Душевний "Ляпіс Трубецкой" та пафосні 30 Seconds To Mars на "Sziget-2010"

П'ятниця 13-те традиційно вважається днем, який може принести тільки нещастя. З іншого боку, багато хто взагалі вважає число "13" своїм щасливим і з нетерпінням очікує приходу цього дня. Для нас же ця п'ятниця принесла кілька серйозних розчарувань в плані музичного сприйняття. Але про це пізніше.

В цей день "Sziget-2010" заполонили геї. Їх було багато і раніше, особливо в околицях сцени Magic Mirror, на якій відбувались дійства гей/лесбі спрямування і виступи відповідних виконавців. Але в п'ятницю їх концентрація на один квадратний метр просто зашкалювала. Воно й не дивно, адже на головній сцені мали виступати два гей-ідоли – британець Mika і американська альтернативна зірка Джаред Лето зі своєю командою 30 Seconds To Mars. Так що на них зібрались не тільки угорські любителі чоловічого кохання але і їх "побратими" з усієї Європи.

Але все-таки Угорщина – це цивілізована країна, а Сігет – взагалі територія толерантності й позитиву. Тому ніяких ексцесів не було, хоча деякі суворі металісти косились з-під лоба але до махання руками не доходило.

Зрештою, нам на це все було байдуже. Ми цілеспрямовано лізли до сцени слухати "Ляпіс Трубецкой". Легенди СНДшної естради в один чудовий момент вирішили, що алкоголь зло і треба з ресторанно-кабацькою лірикою зав'язувати. Після чого всі активно зайнялись спортом, забились татуюваннями з голови до п'ят і почали грати найкращий ска-панк на україно-російсько-білоруських просторах.

На виступі "Ляпісів" було весело і енергійно. Вокаліст Сергій Міхалок розповідав європейцям свої чудові вірші й жартував над тим, що вони, на жаль, не можуть осягнути всю велич його лірики і змушені тільки насолоджуватись зовнішнім виглядом гурту.

Грали "Ляпіси" як завжди весело і енергійно, видаючи на гора тонни віршованих прокламацій анархо-комуністичного спрямування. А на площі в цей час масово майоріли українські та білоруські прапори. Напевне, кожен з тих, хто ними махав, щиро вважали, що хлопці на сцені – їх гурт.

На щастя, особливої спеки в цей час на фесті не було. Сонце сховалось за хмарами, а технічні працівники планомірно затягували акустику дощовиками – за прогнозами на вечір обіцяли грозу. А після "Ляпісів" на сцену вийшов колись популярний гурт Papa Roach. Це і було перше музичне розчарування дня.

Вокаліст виглядав так, наче накачав собі обличчя ботоксом. Весь гурт старанно копіював стиль Motley Crue року так 85-го, а співали вони банальну тінейджерську мішанину, яку співають вже купу років. Ніяких змін. Нічого нового. Так що не дивно, що ми просто втекли від сцени й пішли віддати данину пошани індійській кухні.

Далі пішла тотальна збірна солянка. На трьох сценах майже одночасно грали гурти, що вимагали своєї уваги. А переміщення між сценами вимагало досить багато часу.

Першими були британські електронні постхардкорщики Enter Shikari. Їх традиційний виступ – це шалене поєднання важкої гітарної музики з семплами транс кору, драм-н-бейсу і дабстепу. Скажена стіна звуку, постійний стейдж-дайвінг та мош під сценою. 20 хвилин прослуховування цього гурту гарантовано наповнять вас позитивною агресією і закладуть вуха так, що потім вони дзвенітимуть не одну годину.

Але це був тільки початок. Я залишив друзів й швидко побіг на World Music Stage, паралельно зупинившись біля головної сцени послухати кілька треків все тієї ж гей-зірки Міки.

Цей британець взагалі дуже славиться тим, що придумує чудову і легку поп-музику та менш чудово її виконує. Благо, голосище має аж на чотири октави і навіть виступав в Лондонській Опері свого часу. Додайте до цього класичну музичну освіту і ви отримаєте дійсно якісне шоу, яке тільки розслабляє і не змушує завантажувати свої мізки чимось непотрібним. Але досить про Міку. Бо я біг на головне для себе шоу – виступ україно/мадярсько/німецького гурту RotFront.

RotFront - це харківчанин Юрій Гурджій, який зібрав в Берліні разом з угорцем Сімоном Вагорном Колектив Емігрантського Рагамаффіну Rotfront. І цей гурт славиться тим, що може будь-який захід перетворити на веселий балаган, сповнений коктейлем ска, рагамаффіну, єврейського клезмеру, польки та ще біс зна чого. І вся ця етнічна суміш настільки весела й радісна, що після перших же звуків ноги рвуться до танцю.

Ротфронт смалили так, що курява під ногами танцюючих здіймалась аж до неба. Особливо коли на сцену вийшла Гая Арутюнян з "Дітей Пікассо" і ще натовп різноманітних виконавців, які всі веселим кагалом співали про "Євреїв та Циган". От саме заради таких моментів й потрібно їхати на Сігет.

Останньою ж крапкою став виступ "культового" американського гурту 30 Seconds To Mars. Це і було друге розчарування вечора.

Майже сорокарічний Джаред Лето, який вирішив помалювати голову та чітко копіював увесь виступ рухи та жести Дейва Гехена з Depeche Mode. Чітка режисура виступу разом з фразами-кліше й проханнями покричати, щоб оператори зі сцени змогли зняти хороший кадр для концертного DVD. Тотальна показушність у кожній фразі. Ну і фінал – коли на виконання чудового треку "Kings and Queens" на сцену витягли купу фанатів, а потім стейджмени ледь не копняками заставляли їх стояти на місці саме так, як потрібно для хорошого кадру.

Так, музика була непогана, а деякі треки навіть чудові. Але у цьому всьому відчувалась така неймовірна порція фальші та лицемірства, що на душі залишився якийсь негативний осад. І чітке розуміння того, що на київський концерт гурту я вже не піду. Забагато честі.

Далі була традиційна вже масала в ембіент тенті. Готель. І новий день, який повинен подарувати двохгодинний виступ живих легенд важкої музики – Iron Maiden!

Читайте також:

Фестиваль сучасної музики Sziget-2010 очима ТСН.ua

Пост-панк та ямайський позитив на "Sziget-2010"

Гурт Madness "запалив" на фестивалі "Sziget-2010"

Гурт UB40 відкрив фестиваль "Sziget-2010" у Будапешті