Проблема не в тому, вийде чи не вийде Україна з Мінська-2, а в тому, що з нього давно вийшла Росія.
Фінальним акордом зовнішньополітичної активності Києва останніми тижнями, на тлі реальної небезпеки широкомасштабного вторгнення РФ, став візит Володимира Зеленського до Парижа. Проте перемовини з Еммануелем Макроном і Ангелою Меркель, які дещо дистанціювалися від України і Донбасу, вчергове засвідчили - нормандський формат радше "мертвий", ніж "живий". Путін показово не хоче говорити і зустрічатися з Зеленським, бо з нього більше не вичавиш поступок. А Берліну і Парижу, які на порозі парламентських і президентських виборів, не до цього.
Київ став більше апелювати до США і Великої Британії. І там готові чути, маючи свої незведені рахунки з Москвою. Маленький шанс переглянути Мінські домовленості і створити новий переговорний майданчик все ж є.
- Але, по-перше, порятунок потопельників справа рук самих потопельників.
- По-друге, треба, щоб Москва була в цьому зацікавлена, інакше за стіл перемовин Путін не сяде.
А що, якщо Україна вийде з Мінських домовленостей? Кінець світу? Чи, навпаки, відкриються досі зачинені двері? ТСН.uа розбирався, що буде у разі "смерті" Мінська-2 і чи дійсно до нього прив’язані санкції ЄС проти Росії.
Зміна вектору
Риторика Володимира Зеленського за два роки його президентства змінилася на 180 градусів. Особливо за останній місяць на тлі ескалації на Донбасі та брязкання Росії зброєю біля наших кордонів. Причому заговорив український президент доволі недипломатичною мовою, питаючи у Джо Байдена, "чому Україна досі не в НАТО", і що США мають перейти від слів до справи, якщо бачать Україну в НАТО.
Доволі недипломатичне інтерв'ю Володимир Зеленський дав і французькому виданню Le Figaro, яке вийшло в день його візиту до Парижа, де він прямо каже, що Франція ніколи не зрозуміє Україну, бо 14 тис. її громадян не загинули від рук росіян, натякаючи, що за протестами "жовтих жилетів" могла стояти Росія, тому Парижу треба бути напоготові. Ну, а про членство України в ЄС Зеленський сказав прямо, що Україна давно цього заслужила.
Цікаво, що візит Зеленського в гості до Макрона відбувається майже в ті самі дати, що і два роки тому, коли він був ще кандидатом в президенти України. Тоді Зеленського називали українським Макроном. Натомість французький президент став для Зеленського провідником у світ високої зовнішньополітичної "кухні". В якомусь сенсі ця міжособистісна хімія тоді спрацювала: свій другий закордонний візит Зеленський здійснив саме до Парижа, а Макрон із завзяттям взявся за активізацію нормандського формату.
Але дива не сталося. Росія бачить завершення війни на Донбасі шляхом капітуляції України, і відмови від руху в ЄС і НАТО. Еммануель Макрон, не приховуючи своїх симпатій до Москви, не буде особливо намагатися просувати інтереси України. Що ж до Ангели Меркель, від неї вже мало що залежить, бо вона йде з посади. Від вересня у Німеччині буде новий канцлер, з яким Києву треба буде відбудовувати свої мости.
Але наївно вважати, що саме це є причиною "смерті" нормандського формату. Його поховав Володимир Путін. Як і за президентства Петра Порошенка, хазяїн Кремля обрав політику вичікування, поки Україна капітулює, або ж до зміни влади в Києві на більш лояльну Москві. І часу у нього вдосталь - до 2036 року.
А що, якщо…
Чи можуть Меркель і Макрон вплинути на Путіна? Точніше навіть буде це питання поставити так: чи можуть Берлін і Париж вплинути на Москву? За сім років війни на Донбасі ми цього не побачили. Наприклад, на нещодавню вимогу міністерки оборони ФРН Аннегрет Крамп-Картенбауер пояснити пересування російських військ вздовж українських кордонів, в Москві пригадали Другу світову, мовляв, не Берліну вказувати Москві, що робити зі своїми військами. І в Німеччині це проковтнули. Та й взяти хоча б останні жорсткі американські санкції проти російського держборгу. В Брюсселі вже заявили, що не приєднаються до них.
