Багато людей стоять на низькому старті в очікуванні "дерибану" наукового майна

Заступник голови МОН розкрив чимало таємниць Національної академії наук.

3 березня керуючому справами Національної академії наук України, кандидату медичних наук Михайлу Сидоренку повідомили про підозру у зловживаннях на суму 22 млн грн. Справа була пов'язана із квартирами, які мали надати працівникам НАН.

Такі великі суми вражають, особливо у порівнянні зі злиденними зарплатами науковців та й узагалі із жахливим фінансовим становищем української науки.

Коресподент ТСН.Тиждень Галина Сергєєва поговорила на цю тему із заступником міністра освіти Максимом Стріхою, який розкрив й інші таємниці НАНУ.

- Щодо ситуації з паном Сидоренком, то я маю таку ж ситуацію, напевно, що і ви. Йому було пред'явлено підозру у справі, пов'язаній з укладанням інвестиційної угоди, згідно з якою на майданчику одного з інститутів Національної академії наук на вулиці Васильківська мали бути споруджені два житлові будинки, частину квартир з яких мусили дати працівникам НАН. Як це у нас часто буває, один будинок спорудили, а другий – ні. НАН подала до суду на компанію. У результаті за рішенням суду було укладено мирову угоду, за якою компанія погодилась дати квартири, але не в цьому будинку, а в інших будинках по всьому місту. Зараз Сидоренку пред'явлено підозру, що він уклав цю угоду незаконно.

Я не берусь оцінювати правомірність дій Сидоренка, оскільки остаточну крапку, як ви розуміємо, може поставити тільки суд. Але Міністерство освіти і не може за своїми функціями в цю справу втручатися, оскільки Академія, згідно з законом про науково-технічну діяльність є структурою цілком самостійною у своїй господарській діяльності. Тому жодний чиновник міністерства їй тут не указ.

Але безумовно за тим є дуже тривожна річ, яка не може не хвилювати міністерство, те, що було відомо дуже давно, а саме: дуже багато людей стоять на низькому старті в очікуванні взяти участь у "дерибані" наукового майна. Невипадково дев'ять років тому попередника Сидоренка Віталія Арсенюка (колишній керуючий справами Національної академії наук Україна, – ред.) було застрелено на вулиці Антоновича серед білого дня. Виконавці і замовники поки не знайдені.

Заступник голови МОН Максим Стріха
ТСН.ua
Максим Стріха

- Я правильно розумію, що справу було відкрито місяць тому?

- Я не фахівець, хто і де відкривав кримінальні справи. Але, очевидно, що попри злиденне фінансування науки, вона все ще є розпорядником будинків і головне земельних ділянок в Києві і центрах найбільших міст. Це – великий сьогодні актив, на який, на жаль, зазіхають багато сторонніх людей.

- Я розумію, що і в самій НАН складна ситуація.

- Там непроста ситуація. Вона базована на тому, що НАНУ, сказати м'яко, є структурою дуже консервативною. Президент НАН Борис Євгенович Патон перебуває на своїй посаді з 1962 року, встановивши всі можливі рекорди. Довше – тільки її величність королева. Але вона успадкувала. Борис Євгенович обирався на цю посаду, здається, уже 11 разів. Тут я можу помилитися. Відтак, зрозуміло, що структура ця була створена і вона була дуже ефективною, щоб обслуговувати потреби радянської економіки. В той час керівництво УРСР дуже прислухалось до Академії. Відомо, що провідні академіки читали лекції для членів політбюро. Напевно, що це було непогано, але біда в тому, що тієї планової економіки УРСР давно немає, а структура лишилась приблизно такою, як і була. Зрозуміло, що зараз повинні прийти молодші, динамічніші люди, які зможуть привести її, не руйнуючи, у відповідність до потреб, які реально сьогодні ставить час.

- Який середній вік академіків?

- Академікам – понад 70 років в середньому. Членам президії, наприклад, Борису Євгеновичу 98 років, першому віце-президенту Наумовцю – 81 рік, першому віце-президенту Горбуліну – 79 років. Це справді активні люди, безумовно з ясними головами, але вони уже достатньо поважного віку.

- Чи багато молоді в складі НАНУ?

