Марта Яківна розповіла, про що мріє.
Українська націоналістка, зв'язкова ОУН-УПА “Пчілка”. Усе це – про Марту Бліхар. Жінка цими днями святкує сто років. Уродженка Тернополя, юна Марта напередодні Другої світової війни приєдналася до лав Організації українських націоналістів. За що згодом провела 10 років колонії в холодному Сибіру.
Нині пані Марта живе із сином та онуком у Києві. У свій ювілей жінка прийняла кореспондента ТСН Дмитра Фурдака і поділилася спогадами та прогнозами.
Сьогодні у Марти Яківни Бліхар – день відкритих дверей. 12-го березня Марті Яківні виповнилося сто років. Утім назавжди цей день у її пам"яті сповнений болем. Батько Марти був січовим стрільцем. Коли по нього, вже лежачого хворого, на початку 40-х років минулого століття прийшли енкаведисти, мама Марти захищала чоловіка. І заплатила за це життям.
“Він вистрілив в неї, вона впала на коліна. На моїх руках вона вмирала нинішнього числа 12-го березня”, – каже Марта Яківна.
Марта, дівоче прізвище Чорна, виросла в Тернополі. Жінка згадує, батьки прищепили дітям любов до України та до порядку.
“Порядок був удома, тато казав можете йти гуляти, танцювати, розгулювати, але спершу треба до церкви”, – пригадує Марта Яківна.
Ще підлітком Марта приєднується до лав ОУН, згодом – УПА. Як би сказали зараз, була інформаторкою.
“Хто поїхав, хто приїхав, що їм потрібно було – все відповідала”, – каже жінка.
Марта обрала позивний “Пчілка”. Гімн ОУН пам’ятає і досі.
“Пчілка” твердить – для українського підпілля і нацисти, і більшовики однаково були ворогами. У Другій світовій перемагає СРСР. За так звану підривну діяльність пані Бліхар відправляють на каторгу до Сибіру. На 10 років.
“Працювала на лісоповалі, де можливо століттями туди не ступала нога людська. Я пам’ятаю, як ми йшли, а нас припиняли вужі, або змії великі, страшні змії, або ведмеді. А літом страшна мошка і комарі до крові витискали лиця”, – каже Марта Яківна.
Навіть із тих страшних років Марта має й позитивні спогади. Дивовижно, але ось це професійне фото – зроблене в колонії. Окрім фотосесії, відволікатися на засланні допомагало хобі. Нечисленні передачки з волі “Пчілка” перетворювала на вишивку.
Секретів довголіття Марта Яківна не має. Ретельно стежить за новинами. І запевняє, жодного разу не пошкодувала, що обрала шлях українського націоналіста.
“Я не жаліла і не жалію сьогодні. Я втратила дуже багато. Я не отримала ту освіту, що хотіла, але я ще могла іншим розповісти, які мені казали – нащо то вам треба – це в мене українці питали, ви розумієте? Люблю Україну і іншої не буду, до смерті буду любити”, – каже жінка.
Мрію націоналістки “Пчілки” про завершення війни вгадати неважко.
“Хочу, щоб закінчилася перемогою, інакше не можу сказати, тільки так”, – розповіла Марта Яківна.
Раніше ми писали про те, що чоловік прожив 104 дні зі штучним титановим серцем у межах революційного дослідження.
Читайте також: