У Херсоні людей, які не чують, змушують у рабських умовах шити штани для військових

Ситуацією нині займається прокуратура.

У Херсоні люди, які не чують, працюють на швейній фабриці в нестерпних умовах. Від задухи люди непритомніють, а незгодних може побити охоронець.

ТСН.Тиждень розкрила злочинну схему, яка обдирає із людей останні ниточки та змушує німих кричати.

Ці люди живуть у гуртожитку з облупленими стінами, тріщинами, з дірками в стелях та підлозі. Здається, тут не можна жити, а вони живуть...

Ольга живе в кімнатці на 12 квадратних метрів. Сама зробила косметичний ремонт. У руїнах не сила жити. Спільні для всіх душ, кухня й вбиральня – в страхітливому стані. У сусідньому під'їзді умови ще гірші. В одному блоці живе юрба з 17 людей. На кухні зараз метушня. Усі ладяться на роботу, на швейну фабрику для людей з порушенням слуху. Таких є багато в Україні – в кожному обласному центрі. Вони належать товариству глухих. А гуртожитки, як оцей, побудували для людей, що працюють на тих підприємствах. Більшість із них на межі закриття.

"Три роки тому було 40-45 осіб, а нині 35. А взагалі раніше, десять років тому, було 200 осіб. Почали йти, бо зарплата не влаштовувала, не влаштовувало відношення керівника", - зазначає Ольга Бройтман, людина з порушенням слуху.

Цей гуртожиток зараз фактично розвалюється, бо побудований ще 1963 року. Проте з іншої сторони – стіна облицьована – увесь перший поверх зданий під магазини. Бо це – центр Херсона.

З оренди їхнього першого поверху, де колись теж жили люди, можна було б зробити ремонт. Принаймні, фасаду і під'їздів. Але де розчиняються ті гроші, вони не знають. Усім керує директорка їхньої фабрики – людина яка і чує, і говорить. Її призначило київське управління товариства глухих 10 років тому. Про те, що відбувається за її зачиненими директорськими дверима, не знали ні бухгалтери, ні юристи, і тим паче – безголосі кравці, яких легко ошукати.

"Усі статутні документи - у директора разом з печаткою. Я хоча була юристом, цих договорів не бачила. Я з ними не ознайомлювалася", - говорить колишній юрист учбово-виробничого підприємства УТОГ у Херсоні Ольга Якуб.

Мешканці гуртожитку скаржилися директорці на те, що будівля валиться. Вона ж у відповідь погрожувала виселити тих, кому щось не подобається.

Вони довго мовчали, бо звільнення для цих людей означає лишитися без даху над головою. Бо гуртожиток - виключно для тих, хто не чує, але працює на фабриці. Але й трудяться вони за копійки – отримують вдвічі менше мінімалки – 1700 грн.

Вони їздять на роботу на швейну фабрику гуртом – завжди, як родина. У кожного з них своя непроста історія. Дехто виріс в інтернаті без батьків, але всі вони з 16 років йшли шити на ту фабрику. На будівлі підприємства висить оголошення про оренду приміщень. Тут і без того весь перший поверх зайнятий магазинами. Але виглядає усе, як на режимному об'єкті. Першого дня журналістку ТСН туди не впустять за наказом директорки.

ТСН знайшла колишніх бухгалтерів і вмовила їх на зустріч. Вони пообіцяли відверто розказати, як здорова, але глуха до чужих бід директорка обкрадала людей, які не вміють кричати на весь голос про своє наболіле.

"Вона викликає економіста. І каже: нам постачальник дає за жилетку 40 гривень, а ви як хочете, так і рахуйте. Тобто не було такого, що порахували витрати і потім вже склали ціну. Вся продукція, яка бралася, - збиткова. Грошей не вистачало навіть на зарплату", - згадує колишній бухгалтер учбово-виробничого підприємства УТОГ м.Херсона Тетяна Ткаченко.

ВідеоСучасне рабство: ТСН.Тиждень викрив схему обкрадання людей із вадами слуху

Грошей не вистачало, а дівчата постійно працювали по 10 годин на день і навіть по суботах – без доплат і премій. Зарплату видавали частинами – чотири рази на місяць. І це при тому, що їхнє підприємство усіляко підтримує держава пільгами на податки: єдиний соціальний внесок із зарплат – не 22%, як всюди, а лише – 5%; 0% ПДВ; немає податку на доходи та оренду землі. Виходить, підприємство, яке мало б без проблем працювати, - у шалених збитках. Скажімо, за підсумками 2014 року було 403 тис. грн збитків.

"У квітні заробила 1600. Вираховують за гуртожиток за дві кімнати,податки, фонди, профсплковий внесок. У нас всі дівчатка працюють з 8 до 17 і на норму вони все одно не виходять. Дівчата не встигають і сидять до шести. І в суботу змушують виходити. Вже сил немає", - нарікає людина з порушення слуху Ольга Бройтман.

Шили без продиху, щоб вкладатися в строки. А гроші за їхнє шитво директорка наказувала надсилати на власну картку. Про це свідчить один із замовників: "Після проведення оплати було з'ясовано, що це особисті банківські реквізити Капустнікової А.М. … У подальшому повторно спонукала мене провести оплату решти вартості робіт".

