Ця зграя, як живий організм, вони всі "включаються" і можуть забити

Експерт визначила моменти, за якими батьки можуть визначити, чи не стала часом їхня дитина жертвою у школі.

Минулого тижня українців шокувало відео, викладене в Інтернет чернігівськими школярами. На ньому у великому натовпі підлітків кілька дівчат цькували і били 15-річну дівчинку.

Як стало відомо пізніше, місцева пенсіонерка викликала поліцію і діти розбіглися, але до того встигли завдати шкоди як здоров'ю дівчини, яка отримала струс мозку, так і своєму майбутньому. За фактом побиття було відкрито кримінальну справу і школяркам тепер загрожує в'язниця.

Те, що цей випадок потрапив у поле зору ЗМІ є скоріше винятком з правила, тому що зазвичай діти воліють не розповідати дорослим про цькування та залякування зі сторони своїх однолітків.

Психолог Наталія Омельченко розповіла в інтерв'ю ТСН.ua про причини такої поведінки підлітків та визначила моменти, за якими батьки можуть визначити, чи не стала часом їхня дитина жертвою у школі чи так званим булем (агресором). Крім того, психолог дала батькам п'ять порад, як вберегти дитину від агресії ровесників у школі.

- У чому причина такого явища. Чому так проявляється агресія?

- Це явище називається булінг (від англ. bully – залякувати, цькувати, задирати). По суті – це агресивне переслідування одного з членів колективу. Це переслідування може проявлятися як у словесній формі (вербальна агресія), так і в формі фізичного насильства, що ми і бачили у випадку з дівчинкою в Чернігові. У мікрогрупі, що там сформувалася, були ті, хто переслідує, їх називають булі, вони активісти, ті, хто тільки спостерігає – спостерігачі, і, власне кажучи, жертва.

Психолог Наталія Омельченко
ТСН.ua
Наталія Омельченко
- Які діти зазвичай стають жертвами?

- Жертвою може стати практично будь-який член колективу. Як правило, це діти з неблагонадійних сімей або діти, які дуже відрізняються від інших, зокрема, за соціальним статусом. Тобто це може бути як добре одягнута дитина, у якої багато різних гаджетів, так і навпаки – така, що погано одягається. Переслідування можуть бути і за кольором шкіри. Також часто переслідують, якщо дитина інтравертована, вся в собі. Якщо пам'ятаєте радянський фільм "Опудало", там дуже характерно це показано. Також страждають діти з низькою самооцінкою, які часто не можуть за себе постояти.

- А чому спостерігачі не реагують активно на цькування?

- Спостерігачі бояться вступатися за іншу дитину. У них, наприклад, можуть бути якісь стосунки з тим, хто нападає, з лідером. Ці булі – вони ж своєрідні лідери. І щоб не втратити прихильність цього лідера, діти мовчать. До того ж ці спостерігачі і самі можуть боятися, що до них буде застосовано таке ж насильство.

- А така поведінка характерна тільки для підлітків або це в принципі такі людські моделі поведінки?

- Взагалі вони можуть бути у будь-якому колективі, і серед дорослих теж. Це називається в міжнародному лексиконі мобінг (від англ. mob – юрба). Просто у підлітків з 11 до 15 років - характерний пік, такі яскраві спалахи, які дуже помітно. І це теж пов'язано з тим, що в цьому віці підлітки відходять від батьків і у них з'являється референтна група, тобто група приналежності. Їм важливо належати до своєї зграї. І добре, якщо в цій зграї є лідер, у якого вже більш менш сформовані вольові і моральні якості. Але в цьому віці у дітей вони тільки починають формуватися, і не завжди лідер - це той, хто, умовно кажучи, хороший, з якого можна брати приклад.

Якщо говорити загалом про наше суспільство, то у нас зараз агресія пригнічується, оскільки ми всі зараз перебуваємо у постійному стресі – і війна триває, і тарифи зростають. Батьки незадоволені, пригнічують агресію, а діти є провідниками.

Якщо говорити про цих булів, то у них часто можуть бути неблагонадійні сім'ї. Тобто такі діти самі можуть піддаватися якомусь насильству в сім'ї, не бути почутими. Або у них можуть бути претензії на лідерство, але немає нічого позитивного, що вони могли б висунути колективу, чим похвалитися. А ось виявляти агресію проти інших членів колективу – вони можуть.

- І тут запитання: чи можливо направити цю агресію в якесь інше русло? Можливо, що батьки могли б зацікавити дитину чимось іншим, де вона могла би виявити своє лідерство?

- Звичайно. Це взагалі проблема не те що б першої черги, але на порожньому місці вона не виникає. Якщо батьки цікавляться дитиною, щодня говорять з нею, а не тільки зайняті своїми справами, тоді ймовірність виникнення таких проблем істотно знижується.

Плюс ще, якщо пам'ятати про те, що в підлітковому віці є гормональний пік, діти, з одного боку, стають чутливими, а з іншого – агресивними. І тут батькам потрібно бути акуратними, давати підтримку і в той же час розуміти, що ця агресивність – захисна. Про це потрібно розмовляти з дітьми.

Крім того, важливо, щоб і в школі класний керівник стежив за атмосферою в класі. Якщо відбуваються якісь мінімальні інциденти, він повинен проговорювати це, якось розбирати. Можна дітям показувати фільми, наприклад, те саме "Опудало", можна читати книги, наприклад, "Володар мух" Вільяма Голдінга. І при цьому ставати на бік тих, хто є жертвою, щоб діти розуміли, що перебувати в цьому стані погано, неприємно.

