Частині студентів легше дати хабар, ніж вчитися

Голова Міністерства освіти Лілія Гриневич в інтерв'ю ТСН розповіла про зміни, які чекають школярів уже наступного року, та пояснила нове "правило олівця". Також у першій частині інтерв'ю, яке наведене нижче, Гриневич запевнила, що тепер завдяки проведеній міністерством "роботі над помилками" на популярну спеціальність до престижного вишу можна потрапити без хабарів.

- Я буду ретранслятором матерів, чиї діти навчаються у школі. Перше запитання – вид мами, сину якої наступного року буде 6 років. І вона запитує – чи її син має йти до школи у 6 років та навчатись 11 класів чи йому краще почекати до 7 років, коли 2018 року школа буде вже реформованою?

- У першу чергу, дітям потрібно йти до школи вчасно. Якщо дитині наступного року виповниться шість років, то не треба чекати на запровадження нової школи. Треба йти навчатись, якщо дозволяють фізичні та розумові особливості для цієї вікової категорії. Інколи буває так, що дитина, якій виповнилось шість років, надто тендітна, і це мають вирішити вже лікарі – чи може така дитина йти навчатись. Якщо дозвіл лікарів відповідний є – треба йти. Ми ж націлені допомогти не тільки тим дітям, які підуть навчатись у новій українській школі у 2018-19 навчальному році. Вже з цього року ми запровадили оновлені програми для початкової школи. Вони залишилися в межах тих самих державних стандартів, але ми зробили декілька змін, які дозволяють дітям не втрачати інтерес до навчання, не формувати нових комплексів у початковій школі, не втрачати своє здоров'я, але досягти тих результатів, які необхідно мати після закінчення початкової школи. І я думаю, що таке оновлення програм допоможе і дитині, яка у шість років піде до школи. Наприклад, ми зробили цілу низку змін власне для першого класу, тому що є проблема нашої початкової школи, що не враховані особливості дітей 6-річного віку.

Я наведу кілька прикладів. Коли дитина приходить і починає одразу писати ручкою, і вона вимушена виправляти свої помилки, а це перекреслення, за які може знижуватись оцінка, або деякі батьки дуже дбають, аби дитина все робила ідеально, виривають аркуші та примушують все переписувати – для дитини шести років це – величезна травма. І тут освітні системи провідних країн світу вже виробили свій рецепт, який, до речі, тишком-нишком використовували і наші українські найкращі вчителі. Маленькі діти, коли приходять до школи, пишуть простим олівцем. І вони можуть витерти свою помилку, охайно її виправити, і при цьому це не впливає на оцінку. І лише, коли сформовані навички письма, вручається ручка – дитина почувається значно впевненіше, і в неї не виникає жодного психологічного бар'єру, який пов'язаний зі страхом помилитись. Здавалося б, це дрібний нюанс, але він має велике значення. І таких нюансів дуже багато запроваджено для дітей початкової школи та, зокрема, першого-другого класу.

- Сьогодні багато говорять, що школа перетворюється на супермаркет, куди постійно батьки несуть гроші. Як це припинити? Що може зробити Міносвіти?

- Мабуть, це найгірше, що, якщо ти не даєш "благодійний внесок", це може відбитися на дитині. Я вважаю, що це не просто не педагогічно, а обурливо. Якщо батьки, не можуть дати цього "добровільного", як це називається, внеску, це може позначитися на ставленні вчителя до їхньої дитини.

Тут треба все по порядку. Перше, я, як міністр, не можу бути задоволена фінансуванням системи освіти. Ми зараз працюємо в умовах військового бюджету, коли 5% ВВП йде на обороноздатність країни. І зрозуміло, коли ви посилюєте фінансування однієї сфери, це якимось чином має відбитися на скороченні фінансування в інших сферах. І коштів на освіту завжди недостатньо. Єдині партнери, які так само зацікавлені у якісній освіті, – це батьки. Тому природно, що навчальні заклади можуть звертатися до батьків за допомогою. Але це може бути тільки на добровільних засадах.

Проблема в тому, наскільки прозорі засади цієї допомоги, і наскільки прозорі результати цієї допомоги. І от в законі про освіту, який лежить в парламенті, ми запропонували, щоб усі бюджети навчальних закладів, шкіл були оприлюднені в них на сайтах. І було видно, скільки школа отримує з бюджету, і батьки знали, на що вона отримує. Адже навчальні заклади можуть говорити, що і того, і того не вистачає, і нічого не дають. Але насправді дуже великі бюджетні кошти йдуть на навчальні заклади, але є статті, на які вони не отримують коштів. Особливо це стосується безпосередньо догляду за навчальним закладом, оновлення меблів. І друга частина цього бюджету – небюджетні кошти.

