухатися таким шляхом, вона б намагалася переконати чи шантажувати декілька країн Європи не голосувати за будь-яке формальне продовження процесу нашого вступу до НАТО. А ці переговори зовсім про інше – про знаходження нового балансу, і не лише щодо Європи. Я вважаю, що існує достатньо великий простір для компромісів між США та РФ. Вони не будуть простими", - каже Павло Клімкін. 

По-третє, для повномасштабного вторгнення Росії не вистачить тих понад 127 тис. військових, яких, за даними західної преси, вона зосередила біля українських кордонів. Та й навіть якщо припустити, що Путін наважиться на це, як вже писав ТСН.ua, одразу ж отримає кілька тисяч трун і потужні санкції. Чи це в інтересах Путіна, який хоче залишитися при владі в Росії й після 2024 року? Навряд чи.

Які основні тези звучали на засіданні РНБО

Які основні тези звучали на засіданні РНБО
Наступна публікація