Постає питання, хто ж тоді на нашому боці? Володимир Зеленський, українські дипломати і переговорники давно закликають переглянути невигідні Україні Мінські домовленості, розширивши нормандський формат за рахунок США та Великої Британії - гарантів нашого суверенітету за Будапештським меморандумом. У Франції та Німеччині до цього ставляться прохолодно. Росія й поготів не підтримує, звинувачуючи Україну у нехтуванні Мінськими домовленостями.
З іншого боку, а що буде, якщо Україна вийде з Мінських домовленостей?
- По-перше, цей документ не має юридичної ваги, адже не ратифікований парламентами країн, а отже не обов’язковий до виконання.
- По-друге, до Мінська-2 не прив’язані санкції проти Росії, чим люблять спекулювати в Кремлі.
До того ж, за словами політичної аналітикині Фонду Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва Марії Золкіної, у Володимира Зеленського був шанс відмовитися від Мінських домовленостей на самому початку свого президентства у 2019 році, бо не він їх підписував. Проте команда Зеленського та й він сам вплуталися в цей дипломатичний лабіринт, виходу з якого немає.
Думки експертів
Марія Золкіна більш ніж впевнена, що війна на Донбасі буде завершена не за Мінськими домовленостями, тому що вони невиконувані. Так, за її словами, зараз Україна може вийти з Мінська-2, але це можна робити за двома сценаріями.
- Перший - офіційно оголосивши про це.
- Другий - де-факто, не виходячи з транспарантом про це.
"Це будуть два принципово різних сценарії. Якщо українська сторона офіційно виголошує, що відмовляється від наявних домовленостей, знімає підписи своїх попередників під цими документами і пропонує домовлятися заново, цей сценарій достатньо непередбачуваний з усіх сторін. Ми не знаємо, як на це реагуватимуть на Заході. І вони самі не знають. Це буде шок і для норманді, і навіть частково для Штатів. Але що ми точно можемо передбачити за такого сценарію - це однозначне охолодження політичних і дипломатичних відносин між ЄС і Україною. Зараз зусилля РФ спрямовані на те, щоб Україна зробила такий крок (вийшла з Мінська - Авт.). Це роздмухуватиме багаття російської пропаганди, щоб політично тиснути на ЄС, щоб пом’якшити або зняти санкції. Україні вигідніше офіційно, публічно не відмовлятися від Мінських домовленостей. При цьому де-факто краще заморозити ситуацію до кращих часів. Це другий сценарій, до якого ми є дуже близькими"
Перший заступник директора Центру "Нова Європа" Сергій Солодкий підкреслює, що Мінські домовленості – це абсолютно мертві і недієві документи від самого початку, які кожен трактував по-своєму. Проблема не в тому, вийде чи не вийде Україна з Мінська-2, а в тому, що з нього давно вийшла Росія. У той же час, за його словами, офіційна заява Києва про вихід із Мінська може мати вибуховий ефект, позначиться на нашому діалозі з західними партнерами, а російська пропаганда отримає додатковий аргумент для дискредитації України. Москва почне наполягати на пом’якшенні чи скасуванні санкцій, які були фактично ув’язані з виконанням Мінських домовленостей.
"Потенційних плюсів дуже мало і всі вони надзвичайно теоретичні. Ми маємо розуміти: якщо ми зацікавлені в збереженні підтримки Заходу, то маємо координувати свої дії з ключовими партнерами. Ми бачили, що в тій же Німеччині не вважають нинішні домовленості чимось залізобетонним, але для Берліна, інших партнерів важливо розуміти, що буде "після Мінська". Більше того, для перезапуску переговорів не обов’язково заявляти про вихід із нинішніх домовленостей. Можливо, за нових обставин вдасться включити в переговорний порядок денний, наприклад, питання Криму. Хоча маємо бути реалістами - Росія за нинішніх обставин на перегляд точно не піде. Звичайно, може з’явитися імовірність залучення нових міжнародних акторів до вирішення питання Донбасу – наприклад, США. Але тут теж виникають питання: чи хочуть самі Штати, і в якій мірі це впливатиме на переговорний процес?"
Також українській владі треба завжди мати на увазі фактор сили, який застосовує Путін. Після рішучих заяв Києва про перегляд Мінських домовленостей, Москва влаштувала не просто чергову ескалацію на Донбасі. Кремль стягнув до кордонів з Україною на всіх напрямках небачену кількість військ і техніки - найбільшу від 2014 року - підвищуючи ставки. Точнісінько те саме Путін робив 2015 року напередодні підписання Мінська-2, щоб зменшити Петру Порошенку поле для маневру.