Від самих батьків залежить, як будуть використовуватись ці небюджетні кошти. Іноді батьки займають пасивну позицію, бачать здирництво – і несуть гроші. Але ці внески не можна збирати готівкою. Їх лише можна переводити на рахунки батьківських благодійних фондів. І ці батьки, які оперують таким фондом, зобов'язані потім звітувати про витрати.

Я спостерігаю різні ситуації. Бувають школи, які збирають не дуже великі кошти і при цьому прозоро звітують і немає незадоволених серед батьків. А бували й такі кричущі випадки, коли збиралася готівка і вона осідала в сейфі директора школи. І такі випадки стають предметом розслідувань.

Я вважаю, якщо ми будемо діяти прозоро, якщо це буде оприлюднюватись, і якщо батьки поставлять під контроль діяльність благодійних фондів, тоді не буде таких негативних наслідків. Моя найбільша мрія, щоб батьки звертались до школи лише за одним – за педагогічною консультацією, а не несли кошти до школи. Без сумніву, для цього необхідно досягти іншого рівня видатків, ніж той, що ми маємо на сьогодні.

- Сьогодні і ваше свято – День вчителя. Коли ви були вчителькою, чи були школи такими корумпованими?

- Дякую за привітання. Був час, коли я працювала вчителькою, і наша зарплата була в перерахунку на долари США – 11 доларів. Жити на цю зарплату було надзвичайно важко. Але соціальний статус вчителя, незважаючи на всі зміни у зарплаті, за роки незалежності так і залишився досить низьким. Але темою "корумпованої школи", мені здається, занадто зловживають. Це залежить від вчителя, від керівника навчального закладу. Питання – що вважати в цій ситуації корупцією.

Як на мене, корупцією можна вважати примусове репетиторство, коли дитині навмисно занижують оцінки для того, щоб вона ходила на додаткові заняття. Такі ситуації виникали і виникають.

- А коли ви були директором школи, чи були ситуації, коли ви дізнавалися про такі випадки?

- Це вічні питання – вони були і раніше, є й зараз. Але я пам'ятаю, що в нас була серйозна звітність перед батьками і ми говорили про те, на що витрачаються кошти. Коли я була директором школи, я говорила батькам так: "Коли ви йдете до церкви, ви несете свій власний внесок, ми зараз теж до вас звертаємось з таким проханням". На той момент це були ще важчі часи з фінансуванням освіти. Ми обходили з батьківським комітетом школу, наприклад, санвузли, і пояснювали, що ваші діти перебувають у приміщенні школи більше половини свого дня. Якщо вони вдома перебувають у чудових умовах, а потім приходять і перебувають у школі в поганих санітарних умовах, це негативно впливає на їхнє естетичне сприйняття. Дуже часто з батьками робили спільну справу – і в нас була спільна радість від того, що ми покращили умови для дітей. Тому я переконана, що батьки – найкращі та найвірогідніші партнери для школи у тому, щоб покращувати умови для дітей. Але ми не можемо очікувати, що школа перекладе на батьків ту відповідальність, яку взяла на себе держава. І зараз ця відповідальність розподілена між державним і місцевими бюджетами. Зрозуміло, що тепер буде дуже багато залежати від керівництва на місцях, які кошти з додаткового ресурсу йтимуть на освіту.

І ще одне, що мене обурювало, коли я була директором школи на початку 2000-х років, те, що діти, які прекрасно вчилися у школі, не могли потрапити навчатися на омріяний фах на бюджет, тому що їхні батьки не могли сплатити хабар для вступу. Це був час, коли на рейтингові спеціальності вишів, за випадком кількох по країні, треба було платити хабар.

- А сьогодні не так?

- Ні, сьогодні не так. Одна з серйозних змін, яку вдалось зробити, це система зовнішнього незалежного оцінювання.

- Тобто, ви вважаєте, що сьогодні на рейтингові спеціальності у престижних вишах вступають без хабарів?

- Так. Тому що все одно вони мають скласти ЗНО, і тільки на підставі оцінювання можуть бути зараховані на бюджет. І сьогодні працьовиті та талановиті діти, які раніше не мали жодного шансу вступити на омріяний фах в омріяному виші, можуть це зробити. Є інше запитання – чи готує школа до ЗНО? Як до цього мають прикластися репетитори, які готують до зовнішнього незалежного оцінювання. Є проблема доступу сільських дітей, оскільки пересічна сільська школа готує гірше, і діти не мають доступу до такої якісної підготовки до ЗНО, як мають у містах. Але це зовсім інше питання і вирішувати його треба інакше, ніж тоді, коли дитина не могла вступити без хабара, якою б розумною вона не була.