- Серед академіків і членкорів, звичайно, дуже мало молоді, оскільки безсмертні обирають самі себе, то вони здебільшого обирають людей, яким уже за 50 років. Є винятки, але їх насправді можна порахувати на пальцях двох рук. Якщо говорити про працівників інститутів, то, звичайно, молодь є. Ця молодь прекрасна і талановита. Єдине, що триває постійний відтік або в інші сфери діяльності, або закордон. Бо не секрет, що сьогоднішня зарплатня в інститутах НАН уже вдвічі нижча за середню по Києву. Треба бути великим фанатиком науки, щоб прирікати себе на нестачі, відмовляти собі в усьому, щоб займатися наукою. Проте і це не завжди можливо, бо, на жаль, злиденне фінансування науки призвело до того, що дуже часто наукові установи не мають необхідних приладів, матеріалів, щоб проводити експерименти на сучасному рівні. Краще теоретикам, як мені, бо потрібні лише комп'ютер, голова і доступ до інформації, але експеримент сьогодні – річ дуже дорога. Часи Фарадея, коли можна було робити світові відкриття з мотка дроту і мотузочок, на жаль, минули остаточно.

Прем`єр-міністр України планує змінити систему академічної освіти

Шляхи реформування Володимир Гройсман обговорив із наймолодшим в Україні доктором наук Ольгою Броварець. Вона відома своїми дослідженнями мутацій в ДНК, які уможливлюють створення ліків від раку. Зокрема, Гройсман зазначив, що уряд цікавить, як самі науковці бачать зміну фінансування галузі.

- Я так розумію, міністерство не має жодного впливу на НАН?

- Міністерство не має права впливати на господарську діяльність НАН, оскільки НАН автономна. Міністерство може брати участь у формуванні нової законодавчої бази, яка б встановлювала кращі рамки для діяльності української науки. Це міністерство і робило, коли було підготовлено новий закон України про науку і науково-технічну діяльність, який було ухвалено наприкінці 2015 року, а зараз перебуває в процесі імплементації. Це теж складний процес, було створено дуже складну систему запобіжників, залучено іноземних учених. Зрозуміло, що це все робить процедури громіздкими, але, слава Богу, ми з цим законом із запізненням, але крок за кроком робимо те, що треба. Я сподіваюсь, що цього року запрацює Наукова рада з питань розвитку науки і технологій на чолі з прем'єр-міністром, членом наукового комітету, якого буде обрано за спеціальною конкурсною процедурою ідентифікаційного комітету, куди входять шестеро провідних науковців переднобелівського рівня і троє провідних українських вчених. Цей орган матиме довіру громадськості. Ця рада нарешті стане координуючим органом, який забезпечуватиме діалог наукової спільноти з владою.

- Наскільки я обізнана, українські вчені не хочуть її сприймати.

- Якраз більшість учених покладає на цю раду надії, хоча, звичайно, є скепсис. Серед того ж керівництва Академії є скептичне ставлення до цієї Ради. Я знаю. Але зараз я уже не хочу коментувати чутки. Я хочу просто констатувати те, що закон поставив таке завдання і ми зробимо все, щоб його було виконано в такий спосіб, щоб не виникло проблем, які зараз, як ви знаєте, пов'язані з іншим органом, який ще до того, як запрацював, виявився обтяженим всілякими недобрими історіями. Я маю на увазі Національне агентство з питань якості вищої освіти.

- Але закон уже ухвалений?

- Так. Але, щоб закон запрацював, потрібно, щоб було ухвалено приблизно півсотні постанов уряду. В умовах нашої неповороткої бюрократичної системи – це складно. З тією ж самою науковою радою. Скажімо, вона не є органом за своїм новаторством. Ми намагаємось дати громадськості таку роль, якої вона раніше не мала, яка не дуже вписується в чинний закон про Кабінет міністрів. Сьогодні на рівні постанов Мін'юст робить зауваження, що так не можна і так не можна. Він по-своєму правий, бо формально, якщо іти за вимогами чинного законодавства, то справді громадськість не мусить мати такої ролі, не мусить бути аж так допущена до ухвалення урядових рішень. Але є закон, якого очікують. І тут уже треба ухвалювати певні політичні рішення, які на певному етапі дозволили б абстрагуватися від занадто буквалістичного тлумачення певних регламентних вимог, які не є дуже суттєвими, і дозволити створити орган, який справді дав би громадськості роль у вирішенні цих питань і забезпечив би діалог влади, бізнесу і наукової спільноти для створення, реалізації сучасної державної науково-технічної політики. Сьогодні у нас такої єдиної політики немає.

Біохімік Гліб Репіч розповів, в яких умовах працюють українські науковці

Сьогодні в нашій студії - кандидат хімічних наук, один з молодих вчених, який вирішив залишитися працювати в Україні, - Гліб Репіч. Поговоримо про наукові досягнення молодої вченої Ольги Броварець і резонансний сюжет про неї, а також про стан сучасної української науки. 

