Від початку повномасштабної війни 17% бізнесу в Україні призупинило свою діяльність, а 10 мільйонів працівників втратили роботу.
Сьогодні в “Жити Далі” – історії тих, хто зумів переформатувати мирну професію під потреби фронту і попри складнощі війни, працює на нашу перемогу.
Анна Бец и Анастасія Дзюба – співзасновниці бренду жіночого одягу Must Have. Їхнє виробництво розташоване в Бердичеві і працює вже понад 12 років.
До 24 лютого 2022 року ці дві молоді жінки розвивали бізнес, який мав на меті одягнути українок вишукано та стильно. В їхніх шоу-румах можна було знайти святкові сукні, жіночі костюми, блузи та спідниці. Але коли “почалося”, дівчата зрозуміли, що треба щось робити. І якщо є швейне виробництво – треба шити.
Буквально за кілька днів після вторгнення Анна та Анастасія почали виробляти військову форму: “Ми дуже вдячні нашим швачкам, які просто без грошей за нашим дзвінком вийшли в перші дні війни і почали відшивати, щоб тільки не сидіти вдома, не читати новини. Потроху почали люди збиратися, наше виробництво почало працювати. Напевне, за перші декілька місяців ми пошили 5 тисяч жилетів-розгрузок і 4 тисячі балаклав. Останній місяць ми відшили близько 7-ми тисяч флісових кофт, у нас висококваліфіковані швачки, вони зазвичай шиють дорогий жіночий одяг, тому ті флісові кофти, які ми шиємо, бездоганної якості. Я думаю, нашим захисникам вони сподобалися".
“Вже коли почалася війна, ми переналаштовувалися на одяг військовий, і це було складно, скажу одразу, тому що ми не спеціалісти чоловічого одягу, тим більше такого”, – зізнається конструкторка одягу Вікторія Іссаєва.
“Важко було переключитися, організувати правильно роботу, щоб все йшло поетапно, швидко, менше часу йшло на дрібні деталі, – згадує швачка Тетяна. – Якщо просту базову сукню ми шиємо по 3-4 одиниці за день, то військовий комплект – це більше одного робочого дня”.
Утім, за кілька місяців стало ясно: потреби в теплому і якісному одязі через війну виникли не лише у військових, але й у цивільних.
“Були історії, що люди вибігали з дому просто в чому є, сідали в машину і їхали, – пригадують Анна та Анастасія. – Тож зʼявився чіткий запит, що потрібні трикотажні та флісові костюми, тому що холодно і тому що бігли з дому взагалі без нічого”.
Брати гроші з тих, хто втратив усе, дівчата не змогли. Тож просто роздали речі зі складів: “Ми просто брали всі речі – які теплі, які є – і роздавали за запитом. Тобто до нас зверталися “я звідти, я виїхала”, і ми просто поштою відправляли. І відправили більше ніж на 600 тис. гривень одягу. Коли ми відкрилися у Львові, ми зробили окремі стійки з безкоштовним одягом”.
Якщо вам здається, що ваша професія ніяк не здатна наблизити перемогу, то ось історія Максима Нестерова – стиліста, який до війни робив гарними жінок, мав клієнток серед селебріті.
“До війни були дуже великі плани на свій бізнес. Я відкрив салон, який пропрацював пів року – і закрився 24 лютого. Я взагалі не знав, що буду робити, дружина довго не погоджувалася без мене виїжджати, але двоє маленьких дітей… І коли я вже їх відправив, то зрозумів, що не можу сидіти на місці, я не така людина”.
Здавалося, кому потрібен стиліст під час війни?! Але Максим знав, що краса має значення за будь-яких умов: “Ми зібрали команду і ми поїхали в Охматдит допомагати лікарям, тому що розуміли, що лікарі цілодобово працюють, і в них точно немає ані часу, ані можливості привести себе якось до ладу. Після цього побачив мій пост приятель і запропонував волонтерити ще й у військовому шпиталі. Я вірю, що коли людина гарно виглядає, вона себе інакше відчуває. Найважче дивитися на молодих хлопців, котрі скалічені на все життя вже, важко уявляти собі їхнє майбутнє. Ти про своє нічого не розумієш, а у них взагалі такий психологічний, фізичний стан… Це мій професійний і людський обов'язок – допомагати тим, чим я можу. Так ми повертаємо хлопців хоча б трішки назад, в той стан, в якому вони себе пам'ятають – аби в дзеркалі вони бачили себе”.
Зараз, коли перший шок і нерозуміння вже минули, наші герої тилу вирішили, що мають жити далі. Вони не втратили професію і поступово стають на ноги. Попри всі перешкоди воєнного часу.
“Зараз 30% виробництва – це речі Must Have, нові колекції, а 70% – це робота по різних військових замовленнях, – розповідають Анна Бец та Анастасія Дзюба. – Напевне, така тенденція буде тривати і після нашої перемоги. Гадаю, що все одно запит на військове направлення буде, і ми плануємо розвиватися в цьому. Ми взагалі оптимістки. У нас була колекція до дня перемоги, вона й досі є, частково ми випустили щось влітку, але ми переформатуємо її, ми готові – скажіть, на яку дату, ми випустимо її одразу!”
Макс Нестеров теж відчув, що його бізнес потихеньку набирає обертів: “Заробіток пішов потроху, зʼявились нові клієнти. Так, зараз бізнесу дуже важко, бо потрібно пристосуватися до цих умов. Немає світла, немає опалення, а якщо ти фарбуєш клієнта, ти ж не можеш відпустити його у фарбі додому. Нічого, впораємося. Бо найголовніше в нашій професії – це рятувати світ красою”.