- Я вступала 2008 року і отримала ЗНО 199 з історії України і 195 з української мови та літератури, але я не була золотою медалісткою, і вступила лише на контракт, тому що медалісти з нижчими балами із ЗНО йшли поза конкурсом. І були нюанси, нам пропонували заплатити…

- Тому ми це забрали. Зараз немає ніяких медалістів поза конкурсом. Зараз взагалі немає жодних позаконкурсних вступів, і ця система вдосконалюється й надалі. Нині ті категорії, які мають якісь преференції при вступі, мають скласти ЗНО, подолати якийсь встановлений поріг, лише тоді ми розглядаємо категорії, що мають преференції, та надаємо бюджетне місце.

- Тоді одразу згадується ректор НАУ, і ми впевнені, що він такий не один.

- Щодо НАУ – там своя історія. Але справді, є декілька таких "чорних сфер", у яких може бути зловживання з боку ректорів, і цим має займатися не тільки і не стільки Міносвіти, як правоохоронні органи. Це питання маніпулювання власністю та земельними ділянками університетів. Наприклад, якщо власність здається в оренду, а кошти від оренди не надходять на рахунки університету. Можуть бути зловживання, пов'язані з прийомом на роботу працівників, коли можуть брати хабарі за призначення.

- Скажіть, земля, яка належить університету, належить Міносвіти чи ні? Відомство може якось контролювати цю ситуацію?

- Земля може бути у державній власності або може бути землею органів місцевого самоврядування. Ця ситуація може різнитись в різних вишах. У будь-якому випадку тут Міносвіти не є одноосібним власником, який щось вирішує. Все, що відбувається з цією власністю, ми погоджуємо з Фондом держмайна. Проблема в тому, що виші не погоджують маніпуляції з землею ані з Міносвіти, ані з Фондом, і це є зловживанням.

В нас ще є третя можливість для зловживань – це вступ до магістратури. Ми закрили через ЗНО хабарництво у разі вступі на перший курс, але вступ до магістратури залишився. В багатьох навчальних закладах є проблеми з академічною чесністю і проблеми зі складанням сесій. І нам сигналізують час від часу про хабарництво під час складання сесій.

- І як із цим боротися?

- Тільки сміливістю та чесністю. Я це називаю Майданом в межах кожного університету. Або студентська спільнота та викладачі, які є чесними, відкрито про це заявляють і можуть це засвідчити і таким чином виявити хабарників, тому що ми в основному зустрічаємося з анонімними зверненнями, коли ніхто під ними не підписується, коли не можуть вказати конкретно ситуацію і засвідчити це документально. Лише в такий спосіб, коли ви виводите на світ, і коли до цього підключаються правоохоронні органи. Досить зробити кілька прецедентів, щоб тоді інші також остерігалися і так не чинили. Знаєте, це є частина культури. Наприклад, коли роблять опитування студентів, значна їх частина каже, що "нам простіше дати хабар, ніж вчитися", це також демонструє, що нам потрібно ще рости самим, кожному до того, щоб забезпечувати академічну чесність. Я б охарактеризувала так, що в наші вищі навчальні заклади просуваються цим шляхом різними темпами. Наприклад, Національний університет "Києво-Могилянська академія" ще славився років 10 тому тим, що це той виш, де у вас точно не братимуть хабарів.

- Це точно, я там навчалася.

- І я теж це добре знаю, тому що в мене там навчалася також донька. І ти точно розумієш, якщо ти прийшов сюди вчитися, ти змушений вчитися. Це частина академічної культури. І тому в кожному університеті, якщо є воля в студентської спільноти і в спільноти викладачів бути чесними, це можливо здійснювати.

- Пані Ліліє, ви казали про те, що бюджет шкіл має бути відкритим. Можемо ми так зробити у вишах, щоб контролювати підзвітність і щоб таких ректорів НАУ ставало менше?

- Принаймні Закон "Про вищу освіту", який ми ухвалили після Революції Гідності, передбачає, що бюджети університетів повністю повинні бути оприлюднені на їхніх сайтах. І недавно було проведене дослідження з цього приводу і, на превеликий жаль, такі норми, які не потребують жодних коштів, до цього часу не виконані всіма вищими навчальними закладами так, щоб повністю їхні доходи і видатки були оприлюднені і було видно, яким чином використовується бюджет університету. Ми з цього приводу робимо моніторинг, готуємо зараз питання про стан імплементації Закону "Про вищу освіту" з боку університетів і якраз зробимо аналіз, як ця прозорість використання коштів забезпечена з адміністраціями різних вищих навчальних закладів України.

- Останнє запитання з цього блоку. Всі ми знаємо пана Ківалова, президента Юридичної академії в Одесі. Відомо багато історій, коли він використовував університет для власного збагачення. Міністерство освіти якось на це питання реагує чи все ж таки це не ваша компетенція?

- Отже, погляньте, повинні бути факти, якщо він неправильно виконує.

- Перевірки, можливо, якісь…

- Звичайно, у нас було неодноразово багато перевірок, так само для того, щоб видати, наприклад, акредитацію чи ліцензію. Є ціла низка конкретних критеріїв, які повинен виконати вищий навчальний заклад. І якщо цей критерій не виконується, відповідно, ні акредитацію, ні ліцензію отримати не можна. Ми можемо ставити питання, щоб, наприклад, зробити жорсткішими ліцензії і умови акредитації. І тут, знаєте, ми перебуваємо між двома крайніми точками зору. Одна точка зору — давайте закручувати все більше й більше гайок, будемо робити жорсткішими ліцензійні умови. Наприклад, кількість метрів на одного студента, кількість комп'ютерів на одного студента, скільки повинно бути чогось (обладнання) на одного студента, тобто забезпечення ось цього освітнього простору, в якому навчаються діти. Робити жорсткішими умови. А є інша крайня точка зору: давайте ми все лібералізуємо. Тобто навпаки спрощення, спрощення видання ліцензій. Зараз тільки лінивий не каже про дерегуляцію. Давайте дерегулювати. І от нам доводиться знаходити правильний шлях між цими двома точками зору, крайніми. Тобто з одного боку ми повинні спростити умови ліцензування й акредитації. Я б замінила слово "спростити" — як зробити їх дуже прозорими, зрозумілими, з чіткими термінами отримання ліцензії і акредитації, щоб ніхто не міг десь у кабінетах притримувати якісь документи просто так (симпатії, антипатії або очікуючи якогось матеріального стимулу, аби дати документи), тому ми зараз будемо більш цей процес робити чітким і автоматизованим. Тобто є терміни, ви можете побачити, як ваші моменти проходять на різних стадіях опрацювання для отримання ліцензій. Акредитацією буде займатися Національне агентство з забезпечення якості вищої освіти. Тут у нас окреме питання щодо цього агентства, але ідея у Законі "Про вищу освіту" була дуже правильною, що акредитувати вищі навчальні заклади повинен окремий, незалежний орган, який контролюватиме якість освіти, визначатиме рівень якості освіти незалежно від Міністерства, яке займається управлінням вищих навчальних закладів, і від вищих навчальних закладів — побачимо, як це працює.

- Я зараз проведу аналогію з Гаррі Поттером. Там було таке міністерство магії, яке контролювало повністю всю освітню програму, і от вони прийшли з перевіркою в Гоґвортс, були поганими, але я до чого веду: чи може Міністерство освіти прийти з перевірками в університет Ківалова, НАУ, ім. Шевченка, Могилянку, щоб контролювати моменти (корупційні, освітні)?

- Для цього є державна інспекція навчальних закладів. Це їхня компетенція проводити перевірки. На основі цих перевірок, які вони проводять, тобто, наприклад, якщо ми маємо скарги на університет, ми звертаємося до інспекції і відправляємо їх на перевірку в цей університет. Інспекція дає нам висновки щодо предмету цієї скарги і, відповідно, від цих висновків, що сталося в університеті, можуть бути різні розвитки подій. Наприклад, ми можемо ставити питання про те, що треба позбавити цей вищий навчальний заклад ліцензії, якщо під це є дійсно ґрунт. Наприклад, навчають студентів у трикімнатній квартирі, а є табличка вищого навчального закладу. Тобто, так, не виконуються ліцензійні умови. Так само ми можемо звертатися з результатами державної перевірки інспекцією до правоохоронних органів. Якщо інспекція виявила такі зловживання, якими мають займатися вже правоохоронні органи, ми це робимо, але ми точно не можемо заїжджати з перевірками для того, щоб диктувати, яким має бути навчальна програма університету.

Заслугою Закону "Про вищу освіту" стала якраз автономія вищих навчальних закладів, вона зараз реалізується тільки фактично в частині академічної і частково кадрової автономії. У нас проблеми ще з фінансовою автономією, тому що наші вищі навчальні заклади не хочуть позбавлятися статусу бюджетних установ, оскільки він дає їм частину преференцій. Але щодо академічної автономії — це велика цінність. Раніше було як? Були конкретні навчальні програми, перелік предметів, за яким всі вищі навчальні заклади повинні були навчати своїх студентів. Це ставало бар'єром.