Кохання без кордонів: п’ять романтичних історій різнонаціональних пар

ТСН.ua зібрав п’ять зворушливих історій пар, які знайшли та зберегли своє кохання.

Різнонаціональні пари вже давно не рідкість у світі. В Україні теж можна зустріти такі подружжя, особливо після отримання країною безвізу, коли наші громадяни почали багато подорожувати та шукати роботу за кордоном. Деякі історії схожі на сценарій голлівудського фільму чи серіалу, але вони відбулись зі звичайними українцями.

До Дня святого Валентина ТСН.ua зібрав п’ять зворушливих історій про пари різних країн та культур, які знайшли своє кохання та зберегли його, незважаючи на негаразди, відстань, кордони та думки інших.

 

СЕРГІЙ (УКРАЇНА) –  КАРОЛІНА (КОЛУМБІЯ)

Українець Сергій втомився від знайомих українських дівчат, яких цікавили лише статки чоловіків. Тому вирішив познайомитись із дівчиною з іншим світоглядом.

Сергій: Я вирішив шукати долю в Інтернеті, і просто пощастило, що Кароліна колись зареєструвалась у соцмережі, яка не дуже популярна в Колумбії. Мені сподобались її фото, тому вирішив написати першим. Саме з компліментів почалась наша дружба, що стала основою стосунків.

З початком війни на сході країни Сергій вирішив підписати контракт із ЗСУ. Весь цей час Кароліна підтримувала з ним зв'язок і прилетіла через місяць після його повернення із зони АТО.

Сергій: Коли ми вперше побачились, я зрозумів, наскільки мені важлива ця людина. Той факт, що ми з різних куточків світу, вже не мав ніякого значення. Коли ми зустрілися, то майже все знали один про одного, але все одно переживали.

П’ять романтичних історій різнонаціональних пар_1
ТСН.ua

Минуло півроку з їхньої зустрічі, як вони вирішили одружитись. Під час розпису Кароліну запитали, чи хоче вона взяти прізвище чоловіка. Вона не знала на той час так добре мову, тому погодилась, не зрозумівши запитання. Це стало причиною проблем із документами. У всіх її паперах з Колумбії записане її дівоче прізвище, тому вона не змогла подовжити візу – і її термін уже скінчився. Тому наразі, якщо Кароліна виїде з України, її назад ніколи не впустять.

Сергій: Наша ситуація дивна як у правовому, так і моральному сенсі. Насамперед, винен я, тому що дав Кароліні своє прізвище. Але вважаю винними і працівників міграції та РАГСу, які не попередили нас про майбутні проблеми. Тепер вони відхрестилися від нас законом, щоб зменшити собі клопоту. Наразі ми працюємо з адвокатом і сподіваємось, що він допоможе повернути Кароліні її колумбійське прізвище. І лише в цьому випадку в неї з’явиться шанс отримати посвідку на постійне проживання.

Кароліна: Я маю вищу освіту, є професіоналом у своїй сфері та в Колумбії посідала високу посаду, але через цю жахливу ситуацію з документами не можу знайти офіційну, відповідно до свого рівня роботу. Важко дається і така тривала вимушена розлука з рідними. Мені подобається Україна та люди, що мене оточують. Але я хочу розвиватись, знайти хорошу роботу та мати можливість побачити свою сім`ю.

Сергій: Наше з Кароліною майбутнє залежить від її легалізації в Україні. В іншому випадку, щоб не втратити дружину, мені доведеться залишити Батьківщину, за котру ладен був віддати життя.

Наразі молода сім`я мешкає в маленькому місті Біла Церква. Кароліна не знає, як складеться її подальше життя, але впевнена, що Сергій буде поруч, і разом вони зможуть вирішити будь-яку проблему.

 

ТЕТЯНА (УКРАЇНА) – МУРМАН (ГРУЗІЯ)

Тетяна і Мурман почали спілкуватись за часів Революції Гідності. Він жив у Грузії і вирішив познайомитись з українкою через соцмережі. Але дівчина не дуже вірила в знайомство в Інтернеті до того ж з іноземцем, тому довго ігнорувала його. Але розмова таки відбулась, коли почав розпитувати про ситуацію в Україні та Майдані.

Тетяна: Ми довго спілкувались як друзі, тому лише через рік він зізнався у симпатії і бажанні приїхати до мене. Звичайно, спочатку сприйняла цей намір із насторогою, бо не хотіла руйнувати дружбу. Але з часом зрозуміла, що теж цього хочу. Особливо повірила в серйозність його намірів, коли Мурман вирішив познайомити мене зі своєю мамою, навіть через Інтернет. Прилетів він через рік після знайомства, до того ж одразу з батьком. Я дуже переживала, але коли ми вперше побачились, з'явилось відчуття, ніби він завжди був поруч, просто повернувся з довгого відрядження.