- Це було б дуже добре, якби така рада запрацювала?

- Безумовно, бо наше міністерство називається освіти і науки. Через те ви сюди і прийшли, очікуючи якихось пояснень. Але насправді я можу діяти тільки в рамках своїх повноважень. Реально від нашого міністерства залежить трошки більше, ніж 1/10 всього невеликого наукового бюджету України. Понад половина це Національна Академія, яка цілком автономна. Ще приблизно чверть - це інші галузеві академії, які теж цілком автономні і те, що лишилося, це інші міністерства і агентства, ну от, скажімо, Державне космічне агентство. Себто, орган, який називається Міністерство освіти і науки адмініструє університетську науку, відповідає за здійснення науково технічного співробітництва, за формування законодавчої бази, але ми не впливаємо на сегмент, який включає понад 70% бюджетного фінансування цієї науки.

- Я читала про один проект, куди приходили молоді вчені, і все начебто рухалося в потрібний бік. Але так само нічого не було зроблено в наукових цілях.

- Ви розумієте, це загальна проблема, бо от Борис Євгенович - унікальна людина. Хоча я був один з небагатьох, хто відверто казав, що обрання його на черговий термін в 96 років є помилкою, яка не буде сприйнята. Але те, що він просидів 54 роки на своїй посаді, означає – що декілька яскравих людей, які могли б за цей час теж бути президентами і привнесли б свої ідеї – президентами не стали. Ще більше людей, які могли б бути віце-президентами, теж не стали ними. Ще більша кількість людей, які мусили б бути директорами, не стали ними, і так по всій вертикалі. Себто відбулася затримка природних ліфтів по всій вертикалі.

Я дуже шаную "старих" у науці. От мій дідусь прожив 102 роки, і працював активно в науці до 100 років. Я вважаю, що люди повинні працювати в науці, стільки в них є снаги і сили, але не на адміністративних посадах. От вони мусять мати можливість мати свої невеличкі групи, ставити досліди, писати наукові праці, але, коли людина в 98 років очолює структуру, яка є дуже складною, в дуже динамічний час, який ставить часом неймовірних викликів, на які треба швидко реагувати, – це не є правильно.

Я знаю, що за ці слова, якщо ви їх дасте, мене будуть розпинати. Але я висловлюю свою позицію не чиновника, а науковця, який теж пропрацював в цій структурі, починаючи від 83-го року, начебто, є непоганим фізиком і має відтак право на власну думку.

- Розкажіть про ІнБіХ? (Інститут біохімії, – ред.)

- Ви розумієте, такі ситуації є практично у всіх Інститутах. Через те я не хочу на цьому спинятися, тому що знову ж таки це не моя функція. Я можу загалом сказати, що цей інститут є активний, там є хороший науковий колектив. Там є дуже активний директор з дуже прогресивною позицією, але в кожному із таких Інститутів можуть бути якісь такі історії пов'язані з тим, як вони зараз намагаються вижити. Ну, хоч щось здати в оренду чи укласти якийсь… Бо інакше просто треба виганяти людей. Робити це їм дуже тяжко, бо здавати в оренду – не дуже багато є охочих на ці старі пошарпані корпуси, які давно не оновлювалися, в 90-ті було краще. Зараз з'явилися офісні центри, фактично всі ласі орендатори з'їхали, за невеликими винятками. Чутки, що Академія жирує за рахунок орендаторів, м'яко кажучи, сильно перебільшені. Інвестиційні угоди?.. Приклади того, що вчені, за природою своєю, люди порядніші від загалу. Вони, мабуть, стають легкою мішенню для ошуканства. Відтак, на жаль, навколо багатьох наших інститутів, вищих навчальних закладів виникають складні історії такого штибу. Я би не хотів, щоб ми з того кидали тінь на весь колектив.

- Просто ця історія про вбивство, головний інженер цього інституту…

- Це треба насправді питати не мене, а представників слідчих органів, які мають інформацію. На жаль, таких сумних історій в науці є багато. Причому з різних причин. В Інститут біохімії в середині 90-х убили заступника директора з усією родиною через те, що від діда-прадіда йому дістався якийсь розвалений будинок, але на Печерську, де на тому місці вже стоїть особняк. Є й інші приклади вбивства. Розстріл попередника пана Сидоренка. Безумовно, що Академія - це велика кількість майна і тут можуть бути пов'язані великі ділові інтереси.

