Плани української влади будувати соціальне житло вартістю 25 тисяч доларів можуть виявитись черговою порожньою передвиборчою обіцянкою.
Квартирне питання - одне з найболючіших для українських громадян. Тож, що стоїть за оголошеною президентом програмою забезпечення українців доступним житлом - дійсно прагнення допомогти людям придбати власне житло чи пуста обкладинка від цукерки, якою хочуть помахати перед носом електорату у рік виборів? Про це дізнавався ТСН.ua.
Нові-старі ініціативи
Державна програма забезпечення молоді житлом запроваджена в Україні ще у 2002 році. Найбільш продуктивним в історії функціонування програми виявився 2004 рік, коли українцям було надано понад 1600 пільгових кредитів, а в кризовому 2009 році таких щасливчиків було найменше – усього 224.
Загалом за всі роки реалізації програми задовольнити вдалося приблизно одну десяту від тих 90 тисяч громадян, що стояли на обліку, бо попит на молодіжні кредити виявився набагато більшим, ніж пропозиція.
Отримати пільговий кредит мають право далеко не всі бажаючі. Якщо "безхатченко" старший за 35 років, не стоїть на квартирному обліку або просто не має реєстрації, то мрія про власне помешкання для нього залишається нездійсненою.
Та й тим, хто відповідає умовам, прийшлося миритися зі зміною правил у процесі гри. Спершу тим, хто отримав кредит, надавалася можливість погашення його протягом 30 років. Згодом знижувалася вікова планка дебітора до 30 років, а термін повернення - до 5 років. Ускладнював ситуацію ще й бюрократичний фактор: чиновники, що затверджували заяви на надання кредиту, майже одразу запровадили систему хабарництва та кумівства.
Один із отримувачів кредиту, киянин Микола, розповідає, що на його очах відбувалася розмова працівників Фонду з людиною, в якої були всі підстави на першочергове отримання житла, але йому було відмовлено, а пільгове місце надано родичеві одного високопосадовця.
"Люди, які отримували кредити, заносили у потрібні кабінети від 5 тисяч доларів і більше. Іноді загальна вартість хабарів впритул наближалася до ринкової вартості житла – віддавши певну суму, доводилося йти на повідку у чиновників, бо вибір був невеликий – або платити далі, або втратити те, що вже віддав", - додає він. Таких як Микола – не одиниці.
У 2005 році часткову компенсацію державою банківських відсотків взагалі призупинили, тобто пільгова іпотека по суті перестала бути пільговою. Довірлива молодь, що забажала пограти з державою в гру "доступне житло", була проти своєї волі змушена продовжувати її вже з іншим гравцем на ім'я "комерційні банки".
Нові-старі житлові ініціативи зараз набувають дуже привабливих обрисів. Прем'єр-міністр Микола Азаров пообіцяв, що згідно з умовами програми про соціальне житло, "двокімнатна квартира повинна бути площею до 50 квадратних метрів, а вартість квадратного метра не повинна перевищувати 500 доларів".
Виходить, така квартира, за планами голови уряду, коштуватиме близько 25 тисяч доларів. Перший внесок складатиме 50 тисяч гривень, на решту суми держава надасть кредит під 2-3% річних. Таким чином, місячний платіж по кредиту, якщо вірити Азарову, становитиме лише 1500 грн. на місяць.
Будівельники - не благодійники
Виконанням житлової програми опікуватиметься Мінрегіонбуд, до сфери управління якого у 2010 році увійшов Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву. Глава міністерства Анатолій Близнюк сказав, що він "вже працює над зниженням собівартості будівництва квадратного метра житла". Щоправда, міністр не розкрив суті своєї "праці" у цьому напрямку.
Цінові пропозиції від забудовника зараз коливаються у межах від 8 200 грн. до 13000 і вище за квадратний метр, тобто в два-три, а то й більше разів перевищують ціну, закладену в соціальних обіцянках.
Галина Богданенко, керівник прес-служби будівельної компанії "UDP", стверджує, що займатися будівництвом соціального житла – все одно, що займатися благодійністю. "Ми й так продаємо нерухомість майже за собівартістю. Кінцева ціна включає в себе не лише витрати на будматеріали, а й на підведення комунікацій, що, в принципі, повинно робити місто за власний кошт, на будівництво підстанцій, а також створення інфраструктури – паркінгів, дитсадків, магазинів, без яких житло не буде користуватися попитом", - каже Богданенко.
Скільки все ж таки становить собівартість квадратного метра – комерційна таємниця, дізнатися її від забудовника майже нереально. За даними експертів, вона складає 400-500 доларів, причому це не лише виробничі витрати, про які згадувала пані Богданенко, в цю суму включена ще й так звана корупційна складова.