П’ять романтичних історій різнонаціональних пар_2
ТСН.ua

Приїзд Мурмана збігся з Пасхою, тому під час святкування його одразу познайомили з усіма її рідними. Тато Тані зізнався, що ставився до цієї ситуації скептично, але вчинок Мурмана показав, що він дійсно справжній чоловік.

Мурман: Я був в Україні два місяці та був вимушений повернутись додому. Але не турбувався про стосунки, бо знав, що через декілька тижнів Тетяна приїде до мене.

Тетяна: Мурман влаштував неймовірну зустріч. В аеропорту на мене чекало багато його рідних, серед яких були навіть діти: всі мене обіймали і знайомились, дарували квіти. Коли ми підійшли до авто, Мурман став на коліно і освідчився. Я була шокованою та відповіла: «Так!». Це було неочікувано, адже колись Мурман сказав, що не буде освідчуватись, поки я не побачу Грузію. На жаль, у перший свій приїзд країну я майже не побачила, бо практично весь час знайомилася з рідними Мурмана. А в нього дуже велика родина!

Мурман: Ми переїхали до України, де й обвінчались та стали офіційно чоловіком та дружиною. Мені дуже подобаються українські традиції та люди. Найважче було звикнути до тутешньої кухні, адже українці їдять так багато фруктів та овочів. Це дуже незвично для грузина.

Тетяна: В Україні дивні стереотипи, що слов’янки виходять за іноземців у пошуках кращого життя. Серед моїх знайомих багато хто думав, що фінанси - одна з причин зародження стосунків. Але в нашій сім`ї все, як і в інших, ми обоє працюємо та вважаємо, що саме стосунки мають бути на першому місці. Наразі ми живемо в Україні, але не виключаємо і можливість переїзду до Грузії.

 

АНДРІЙ (УКРАЇНА) – ВІРДЖИНІЯ (ФРАНЦІЯ)

Француженка Вірджинія та українець Андрій познайомились на роботі - обидва працювали на круїзному лайнері, який курсував найкрасивішими куточками північної Європи.

Вірджинія: Наше перше побачення було в Таллінні, де зупинився лайнер. Андрій вирішив познайомити мене зі слов’янськими звичаями, тому запросив до ресторану української кухні у самому центрі столиці Естонії. Намагався завоювати серце борщем, гречкою і маленькою чарочкою горілки. Наш найромантичніший період стосунків продовжився в Норвегії, Фінляндії, Швеції і та інших країнах. Але найбільше мене вразила в Андрієві – романтичність. Щонеділі, коли судно зупинялося в Гамбурзі, нам доводилося працювати по 12 годин, і все ж Андрію вдавалося втекти на берег, щоб купити букет квітів і мої улюблені цукерки. Увечері він просив ключ у дівчини, з якою я жила, щоб проникнути до каюти і залишити презенти на ліжку.

Андрій: На першому побаченні я хотів здивувати її українськими традиціями та кухнею. І мені це вдалось! Врешті ми таки продовжили зустрічатись та переїхали до України. Важким було спілкування Вірджинії з моєю мамою, адже їм складно було знайти спільну мову через абсолютно різний менталітет. Натомість друзі були всі щасливі, що ми змогли побудувати стосунки на суші, адже зазвичай все, що відбувається на судні, – там і залишається.

П’ять романтичних історій різнонаціональних пар

Заради Андрія Вірджинія оселилась в Києві – місті, де перші місяці вона постійно губилась через незнання мови. Як людину з європейськими поглядами на життя є речі які її в Україні турбують.

Вірджинія: Я довго не могла звикнути до відсутності якісного сервісу та обслуговування, різкого підняття цін, щойно продавець дізнається, що я іноземка. Але наразі я почуваюся в цій країні комфортно, завдяки підтримці Андрія. Українські чоловіки – не такі, як про них говорять: вони можуть стати опорою та зберегти романтичність навіть після багатьох років стосунків.

Андрій: Наступного року ми плануємо одружитись. Місяць тому в Вірджинії був день народження, і я освідчився їй у ресторані, аби вона нічого не запідозрила. Ми ще не вирішили, де будемо жити, але коли будуть діти, не будемо виховувати їх в Україні, країні корупції і безперспективної діяльності. Ми думаємо про Велику Британію або Австралію.

 

МАРІЯ (УКРАЇНА) –  ХАРУН (ТУРЕЧЧИНА)

Українські дівчата не завжди вірять емоційним туркам, які розповідають про серйозність своїх намірів під час знайомства. Так було з українкою Марією, яка їздила до Туреччини неодноразово, але не через симпатію до країни, а задля заробітку.

Марія: Спочатку мене непокоїла увага протилежної статі, адже в Туреччині слов'янок вважають найгарнішими дівчатами у світі. Часто навіть у магазині намагались познайомитися, взяти номер телефону. Але з часом навчилась не звертати на це увагу, адже була впевнена, що тамтешнім чоловікам не потрібні серйозні стосунки, а я вже хотіла сім'ю, дітей та домашній затишок.

Під час чергової подорожі дівчині запропонували контракт асистента фотографа в готелі з хорошими умовами та оплатою. Керівником виявився молодий, неодружений чоловік на ім'я Харун.

Марія: Він одразу почав залицятись і намагатись переконати в серйозності своїх намірів. Харун не міг змиритись з відмовами і почав ревнувати: навіть погрожував не давати вихідних, аби у вільний час я не могла з кимось іншим зустрічатись. П'ять разів я писала заяву на звільнення, але кожного разу він не підписував і робив вигляд, що пробачає мою емоційність. Врешті-решт через місяць від початку роботи я отримала заплату і звільнилась. Але Харун наполягав на хоч одному побаченні і я таки погодилась, сподіваючись за вечерею доступно пояснити, чому ми не можемо бути разом. Але вечір минув чудово, і це стало таки початком наших стосунків.

П’ять романтичних історій різнонаціональних пар_4
ТСН.ua

Марія таки спакувала валізи, повернулась додому, але не зупинила спілкування зі своїм екс-керівником. Через деякий час Харун запросив її до країни тепер вже з мамою, що показало дівчині серйозність його намірів.

Марія: Через декілька місяців після повернення я дізналась, що чекаю на дитину. Але це не було неочікуваною новиною, адже ми обоє хотіли цього. Наразі ми живемо в Туреччині. Я на 7-му місяці й досі не пошкодувала, що колись наважилась на те перше побачення, якого так довго уникала. Незважаючи на турецький темперамент, Харун не любить говорити багато про почуття, він воліє просто піклуватись та підтримувати мене – що так я хотіла бачити у своєму чоловікові.

 

ІГОР (УКРАЇНА) – МІРІАМ (ФРАНЦІЯ)

Українець Ігор приїхав до Франції на заробітки. Через деякий час у нього виникли проблеми з документами і він був змушений звернутись до волонтерів, які допомагали мігрантам. Саме там Ігор і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Міріам.

Міріам: Ігор був одним серед багатьох іноземців, яким ми намагалися допомогти. Ми багато спілкувались, навіть пізніше працювали разом, але лише як друзі. Попри спроби наших волонтерів, проблема з документами не вирішилась, і Ігореві потрібно було виїхати з країни. Я наважилась запропонувати йому одружитись на мені, а з часом розлучитись, коли він зможе залишитись у Франції офіційно. Ігор довго не міг наважитись через український менталітет, думаючи про те, що він не зможе мене забезпечувати і лише ускладнить моє життя. Але час минав, а іншого варіанту він не міг знайти.

П’ять романтичних історій різнонаціональних пар_5
ТСН.ua

За час підготовки до одруження пара зрозуміла, що в них починають з’являтись справжні почуття. Певний час після церемонії чоловік ще не міг отримати документи та влаштуватись на роботу.

Міріам: Поки Ігор був безробітній, він вирішив доглядати моїх дітей. Це було дуже важливо для мене. З часом ми відвідали Україну, адже Ігор хотів познайомити мене зі своїми рідними – і я була в захваті від них. Мені сподобались українські міста, тамтешні люди, їхні традиції, кухня, спосіб пити горілку та гарячі напої на вулиці взимку та запасати консервацію в шафах. Люди запитували мене: «Які джеми ви готуєте?», «Ви вирощуєте картоплю на вашому городі?». Я досі згадую цю країну з усмішкою.

Через декілька років після одруження в пари народилась донька. Дівчинці обрали українське ім’я Фаїна, як в матері Ігоря. Коли їй був рік, сім`ю сколихнула біда – молодий батько загинув під час аварії. 

Міріам: Наразі Фаїні 10 років, вона часто говорить про тата і переживає, що не пам’ятає його. Найбільше донька пишається тим, що вона наполовину українка. Я часто воджу її в Україну до бабусі та намагаюсь зробити все, аби вона знала свою другу рідну мову.

 

Говорили: Желонкіна Юлія та Савчук Ангеліна 

Залиште свій коментар

Вибір редакції