І ще один шок – конверти. Їх теж зберегла бухгалтерка. У них так само директорка отримувала десятки тисяч гривень. Частина виручки за кілька місяців – це понад 300 тис. грн.

У розпачі, щодня після роботи вони збираються біля свого дворика. Обговорюють плани, як змінити на фабриці реальну рабовласницю – не обрану ними, а посаджену зверху, з Києва. Ці люди навіть не уявляли, як швидко їхнє бажання справдиться і до чого доведе.

ТСН таки вдалося зустріти директорку Аллу Капустнікову. Проте говорити вона не захотіла – побігла до авто, яке купила для підприємства сама у себе. І сама ж на ній їздить. От тільки ремонтує за кошти виробництва – машина ж бо службова.

Тим часом раптово до Херсона навідався з перевіркою заступник голови УТОГ з економічних питань Віктор Шевчук з Києва і став свідком страшних речей.

Проте на запитання, як йому умови в гуртожитку, відповів: "Умови, я вважаю, прекрасні. Коридор трошки недоробили ще. І вони дороблять і можна жити. Під'їзд не дуже".

Виникає питання, чому він приїхав сюди, чому зараз, коли тут фактично нікого – усі працюють на фабриці. Невже йому не хочеться почути людей, які говорять з ним однією мовою – жестовою. Доки директорка Капустнікова із київською перевіркою спілкуються у дворі, ТСН їде на фабрику.

Двері на фабрику знову зачинені. Людей тримають, як кріпаків, під замком. Дівчата починають бійку з охоронцем, щоб відкрити двері журналістці. Одна жінка поранила собі руку. Ці люди понад усе хочуть, щоб усі побачили, в яких умовах і за які гроші вони тут кріпачать.

У принципі, приміщення нічим не відрізняється від гуртожитка. Страшно уявити, коли тут востаннє щось мінялося, якщо навіть плакати з технікою безпеки ще радянські. Величезний цех – напівпорожній. Тут лишилося близько 30 людей. Бо колись, ще до Капустнікової, працювало 200. Більшість з них не витримали принижень, звільнилися і були виселені з гуртожитку. Іншим теж постійно погрожують з нього виселити.

У приміщенні задуха, людям зле. Вікна відкриті, три вентилятора крутять на всю, але не допомагає. Всі хиляться над столами і шиють. На столах – тканина для військової польової форми. На готових штанях - ярлик зі знаком Міністерства оборони і якогось виробника - ТОВ "Трініті". Чому люди, які працюють на підприємстві УТОГ, шиють військові речі для чужої фірми?

А потім охоронець за наказом директорки виштовхає журналістку ТСН із фабрики. А вже під дверима ТСН зустріне Капустнікову і київську комісію з товариства глухих, які теж стануть поперед дверей і не пускатимуть.

Тим часом оператор зверху біля цеху відзніме жахливі кадри, коли німі починають кричати. Їх не пускають працювати, бо бунтують проти волі керівників. І що найгірше - їм не допоможуть навіть інспектори з Києва, які нібито приїхали сюди захищати їх. Вони у кабінеті директора вирішують свої справи на виробництві, яке створене для глухих. Глухою і німою, насправді, є лиш одна людина - цілком здорова директор Алла Миколаївна. Бо за 10 років роботи вона так і не вивчила жестової мови. А відтак не чує благання цих людей і їхній крик про допомогу. І лише одного цього факту мало б вистачити, аби зрозуміти про неї все.

Аби бунт вщух, усі ці чиновники приходять у цех заспокоїти людей. Представниця з Києва каже, що журналістів не пускають, бо самі ще не розібралися в ситуації.

Далі мова йде про зарплати. На думку перевіряльників, вона нормальна. Середня, за їхніми словами, - 4 тисячі. Але в штатному розписі за травень цього року, із підписом Капустнікової, де навіть у неї самої офіційна зарплата становить 5 тис. грн, а у кравчинь від 1700 до 2500 грн.

А тепер до ще більшого скандалу. Вартість пошиття штанів солдатам - мізерна, 130 гривень за штуку. Але це ціна виставлена для фабрики, бо замовник - фірма "Трініті", за даними ТСН, продає ці штани удесятеро дорожче - по тисячі гривень за штуку. Утім, ані дирекція УТОГу, ані сама фірма не захотіли показати жодного договору, укладеного між ними. Тож, цілком можливо, це взагалі чорна схема. Хоча заперечити реальну співпрацю тепер буде важко.

ТОВ "Трініті" справді шиє військову форму. І справді для армії. Але всі спроби знайти "Трініті" на тендерному аукціоні Prozorro не дали результату. Тендерних договорів з Міноборони в них немає.

Тим часом Київські перевіряльники поїхали й пообіцяли замінити директорку. Зараз її оборудками займається прокуратура. Але роботи в них ще багато, бо після візиту на херсонське кріпацьке виробництво журналістці почали писати люди з порушенням слуху з усієї України - Дніпропетровськ, Одеса, Суми. У них те саме - мізерні зарплати, знущання, жахливі гуртожитки, обман і беззвучний крик про допомогу.

Більше подробиць дивіться в сюжеті Наталії Ярмоли.

Залиште свій коментар

Наступна публікація