Завершився музичний фестиваль "Sziget - 2010". На головній сцені виступили рокери з України — гурт Шона Карра DVS, британська команда "Kasabian" та "The Muse".
Закінчився фестиваль "Sziget - 2010". На головній сцені відіграли Muse, а вже за кілька хвилин після того як люди почали розходитись, техніки почали демонтаж конструкцій. Звісно, що на інших сценах ще кипіло життя і радісні та п'яні homo festivalicus розважались як востаннє. Але в повітрі вже витало певне відчуття довершеності та розуміння того, що треба додому і чекати наступного року.
Останні два дні були чудовими. Незважаючи на шалену втому. Незважаючи на неймовірні маси людей, які в перший день прийшли на Iron Maiden, а в другий на Muse. Незважаючи на купи багна під ногами після рясного дощу та прогнози метеорологів, що увечері буде страшна гроза.
Були британські інді-рокери The Cribs. Три брати – двоє з них близнюки. В 2008-му році авторитетне видання Q назвало їх "Найбільшою культовою інді-командою" в Британії. Та що тут ще казати, якщо після чергового турне того ж 2008 до них приєднався сам Джонні Марр – екс-гітарист The Smiths та Modest Mouse. З першого погляду видається, що ця команда була більш доречною в форматі клубного виступу, а не на великому стадіоні. Але буквально за кілька треків ставлення змінюється і ти вже підстрибуєш разом зі всіма, підспівуючи знайомим композиціям.
Були Iron Maiden. Одні з батьків хеві-металу. Гурт з 35-ти річної історією та вокалістом Брюсом Дікінсоном, який сам же пілотує літак гурту, на якому вони літають на всі свої концерти. І одне з кращих шоу на фестивалі, коли сцена змінюється з кожним треком. А навколо тисячі людей в футболках з Eddie The Head – офіційним символом і талісманом гурту.
Iron Maiden закривали виступи на головній сцені того дня і влаштували справжню двохгодинну феєрію важкої музики. Старі композиції перемежовувались з треками з нового альбому "The Final Frontier", який з'явився на полицях магазинів буквально за кілька днів до їх виступу на Сігеті. Ідеальне звучання гітар, фантастичні соло і невтомний Дікінсон, який в свої 52 стрибав увесь концерт наче молодик, не забуваючи окрім співу спілкуватись з публікою та розважати своїх вірних фанатів.
Була фантастична «марсіанка» Ніна Хаген. Як її назвав ведучий "діва" панк-року. Одна з тих, хто на зламі 70-80-тих формували музичну культуру та закладали міцний фундамент для наступних поколінь. Вже майже бабуся смалила так, що весь павільйон заходився в захопленому вереску і стрибав так активно, що тряслась підлога. Ну а Ніна після купи старих треків взяла до рук акустичну гітару й почала грати власні версії старого джазу – Summertime в її виконанні звучав просто неймовірно.
Був другий день, який для нас почався з канадця Данко Джонса. Невідомого нам раніше але, як виявилось, дуже скаженого і правильного рокера, який трішки брутально але впевнено зумів завести натовп і в кінці навіть виголосив промову про Олімп рокерів, де після смерті збираються найкращі.
Були канадці Billy Talent. Перша з трьох "великих" команд, які того вечора закривали головну сцену. Добре відомі як у світі, так і посеред українських шанувальників альтернативи, вони видали на гора якісну й енергійну півторагодинну програму з своїх кращих треків. Вже під час їх виступу стало зрозуміло, що зі свого місця неподалік від сцени краще нікуди не рухатись – натовп все збільшувався і збільшувався.
Вже під час виступу Kasabian почалась товкотнеча і невелика давка. Фестивальна охорона почала витягувати з натовпу особливо "тверезих" персонажів або ж просто дівчат, яких притисли до огорожі. А на сцені британці вправно змішували коктейль з року, електроніки, панку і футбольних пісень. На фінальному треку LSF (Lost Souls Forever) разом з гуртом співала вже вся площа.
І був Muse. Були ті, про кого Billy Talent сказали кількома годинами раніше: "Ми раді, що сьогодні ділимо сцену з одним із кращих гуртів сучасності". Були ті, чиє шоу зараз вважається одним з найкращих в світі, а нові альбоми розлітаються як гарячі пиріжки.
Неймовірні інсталяції на сцені, коли щось схоже на бджолині соти, виявилось сотнею маленьких екранів, які не тільки показували те, що відбувається на сцені і перед сценою але водночас і світили всіма кольорами райдуги.
Вокаліст Метт Белламі, який водночас вважається одним з кращих гітарних віртуозів світу, міняв інструменти ледь не на кожному треці. А кожна його гітара була більше схожа на тюнінгований космічний корабель, випускаючи просто фантастичні звуки. А публіка шаленіла. Кожна пісня співалась хором так, що не завжди було чути самого Метта. А кожен з треків зустрічався вибухом аплодисментів, особливо коли гралось щось зі старого і культового – наприклад Plug-in Baby. В самому натовпі вже було неможливо навіть поворухнутись – товкотнеча перетворила всіх людей на єдиний організм, який стрибав як одне ціле і одним голосом співав улюблені пісні. Це було чудово.
Останній трек Knights of Cydonia. Прощання і повільне просування до виходу. Для нас Сігет завершився. Вранці чекав потяг до України, а угорське небо прощалось з нами ланцюгами велетенських блискавок.
Читайте також:
Душевний "Ляпіс Трубецкой" та пафосні 30 Seconds To Mars на "Sziget-2010"