- Якщо говорити про відео нападу в Чернігові, як в тій ситуації дівчині варто було поводитися?

- Зазвичай у такій ситуації у жертви немає сил чинити опір через низьку самооцінку. До того ж, коли так багато людей, коли надто загрозлива ситуація, то реакція, коли на тебе нападають – це або захищатися, або тікати. Не факт, що правильніше їй було нападати на дівчинку-агресора, тому що там було дуже багато нападників і спостерігачів.

- Було помітно на відео, що вона навпаки намагалася якось пом'якшити ту дівчинку, яка нападала, брала її за руки, намагалася примиритися, піти на контакт.

- Так, намагалася, але вона ще іноді захищалася. Періодично. Зрозуміло, що вона перебувала у стані шоку. Була якась захисна реакція. Звичайно, вони десь там перебували за гаражами. Звичайно тут потрібно втручання дорослих.

- Які можете дати поради дитині, як поводитися, якщо потрапила в таку ситуацію, коли на неї нападають?

- Справа в тому, що на неї ж не одразу нападають, є якісь первинні дії. Спочатку, наприклад, починають дражнити. Звичайно, діти рідко звертаються до батьків. Вони бояться. Дуже багато страху, що ти наябедничаєш, і це погіршить ситуацію. Але на початковому етапі цьому легше запобігти, ніж вже коли все дійшло до фізичного насильства. Добре, що там все так закінчилося, що хтось втрутився.

- А якщо дійшло вже до такого, то що краще робити - тікати?..

- Так. Шукати дорослого. Це ситуація, яка загрожує життю. Не можна залишатися наодинці, тому що вони будуть цькувати, і це може закінчитися чим завгодно. Одразу потрібно рятувати своє життя. Тому що це зграя, це як живий організм, вони всі "включаються" і можуть забити, вдарити так, що це може скінчитися погано. Тобто потрібно шукати десь допомогу.

- Ось ви ще говорили про те, що батьки повинні більше спілкуватися, а вчителі відзначати підозрілі моменти. А за якими моментами дорослі можуть розпізнати буля, агресора?

- У школі це все дуже видно. Це дитина з підвищеною агресивністю. Вона задирається всіх інших. Така ситуація в класі, якщо класний керівник не відсторонюється, її видно. Видно, хто це робить. Вони ж роблять це і під час уроку, і на перерві.

Своєю чергою батьки можуть припустити, що з дитиною щось відбувається, якщо вона раптово змінює свою поведінку. Тобто була доброзичливою, а потім різко стала замкнутою або агресивною. Або різко припинила спілкування, стала більше хворіти, не хоче ходити до школи і не пояснює, що там відбувається. До речі, булі часто прогулюють школу. І теж характерно, що батькам вони не скаржаться.

ВідеоДівчина, яку напередодні побила група підлітків, розповіла про пережите

- А що робити батькам, якщо вони помітили ці ознаки?

- Потрібно розмовляти з дитиною. І ось ще один важливий момент. У кожному колективі є лідер, бажані діти, ігноровані й такі цапи-відбувайли. Шкільний психолог може провести соціометричне дослідження, зріз. На підставі цієї діагностики вже можна щось робити, наприклад, об'єднувати ігнорованих дітей із "зірками", щоб вони чимось займалися разом.

У нас зараз немає піонерської організації, і взагалі немає жодних організацій. Замість цього діти дивляться телебачення, де показують багато насильства. В результаті вони не бачать позитивних прикладів, у них немає орієнтирів. Тому було б корисно створити в класі якусь спільну мету, об'єднати дітей загальною ідеєю, щоб вони всі разом жили чимось одним. І в цьому процесі ігнорованих дітей потрібно приєднувати до "зірок", щоб вони над чимось разом працювали, допомагали один одному, подружилися.

- А якщо говорити про цих дітей- "відщепенців". Як діяти батькам таких дітей у ситуації, якщо дійшло вже до відкритої агресії, нападу?

- Звичайно, це не можна замовчувати. Потрібно йти до директора, писати заяву, залучати поліцію. Тут важливо, що потрібно працювати не тільки з жертвами, але і з булем. Тому що така агресивність може свідчити як про порушення психіки, навіть про якесь захворювання, так і про те, що в сім'ї несприятлива ситуація. Тоді потрібно прояснювати, що сталося, чому дитина обрала саме таку стратегію ствердження в колективі.

Може бути ще, що агресори таким чином борються за лідерство. Таким чином встановлюється ієрархія. Якщо конфлікт між дівчатками, то може бути, що вони посперечалися через якогось хлопчика.

А батькам потрібно писати заяву, щоб це не замовчувалося. Потрібно, щоб класний керівник регулярно влаштовував збори, як з батьками, так і з дітьми. Це потрібно виносити і обговорювати, що таке ось сталося.

- Те, що цей випадок агресії в Чернігові потрапив на відео і в поле зору ЗМІ - це швидше виняток з правил. Часто про такі випадки ніхто з дорослих не дізнається. Чому діти не говорять про них?

- Це може бути такою несвідомою поведінкою жертви. Дитина може відчувати, що вона заслужила на все це, тому що вона, наприклад, інтроверт, тихий двієчник, одягається не дуже добре, з неблагонадійної сім'ї, і в батьків грошей немає. Так і виходить, що "я це заслужив". У неї низька самооцінка. Вона може і не чекати, що допомога може бути. І навіть не думати, що якось можна на це вплинути. Крім того, дитина боїться, що якщо розповість батькам, то це ще погіршить ситуацію.

Розмовляла Ольга Скичко

Залиште свій коментар

Наступна публікація