Минулого року законодавчо був суттєво скорочений список дозвільної документації на будівельні роботи. Та, як стверджують менеджери фірм-забудовників, на загальній сумі хабара чиновникам це не позначилося - хабарі складають десь у 40% від собівартості. Отже, щоб досягти зниження вартості будівництва, потрібно не лише переходити на більш дешеві матеріали та підвищувати продуктивність праці, а виключати чиновницький фактор, який коштує ледве не дорожче від виробничих витрат.
Та навіть аби метр житла й справді коштував 4000 грн., то на виконання іпотечної програми потрібно, за оцінками віце-прем'єра з соціальних питань Сергія Тігіпка, 10 млрд. грн. А ще не можна забувати про інші соціальні обіцянки, на які урядові доведеться шукати гроші, - підвищення пенсій і роздача т.зв. "віті них тисяч" - втрачених заощаджень СРСР.
В цілому на "манну небесну" від держави в цьому році потрібно 25 млрд. грн. А в бюджеті на підтримку громадян щодо забезпечення їх доступним житлом закладено лише 200 млн грн.
"В нас є впевненість, що ми ці гроші знайдемо", - сказав віце-прем'єр. Шукати збираються у спецфонді Держбюджету, який за два місяці цього року отримав надходжень на 2,2 млрд. грн. більше, ніж було заплановано. Тігіпко також сподівається на зростання темпів економіки, що дасть додатково ще 14 млрд. грн.
На жаль, віце-прем'єрського оптимізму не поділяє Міжнародний валютний фонд, який прогнозує Україні 3,9% зростання ВВП у 2012 році, а не 5,4%, як мріють у Кабміні. До того ж, МВФ задля надання Україні кредиту, вимагає підвищення тарифів на газ для промисловості і для населення, чого дуже не бажає робити влада напередодні виборів.
Кредитні ставки: обіцяні відсотки "зависнуть у повітрі"
Українські банки без захоплення сприйняли команду кредитувати доступне житло. До іпотечного кредитування, яке практично зупинилося в кризові 2008-09 роки, зараз вже повернулося 40 банків.
Але вимоги до платоспроможності отримувачів кредитів тепер стали значно вищими, ніж у докризові часи. Навряд чи комерційні банки влаштують примарні умови з погашення кредитних ставок за формулою "3+10". "Це нереальна ініціатива, - резюмує Олександр Сугоняко, президент Асоціації українських банків. – В нас і так при середній заробітній платі 2,7 тис. грн. кредитна заборгованість населення перед комерційними банками складає 200 млрд. грн. Це дуже багато за таких вихідних умов".
Ставить він під сумнів і розмір відсоткової ставки за кредитом по програмі "Доступне житло": "Реальна ставка по іпотеці сьогодні 18% і вище. За цією програмою 2-3% сплачує власник житла, 10% ризиків покладається на державні банки – це 13%. А решта відсотків зависає в повітрі. Комерційні банки не підуть на такий ризик. Крім того, у разі зміни влади може бути порушена угода про часткове погашення державою відсоткової ставки". Тобто, перспективи цих кредитів, на думку фінансиста, вже від початку виглядають безнадійними.
Дешеві квартири – лише "соціальна корупція" перед виборами?
Економічні експерти теж досить критично оцінюють ініціативи з забезпечення українців доступним житлом. Президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий констатує, що Державна іпотечна установа "насправді не є в конструкції державного фінансування кредитним інститутом".
"Цей заклад просто допомагає отримувачам іпотечних кредитів у комерційних банках мати нижчий відсоток і довшу історію повернення боргу. Якщо ж держава стане фінансувати будівництво, це означає, що буде побудовано два-три будинки за рік, а це аж ніяк не вирішить житлову проблему в країні. Вірніше, вирішить, але для "своїх" людей", - вважає експерт.
Економіст вважає, що такі величезні витрати повинні враховуватись ще на стадії складання річного бюджету, а не випливати невідомо звідки через два місяці після його прийняття. "Така постановка питання не має нічого спільного з державним підходом до справи", - резюмує Лановий.
Його думку поділяє інший експерт, Володимир Небоженко. "За моїми спостереженнями, як соціолога, це вже не перша спроба підвищувати соціальні стандарти перед виборами, сподіваючись на електоральні симпатії. Це приклад соціальної корупції, у якому присутній момент адміністративного тиску на результати виборів", - каже Небоженко.
Тож, у результаті може вийти так, що кілька десятків "обраних" показово отримають ключі від квартир до жовтня 2012 року, а потім ця соціальна ініціатива набуде нового життя лише перед наступними виборами.
Наталія Кондратьєва