- Але ж це протиріччя. Ви кажете і ми бачимо, що всі вчені реально бідують, через що не можуть проводити свої дослідження, їдуть закордон, рятуючись від цього, рятуючи свої родини від бідності. І тут ми бачимо великі гроші, 22 мільйони...

- Що я вам можу сказати. В цілому я все життя прожив у науці. Звичайно, що тут є різні люди. У нас є приклади кількох таких бізнесменів від науки, вони також відомі. Але в цілому, і той Борис Патон, і ті його перші віце-президенти, і більшість директорів інститутів - не є людьми типу відомого сьогодні всім Насірова. Тобто коли ми побачимо їхні декларації, то побачимо долю людей, які все життя працювали, які мають по квартирі, можливо, по дачі, і можливо по якомусь не надто новому автомобілю і може півмільйона українських гривень на банківському рахунку. Але це не ті люди, які запускали глибоко руку в державну кишеню.

- Але це ті люди, які не дають нашій науці рухатися вперед.

- Ну, знову таки, не всі. Значна частина директорів сумлінно працюють, вони є добрими науковцями. У цій ситуації вони намагаються втримати свої інститути на плаву. Те, що омолодження мусить бути - безумовно. І ми вклали у наш закон положення, що всі посади мають бути тільки на два терміни. І не буде вже ніколи такого президента як Борис Євгенович Патон 54 роки. За два терміни, за 10 років всі мають змінитися.

- І директори?

- Так, всі-всі-всі. І члени президії. І ми внесли ще одне важливе положення. Як досі Академія була влаштована. Це клуб людей, який обирав сам себе. І там приблизно 600 людей мають право розпоряджатися достатньо великим грошима. Люди, які реально працюють в інститутах Академії, досі не мали жодного юридичного впливу на процес виборів, оновлення цього клубу і на процес прийняття ним рішень. Ми трошки цю ситуацію змінили. Ми вперше надали право голосу. Нехай обмеженого, але кандидатам і докторам наук, які працюють в академічних інститутах. Це теж має запрацювати.

Я розумію, що ця реформа напевне теж багатьох не задовольнила. Я сам чесно сказав, що це щось на кшталт британської виборчої реформи 1832 року, тобто крок у правильному напрямку, але не останній. Далі мусять бути інші кроки. Але зараз дуже важливо розворушити це, змусити людей бути активними, розуміти, що їхня доля залежить від них і змусити вибрати певних активних людей.

Поки що кадрова робота в Академії йшла згори вниз. У Бориса Євгеновича відбувалися всім відомі чаювання, де він з колом наближених людей виробляв і досі виробляє рішення, як воно має бути. І фактично завжди воно так і було. Бо нинішній склад академіків і член-корів він сам сформував майже у ручному режимі. От останній академік, який голосував за самого Патона як за президента у далекому 1962 році, славетний математик Митропольський помер у 2010 році. Передостанній був мій дідусь, який помер у 2007-му. Себто весь нинішній склад сформований ним. Багато в чому зобов'язані, багато в чому вже не мислить життя в інших координатах. Зрозуміло, що має пройти певний час для оновлення.

Тут є інший ризик. Якщо цю систему штовхнути, як дехто вимагає, якщо вона завалиться, станеться колапс, то врешті від цього отримають вигоду ті, хто сьогодні стоїть на низькому старті, щоб боротися за майно, а наука точно програє. Через те треба трошки терпіння, щоб ці реформаційні процеси відбулися природним чином і в рамках легальних процедур, щоб потім не було судів про те, чи законно воно було.

Моє становище складне, бо з одного боку, мої слова не сподобаються поважним "безсмертним", з іншого боку, мої слова не сподобаються юним радикалам, які мають гасло "Все й негайно". Але насправді тут всі мають зрозуміти, що треба рухатися вперед, треба оновлювати, але при цьому треба зберегти систему, треба не дати їй зруйнуватися. Бо якщо ми зруйнуємо нашу базу, ми її вже не відновимо.

Зараз дуже багато держав намагаються побудувати з нуля свою науку, вкладаючи по українських мірках казкові гроші, і вони не досягли навіть сьогоднішнього українського рівня, бо наука формується десятиліттями.

Оренда будівель і зловживання: один з інститутів НАН України став учасником гучних скандалів

На проспекті Академіка Заболотного розташовані кілька інститутів Національної академіїї наук Украни. Серед них Інститут молекулярної біології та генетики. Він час від часу гримить своїми молодими талантами, однак в інституті уникають будь-якої уваги до себе. Журналісти вирішили дізнатись чому та виявили, що насправді Інститут причетний до низки скандалів.

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: