Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
Через всі травми я нагадую трансформер

Наталія Целовальнікова поспілкувалася з ТСН телефоном, оскільки не хоче поки показувати свого обличчя.

Перше за рік інтерв'ю. У 30 років вона повернулася до життя буквального з того світу. Наталія Целовальнікова їхала за кермом у машині Тимура Махаурі, яку підірвали 8 вересня 2017 року в центрі Києва, поруч з Бессарабкою. Слідство досі у закритому режимі, не кажуть - чи є хоча б підозрювані у цій справі.

В авто було троє людей: Тимур Махаурі, який загинув на місці, Наталія Целовальнікова і її дочка Марія. Восьмирічна дівчинка дивом практично не постраждала. А ось у її матері були важкі опіки дихальної частини трахеї і легень. Осколкові поранення правого ока і руки. Відкритий перелом стегнової кістки. Лікарі планували ампутацію ноги. Шансів на життя у перші тижні після вибуху ніхто не давав. Але її врятували.

За час лікування Наталя з 56 кг схудла до 40 кг. Зараз потихеньку одужує. Лікування обійшлася її родині вже приблизно в сто тисяч доларів – усі гроші лягли на плечі її мами і кращої подруги. Період реабілітації затягнеться ще на рік. Вона досі не ходить - нога в гіпсі, бачить на ліве око, на правому - пов'язка. Попереду ще кілька операцій на ногах, руках і оці.

ВідеоРік після вибуху на Бесарабці. Потерпіла водійка дала перше ексклюзивне інтервію ТСН

Загиблий пасажир, дивом врятована дитина і водійка, якій лікарі не давали шансів на життя. Слідство у цій справі триває, жодного підозрюваного за цей час так і не назвали. А тим часом водійка Наталя Целовальникова вчиться жити по новому. Про пекло, яке побачила, про плани і навіть жарти про власне тіло – у сюжеті ТСН. 

Рік після вибуху на Бесарабці. Потерпіла водійка дала перше ексклюзивне інтервію ТСН

- Хто ви? Чим займалися до вибуху?

- Мені 30 років. І я не модель, як всі писали після трагедії. Тому, що в моїй родині, в принципі, ця професія не віталася. Мої знімки кілька разів були на обкладинках журналів. Але це, швидше, хобі. Знімалася влітку у відпустці. А займалася ресторанним бізнесом батьків. І, повірте, до цього вибуху я не знала, що таке лікарня. Раніше ніколи не хворіла.

- Які травми у вас були?

- Найголовніше, за що боролися, - це врятувати трахею, легені. Я, мабуть, ковтнула це повітря і обпекла трахею. Весь вересень самостійно не могла дихати. Мене вводили в медикаментозний сон. Спочатку ми з мамою спілкувалися через аркуш з літерами. Вона написала алфавіт на папері, і я показувала букви, а мама намагалася зрозуміти, що хочу сказати. Тільки у жовтні почала говорити.

Целовальнікова Наталія_3
Наталя Целовальникова

- Що пам'ятаєте про вибух?

- Коли я все це побачила, то сказала мамі, що це було якесь диво. Тому, що лікарі мені казали: це нереально, що ти пам'ятаєш. Можливо, це шоковий стан. Я пам'ятаю лише те, що, начебто, вогонь був не зсередини, а мені здавалося, що на лобовому склі. Я розумію, що все горить, але воно горить навколо мене. А я сиджу в якийсь оболонці, і думаю: "Господи, у мене ж дитина в машині!".

Я повернулася назад, і вона зі мною в цій оболонці. Ми удвох з дитиною. Я була за кермом, а вона сиділа за мною. Я не знаю, що це було... Оболонка рухається. Навіть не зі скла, а наче якийсь міхур. Зверху ніби світиться німб, світло дуже яскраве по колу, і я розумію, що мені стає гаряче. Думаю: так, значить вогонь проникає в цю оболонку і скоро дитині буде гаряче. І я просто кричу, може, в душі. Адже кричати не могла. Господи, пошли хоча б одну людину, яка витягне маля!

Вже в січні я вперше подивилася відео, як автомобіль вибухнув. Там видно, як підійшов один чоловік за півтори хвилини після вибуху. Ось звідки він взявся? Це диво! Пізніше я дізналася, що це був водій іншої машини – Віталій. Він перший кинувся до нас і виніс донечку на руках, підійшов в той момент, коли машина ще диміла. Що його спонукало? Адже машина могла ще раз вибухнути. Завдяки йому люди побачили, що витягли дівчинку, - то інші перехожі почали гасити вогонь.

- Чому ви сіли в машину загиблого Тимура Махаурі?

- В той день – 8 вересня 2017 року - я була в ейфорії, що, нарешті, я знову з донькою. Колишній чоловік практично рік не дозволяв з нею бачитися. Жодних передчуттів не було. Ми купили фруктів у супермаркеті і повинні були їхати в салон робити зачіску доньці. У неї наступного дня мала відбутися репетиція з бальних танців до щорічного Віденського балу. Я, коли вийшла з супермаркету, подзвонила своєму водієві, але він був в пробці. І Тимур запропонував взяти його машину. Він не повинен був з нами їхати, буквально останньої секунди сів у машину.

Я сіла за кермо. Тимур зазвичай не водив машину. Ми виїхали з "Арени", була велика пробка. Їхали, співали, тільки розгорнулися - і одразу машина вибухнула.

Целовальнікова Наталія_2
Наталя Целовальникова

- Як ви познайомилися із загиблим Тимуром?

- Ми познайомилися в березні 2017 року. Мені, справді, важко говорити про це. Оскільки втрата цієї людини для мене болюча. Спочатку пішов з життя мій дідусь, який був фундаментом нашої родини, потім мій батько... І після втрати цих чоловіків, я не знаходила турботи і підтримки. Коли познайомилася з Тимуром, він знав про мою нелегку ситуацію в особистому житті і зробив так, як вчинив би справжній чоловік. Він мирно і без мого прохання, до речі, переговорив з моїм екс-чоловіком. У підсумку, все вирішилося благополучно і мені повернули, нарешті, дочку. Домовилися бути друзями. Тимур був дуже добрий до мене, і ви не уявляєте, як його любили всі діти навколо. Те, що сталося, жахливо. Я і припустити не могла, що таке можливо в реальному житті. І я завжди буду пам'ятати про Тимура, як про добру людину.

- Зараз донька живе з вами?

- На жаль, ні. Ми бачилися всього чотири рази за рік.

- Як ви справляєтеся з фізичним і з душевним болем?

- В мені набагато більше добра, ніж було до вибуху. Я не стала жорсткішою, не стала ненавидіти. Навпаки, розумію, що всі наші емоції – це доля слабких. Треба вміти завжди знаходити компроміси, щоб в душі було більше добра. Тому, що крім цього, немає нічого ціннішого в житті.

- Чоловік, який перший кинувся до машини і виніс вашу доньку на руках – Віталій Пилипчук. Познайомилися з ним?

- Так. У січні він приїхав до мене на день народження. Привіз подарунки мені і доньці. Я вважаю, що в момент вибуху, я його вимолила у Бога. Він дуже добродушний. Здавав кров в перші дні, коли я лежала в реанімації. Привіз своїх друзів – і вони здавали кров. Я йому завжди буду вдячна за порятунок доньки.

Я вдячна всім людям, які безстрашно ломили машину, діставали мене. Це такий добрий самовідданий народ в Україні! Люди, я не знаю нікого з вас особисто, не знаю по іменах, - але я вам дуже вдячна за життя доньки і своє!

ВідеоТСН вдалося поспілкуватися з чоловіком, який витяг дівчинку з понівеченого авто на Бесарабці

- Як почуваєтеся зараз?

- Я практично не змінилася. У мене не було 60% опіків, як писали. Не знаю, це диво! Така вибухова хвиля і я була в шовковій футболці, джинсах. Але у мене опіки тільки на руках і ноги. Ані живіт, ані спина, ані обличчя – не постраждали. Це немислимо!

Ходити при цьому ще не можу, тільки встаю - кілька разів в день, хвилин на 10. Оскільки на лівій нозі у мене пошкоджене ахіллове сухожилля і вона у такому пластмасовому чоботі.

Права нога, де був відкритий перелом стегнової кістки, досі в гіпсі. Гіпс кріпиться навколо ноги і попереку. І права рука поламана - ще чекає операція. Виходить, що ціла тільки ліва рука. Милиці. Пластиковий чобіт. Гіпс. Наче трансформер, в цілому. Фізично зробити крок дуже складно.

Також чекає операція на правому оці – там осколкове поранення. Приїжджали лікарі і сказали, що око не бачить. А потім око почало реагувати на світло і колір, і лікар сказав, що перший раз таке бачить у своїй практиці.

- Чому ви не показуєте своє обличчя?

- Я з дитинства не люблю емоції жалю. І я не люблю, коли я когось примушую страждати чи плакати. Я не хочу, щоб мене жаліли. Я розумію, що люди мислячі і розумні розуміють, що мені зараз нелегко. Але це не означає, що я зараз повинна плакатися і показувати свої рани. Я борець!

Целовальнікова Наталія_1
Наталя Целовальникова

- Як проходить ваш день? Чим займаєтеся?

- Зараз я живу вдома. Але восени знову поїду в лікарню. Я практично весь час сиджу або лежу. Вчу французьку, читаю по-англійськи і пишу книгу про пережите. Хочеться щось корисне зробити для суспільства і показати, як би не було важко, не опускати руки. Дуже важливо, як в одній пісні: "Не страшно впасти. Страшно піднятися до точки, де стає байдуже". Головне, щоб цієї точки у кожного з нас не було, щоб ми не боялися підніматися. Як би не було важко. Тому, що мені дуже важко фізично...

ВідеоПід час вибуху авто на Бессарабці загинув чеченець, якого називають особистим ворогом Кадирова

- Про що мрієте?

- У нас з донькою одна мрія - щоб мама одужала. Щоб ми знову каталися на роликах. Я, звичайно, посміхаюся і думаю: дай Бог ходити. Але я обіцяю, що буду робити все, щоб ми з Машенькою покаталися на роликах.

- Що мотивує красиву, але лежачу вже рік дівчину, - не сумувати?

- Мотивує – любов до життя і сім'ї. Я не можу без позитиву. З усіма страхами і болем, справляюся, коли посміхаюся. Ви не уявляєте, як я реготала, коли побачила себе в дзеркалі. У мене була супер-стрижка – мене в жовтні поголили. Оскільки мама намагалася вичісувати цей гар з голови, але не виходило. І ось, коли я приїхала додому, волосся почало відростати в різні сторони. Я до цього не знала, що таке коротка стрижка, оскільки з дитинства ношу довге волосся. Я проїхала в колясці повз дзеркало і боковим зором побачила себе. Як почала сміятися. Кажу: "Мамо, ти свою дочку бачила?". Це просто горобець після дощу.

Спілкувалася кореспондент ТСН Валентина Мудрик

Залиште свій коментар

Вибір редакції