Дітей, які втратили батьків під час війни, часто під опіку беруть благодійні організації.
Кількість дітей, чиїх батьків убили російські окупанти, підрахувати поки неможливо. Підтримку таких дітей узяли на себе благодійні фонди. Один із них - "Діти Героїв" - узяв під свою опіку вже понад три з половиною тисячі дітей, йдеться в ТСН.
Тато 10-місячного Іллі про його народження так і не встиг дізнатися. Олексій загинув від кулі снайпера за три тижні до того у Маріуполі. “Як пояснили хлопці, скоріш за все це був з близької відстані великий калібр. Це була смерть на місці. Я два дні ходила як причумлена, я не розуміла, що відбувається, що робити далі. Просто на автоматі дзвонила тим, хто виїжджає і просила взяти нас із собою”,- розповідає дружина бійця.
Перед пологами це була не єдина втрата рідної людини. За два тижні після цього Тетяна дізналася про загибель її мами - військового психолога. Вона, як і Олексій, була на “Азовсталі”. “Я побачила в одному з пабліків фотографію тіла мами. Вони прикрили тряпочкою лице, але вона була в светрі, який я їй подарувала, і в штанах”,- зазначає жінка.
Так вагітна Тетяна із двома дітьми сама була змушена шукати як виїхати з тимчасово окупованої Ялти, на Донеччині, де вони жили. З собою вивозили ще двох котів і те, що вдалося проскочити через російські блокпости, Тетяна називає не інакше, як диво. Їй досі складно змиритися з втратами. Каже, тримається заради дітей і завдяки дітям.
Ілля народився вже у Запоріжжі. Згодом вони переїхали до Червонограда, звідки Тетяна родом. Вона намагається облаштувати життя на новому місці і усю себе присвятила дітям. Зізнається, що без підтримки благодійників, самотужки було б без перебільшення складно. “Ми переїхали, у нас тут прописка місцева. Я навіть і на ВПО не мала право, ні діти на ВПО не мали право. Ви переселенці, ми вам віримо, ми вас знаємо, але до побачення і живіть як хочете на 860 гривень на місяць”, - розповідає Тетяна.
Ця родина - одна з тих, ким опікується благодійний фонд "Діти Героїв". Вони намагаються допомагати і фінансово, і юридично, і психологічно. Евакуюють, лікують і навчають. Усього під їхньою опікою уже понад 3 700 дітей.
Вони разом із партнерами організовують табори в Україні та за кордоном, щоб діти могли розвиватися і хоч трохи відволікатися. Нещодавно влаштували для них екскурсію до екопарку на Чернігівщині, де їхні підопічні змогли познайомитися з рідкісними тваринами.
Саша приїхала туди разом із мамою, вони з Чернігова. Її тато загинув у перші дні повномасштабного наступу захищаючи рідне місто і своїх близьких. “Щойно оголосили набір - одразу ж він пішов. “Не можу сидіти вдома, не буду сидіти в підвалі, я маю захищати місто”. Він одразу пішов”, - пригадує дружина Світлана.
Серед підопічних фонду 80% - це діти загиблих військових, ще 20 - цивільних.
Тетяна з чоловіком Андрієм та сином Михайликом жили в Харкові. Коли почалися обстріли жінка із дитиною пойхали до Польщі, а чоловік залишився. Працював в Харківському авіаційному інституті і саме там наприкінці квітня потрапив під обстріл. “В той момент, коли все це трапилося, я з ним розмовляла по телефону. Я почула цей обстріл і я почула тишу, він не відповідав. Вже хлопці потім знайшли телефон, сказали одразу, що це були несумісні з життям травми”, - пригадує жінка.
Михайлик замкнувся в собі, не хотів їсти, розмовляти й гратися. Хлопчик перестав вимовляти деякі звуки. Із такого стану його вдалося витягнути лише, коли вони повернулися до України. “Його як перемкнуло. Він почав з дітьми спілкуватися, у нього багато друзів з'явилося”,- каже Тетяна.
Їй ще важко стримувати сльози, коли згадує все, що довелося пережити, але Михайлик знає, як зробити так, щоб мама усміхнулася.
Читайте також:
Аби не по посадженому: у Гуляйполі люди засівають город і бояться, що туди не було прильотів