Нині щодня біля Міністерства оборони дзвонить дзвін пам'яті за загиблими захисниками - це ритуал подяки армії, яка змогла відродитися, незважаючи ні на що.
6 грудня день народження святкують Збройні сили України. За 30 років армії довелося пережити скруту, скорочення, ворожі диверсії, конверсію та демілітаризацію. Але в найзапекліших боях військові перетворилися на оборонців, солдати - на бійців, армія стала предметом гордості й часто єдиною надією.
Про історію Збройних сил України - 6 грудня йдеться в сюжеті ТСН.19:30.
Українська армія в часи свого народження була однією з найпотужніших у світі, а Україна входила до трійки країн за ядерним потенціалом у світі, проте перше керівництво держави одразу заявило про без'ядерний статус.
Росіяни пропонували передати зброю їм, американці - знищити.
Військовий експерт Ігор Романенко згадує - Україна позбулася ядерної зброї без жодної користі для себе: грошей виділили рівно стільки, аби знищити шахти.
Армія не одразу стала власне "українською" - перший план розвитку Збройних сил тепер висить в музеї і написаний російською мовою.
Сергій Треус, генерал-майор запасу - офіцер, який підняв перший синьо-жовтий прапор на прикордонній заставі Шегині. Тоді це було небезпечно. Чоловік зізнається, що купили його у Львові на "п'ятачку", тоді там вже продавалася національна символіка.
Перша присяга на вірність Україні пролунала у 1992 році.
Павло Нетьосов - історик та пошуковець - розповідає, йому довірили читати за всіх.
У 90-ті військові, як і вся країна - бідні. Офіцери шукали підробіток, таксували, виживали за рахунок городів. Порятунок, іноді єдиний для військових у 90-ті - пайок. Його часто затримували, потім давали одразу за кілька місяців. Це могла бути крупа, а ще цукор та борошно, м'ясо, але краще в тушкованці. Якщо пощастило, то масло і згущене молоко.
Це був відчай. Але нове тисячоліття принесло нові приводи для відчаю.
У 2000 році під час навчань навчальна бойова ракета "Точка-У" влучила у житловий будинок у Броварах. Загинули 3 цивільні людини.
У 2001 році, під час спільних з росіянами навчань, ракетою збито цивільний літак Тель-Авів – Новосибірськ. Приналежність ракети намагалися приписати Україні.
2002-й рік - святкування 60-ї річниці 14 авіаційного корпусу, наразі більш відоме як Скнилівська трагедія. 77 осіб загинуло, дві з половиною сотні постраждали.
Україна потрапляє в кілька скандалів з продажем зброї за кордон. Зокрема, чи продавали комплекс "Кольчуга" до Іраку.
У 2003 році - загроза збройного конфлікту з Росією: сусіди намагалися побудувати дамбу до острова Тузла.
2003-го року вибухають склади в Артемівську, потім ще тричі - склади з боєприпасами у Новобогданівці.
Армію в публічний простір представляють, як дещо зайве, шкідливе, руйнівне. Фінансування скорочують, оголошують про демілітаризацію та конверсію.
На брухт йдуть літаки, масово утилізуються боєприпаси.
Лише у 2007 році українська армія прощається з онучами - військові знімають шматки тканини і отримують шкарпетки. Онучам вішають меморіальну дошку і проводжають з музикою.
Тотальний розпил та зубожіння пояснюють тим, що в України немає навіть ймовірного противника, є лише 7 загроз, які засекречені. Зараз міністр оборони того часу Олександр Кузьмук зізнається - справдилися всі сім.
Армія недофінансована, на голодному пайку, телевізор за графіком, світло економили. Навіть на чергування військові замість автоматів брали ліхтарики. У казармах - ще древніше освітлення.
Водночас призовники рвалися до армії: подекуди конкурс був 18 юнаків на місце, бо в кризові часи армія давала надію на роботу - у подальшому можна була влаштуватися в охорону.
2013-й - рік, коли призов мав стати останнім, але 2014 змінив усе.
Російські військові зайшли до України без знаків розрізнення. Першим під ударом опинився Крим. 7 вертольотів піднялися в небо з Саків і полетіли на Миколаїв, потрапили в оточення до своїх, але врятували хоч щось. А моряки знімали відео, на якому співають з палицями в руках.
Півострів анексовано Росією. Лише частина Збройних сил мала мужність не зрадити присязі.
Далі - війна, точніше, як її тоді називають - Антитерористична операція на сході. Перший удар прийняли мобілізовані до армії вчорашні вчителі, аграрії, програмісти. Таких мобілізаційних хвиль було 6.
Форму купували, де знайдуть - у мисливських магазинах та секонд-хендах. Українських військових назвали легіоном НАТО, бо вдягли на себе всі камуфляжі світу. Все ж потрібне воїнам везли волонтери.
Армія стала народною - від консервації до набоїв, від бронежилетів до засобів спостереження - усе це їхало на схід, аби війна не пішла далі. В пунктах здачі крові - багатогодинні черги.
Спочатку здавалося, що війна - це ненадовго.
У 2014 році парад в новій формі - камуфляж "піксель". Тканина синтетична, яка згоряє за декілька хвилин. За кілька років її змінили, пікселі на формі залишили.
Тим часом війна охопила Луганщину, Донбас та Приазов'я - перші Мінські домовленості не працюють, росіяни воюють самі і постачають зброю місцевим бойовикам.
За обороною окремих об'єктів слідкує вся країна - Донецький аеропорт стає символом мужності та незламності. Українських воїнів називають кіборгами. Звідусіль повторюють: українські воїни витримали, це бетон не витримав.
Далі - другі Мінські домовленості та Дебальцево, після якого великі просування заморожуються, лінія фронту стає "тимчасовою лінією розмежування". Війна стала позиційною і затягнулася на роки. Армія почала звільнятися від радянщини.
Військові підрозділи отримали почесні найменування. Історична справедливість поступово, але ж відновлювалася.
В їдальнях з'явилася каталогова система. Замість чотирьох десятків продуктів для військових - понад 4 сотні. На столах з'явилися "Грецький" салат та ананаси.
Покроково відновлювали та змінювали військову освіту. Ліцей Богуна відновлювали з руїн, почали приймати дівчат.
У війни тепер і жіноче обличчя - своя форма, і, звісно, втрати. В залі пам'яті офіційно згадали 9 жіночих прізвищ з майже 3 тисяч бойових втрат. З них лише у 2014-му - 1 266 прізвищ, у 2015 - 725, і далі ця сумна статистика йде на спад, але лише за цей рік вже загинуло 65 бійців.
Нині щодня біля Міністерства оборони дзвонить дзвін пам'яті за загиблими захисниками - це ритуал подяки армії, яка змогла відродитися, незважаючи ні на що.
Нагадаємо:
До 30-річчя ЗСУ урочистості влаштували одночасно в 6 містах, а між ними – телеміст: "Харків – Київ – Краматорськ – Львів – Одеса – Озерне". В рамках святкування показали новітні зразки озброєння та військової техніки, нагороджували армійців відзнаками, а військовим частинам вручали бойові прапори.
Читайте також: