Нам не дозволяють будувати бази на кордоні з Росією. Значить, там є те, чого ми не повинні бачити

Нам не дозволяють будувати бази на кордоні з Росією. Значить, там є те, чого ми не повинні бачити

Фото: ТСН.ua

Александр Хуг наголосив, що для завершення війни потрібна лише політична воля дійових осіб конфлікту, які домовляються у Мінську.

31 жовтня Александр Хуг залишив посаду першого заступника голови Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні, пропрацювавши в Організації максимальний 10-річний термін.

Кореспонденту ТСН.Тиждень Андрію Цаплієнку вдалося взяти одне з останніх інтерв’ю для Хуга у цьому статусі.

Незважаючи на кінець своєї каденції, Хуг так і не наважився прямо назвати Росію країною-агресором. Проте наголосив, що у звітах Спостережної місії чітко зафіксовані факти переміщення військової техніки з Росії на окуповану територію Донбасу.

Також він розповів, як особисто переживав трагедію зі збитим над Донбасом малайзійським Boeing та вбивство одного зі співробітників місії, яке сталося просто у день його народження.

Александр Хуг / Фото: ТСН.ua

– Як змінилось ваше особисте ставлення до конфлікту порівняно з 2014 роком, коли ви обійняли посаду заступника голови місії?

– Коли я починав 2014 року, у східній частині вашої країни конфлікту не було – це був кінець березня-початок квітня 2014 року. Моє завдання полягало у створенні та розгортанні діяльності Спеціальної моніторингової місії. Це спочатку була невелика місія, розміщена в 10 містах у всій країні, зокрема, 10 спостерігачів працювали у Донецьку і 10 – у Луганську. Тоді ще можна було літати цивільними літаками до Донецького аеропорту. Наші спостерігачі жили там у приватних будинках. Ситуація здавалася, принаймні поверхнево, цілком нормальною. Дуже швидко, як ви пам'ятаєте, почалися демонстрації, і сама місія зіткнулася зі збройним насильством. Мені також довелося мати справу з викраденням вісьмох моїх колег, яких утримували в травні – червні 2014 року. Пізніше, упродовж моєї каденції в місії, нам доводилося пристосовуватися до обставин. Я навіть уявити не міг, коли все почалося, що це затягнеться на 4,5 року. Багато моїх колег допускали думку про можливі бойові дії, але ніхто не очікував, що це триватиме так довго. І залишаючи свою посаду, відпрацювавши максимальний термін у 10 років в ОБСЄ, мені, звичайно, шкода, що нам з колегами не вдалося докласти достатніх зусиль, щоби припинити насильство. При цьому ми точно знаємо, що це не від нас залежить, але, звичайно, прикро від того, що насильство триває, і українці продовжують страждати не лише на лінії зіткнення, а й будь-де у всій країні.

Коли стало очевидно, що це повноцінний збройний конфлікт із залученням важкого озброєння найбільшого калібру, реактивних систем залпового вогню, не просто перестрілка зі стрілецької зброї, а справжні серйозні бойові зіткнення з численними жертвами серед цивільного населення, так само як і серед комбатантів по обидва боки, ми дуже швидко зрозуміли, що причини конфлікту в Україні та навколо неї полягають в ухваленні політичних рішень, і не обов'язково місцевими командувачами, які контролюватимуть бойові дії, як ми це могли б бачити. І ми, з власних спостережень, знали, що коли особи, відповідальні за ухвалення рішень, збираються разом за столом перемовин у Мінську та знову підтверджують свою відданість припиненню вогню, то дуже швидко настає повна тиша уздовж усієї лінії зіткнення. Тому нам було зрозуміло, що коли сторони зустрінуться та дійдуть згоди, що саме вони фактично контролюватимуть бойові дії. І наразі не вистачає політичної волі, незважаючи на той факт, що ми щоденно надавали факти стосовно того, що пішло не так, і де саме сторони порушують домовленості. Звичайно, це розчаровує. І знову – не в наших силах зупинити бойові дії. Це ніколи не було в наших силах. Але ми намагаємося надавати інформацію тим, хто ухвалює рішення, щоб вони мали принаймні дзеркало перед собою, в якому можна побачити, до якої ситуації на лінії зіткнення призводить їхня нездатність ухвалювати рішення.

"Бійці 16-ї бригади ВДВ РФ воюють на Донбасі": ексклюзивне інтерв'ю Александра Хуґа

"Бійці 16-ї бригади ВДВ РФ воюють на Донбасі": ексклюзивне інтерв'ю Александра Хуґа

– 2014-го, коли з'явилась місія, ми насправді вірили, що ОБСЄ розкаже правду всьому світу про нову війну в Європі. Але місія не квапилась фіксувати обстріли України з російської території. Чому? Або все ж таки фіксувала?

 – Ні, це так. І це так, тому що ми доповідаємо тільки про те, що бачимо. Як я вже казав спочатку, у нас було тільки десять спостерігачів у Луганську і десять спостерігачів у Донецьку. Зараз у нас в Україні понад 750 спостерігачів, що значно більше. Тоді нас було дуже мало. І ми були дуже обмежені в своїх діях, у свободі пересування. Ці обмеження й досі тривають, єдиною метою цих обмежень є не дати нам побачити факти на місцях через те, що для декого з тих, хто читає наші звіти, ці факти будуть неприємними та незручними. Через те, що це не дуже приємно читати тим, хто обіцяв завершити цей конфлікт, хто обіцяв зупинити бойові дії, які вже тривають понад чотири з половиною роки.

Ви стали широко відомим в Україні після того, як потрапили до об'єктивів камер на місці падіння малайзійського "Боїнга". Які у вас особисті відчуття збереглись зараз. Коли вже доведеним є факт, що "Боїнг" збила російська ракета?

– На мою думку, цей інцидент та майже 300 загиблих мирних жителів, які не мали взагалі жодного стосунку до цього конфлікту, є показовим щодо того, що відбувається на лінії зіткнення. Мирних жителів з обох боків лінії зіткнення, по-перше, неволею втягнули в цей конфлікт, і вони не розуміють, чому він досі триває. І це, з огляду на подію липня 2014 року, а також з урахуванням усіх наступних жертв, викликає глибокий жаль. Ще раз повторюю, ми знаємо, що треба робити, тому що ми повідомляли у своїх звітах і повідомляємо про те, що треба робити. І цей конфлікт не зупиняється, попри факти, наведені місією в тисячах щоденних звітів, які ми оприлюднили. І це важко прийняти навіть зараз, коли я пригадую останні чотири з половиною роки.

Александр Хуг на місці катастрофи "Боїнга"

Власне, першим емоційним аспектом для самого себе було залишатися максимально об'єктивним і забезпечити перевезення тіл у найстисліші терміни. Крім того, необхідно було попіклуватися про те, щоби були зібрані уламки і передані голландській слідчій команді – і все це в умовах того божевілля, яке панувало на той час на місці падіння. Адже як ви знаєте, у районі місця падіння авіалайнера в період від кінця липня до початку серпня велися запеклі бойові дії. І це було першочерговим аспектом.

Я пам'ятаю, що в той період у мене була відпустка, і я повернувся до Києва. Я бачив по телебаченню, як із військового аеропорту в Нідерландах розвозили домовини по містах. У той момент я вперше емоційно усвідомив, що нарешті до цих людей поставилися з пошаною, і то був надзвичайно потужний емоційний момент. Я сподіваюся, що уповноважені органи врешті притягнуть до відповідальності винних. Я переконаний, що за будь-який інший скоєний інцидент або порушення законів та угод врешті буде нестися відповідальність. І я вірю в те, що факти, які ми щодня встановлюємо, можуть стати складником цього важливого процесу, до якого потрібно буде повернутися, щойно бойові дії вщухнуть, щоб розібратися з минулим.

Александр Хуг на місці катастрофи "Боїнга" / Фото: Reuters

Чи є для вас новиною, що значна частина українців розчарована діяльністю місії?

– Ні. Я, звичайно, розумію, що насамперед дуже багато уваги приділяється тому, що ми робимо, і, звичайно, не без критики. І я розумію реакцію. Я, мабуть, реагував би так само, якби це відбувалося у моїй країні. Але є багато непорозумінь щодо того, що ми можемо зробити, і того, що нам доручено робити, на відміну від того, що ми насправді робимо на місцях. І держави-учасниці ОБСЄ дали нам чітке завдання – спостерігати та звітувати, а також сприяти налагодженню діалогу на місцях. Припинення бойових дій не є безпосередньо частиною нашого завдання. Але нашим внеском у знаходження рішення є надання фактів та сприяння налагодженню діалогу через лінію зіткнення. І звичайно, той факт, що в кінцевому рахунку це не призвело до припинення бойових дій, викликає розчарування, і в мене немає права це засуджувати. Але я впевнений, що надання об'єктивної інформації у довгостроковій перспективі також внесе ясність щодо цього конфлікту, а також дасть можливість тим людям, які будуть писати історію цього конфлікту, мати точку орієнтування, без залучення емоцій, без домислів. Ми маємо низку – не всі, а низку – об'єктивно перевірених фактів. На мою думку, це є дуже важливим не тільки у найближчий час, для середньострокового газетного заголовка, але й для того, щоб розбиратися з минулим, коли цей конфлікт закінчиться. Оскільки ці звіти залишаться там, де вони є. Знімки, які ми робимо, залишаться там, де вони є. І я також впевнений, що це є свідченням українських страждань. Можливо, це помітно не одразу, але це, безумовно, буде мати велике значення в майбутньому. У мене велика впевненість у цьому.

Я вам скажу, коли настав перший момент розчарування місією. Коли стало відомо, що в СММ працює значна кількість російських спостерігачів. Ми знаємо, що частка з них колишні співробітники російських спеціальних відомств. Принаймні, колишні. Один з них свого часу зізнався в цьому нашому кореспондентові. На ваш погляд, чи не чесніше було б не включати громадян країни-агресора до команди спостерігачів?

– Для початку наведу кілька важливих у цьому контексті фактів. Наразі місія налічує майже 1 300 співробітників. Із них міжнародними спостерігачами є 750, з яких 37 – представники Російської Федерації. Таким чином, 37 осіб із 750 або з загальної кількості 1300 співробітників. Крім наших міжнародних колег, в місії працюють понад 400 українців. Саме ці факти мають значення у кількісному співвідношенні. Щодня Спеціальна моніторингова місія здійснює майже 90 патрулювань з обох боків лінії зіткнення. До складу кожного патруля, як правило, входять два автомобілі та від п’яти до восьми спостерігачів. Ці спостерігачі не представляють якусь одну країну, вони є представниками ОБСЄ. Не буває патруля, у складі якого є тільки французи, німці або росіяни. Склад патрулів змішаний. А наприкінці дня, ввечері, після повернення вони пишуть звіт, про зміст якого вони мають погодитися. Тобто один спостерігач не може викривити інформацію.

Крім того, я знаю про звинувачення, які лунали в бік наших представників, зокрема наших співробітників із Російської Федерації. Згаданий вами представник вже не працює в місії. В разі надання нам будь-якої інформації з обвинуваченнями з приводу порушення нашими співробітниками Кодексу професійної етики, якщо нам будуть представлені факти з цього приводу, то таку інформацію буде належним чином розглянуто. В ОБСЄ передбачені дієві заходи щодо порушників цих норм.

ТСН викрила серед спостерігачів ОБСЄ російського шпигуна

ТСН викрила серед спостерігачів ОБСЄ російського шпигуна

Я також розумію реакцію деяких людей в Україні з приводу присутності росіян у нашій команді. Діяльність ОБСЄ як організації будується на принципі консенсусу, і для розгортання місії необхідно, щоб за це проголосувала Російська Федерація, так само як і Україна. І мої швейцарські колеги або колеги із Франції та України не є представниками держав, що їх направили. Вони є представниками Організації. На наших посвідченнях не зазначається громадянство, громадяни всіх держав-учасниць представляють ОБСЄ. Якщо хтось не виконує цих вимог та отримує таємні інструкції зі своїх столиць або виявляє політичну упередженість, і цей факт буде нами виявлено, у нас є можливість застосовувати санкції як покарання за таку діяльність. І нам це вже доводилося робити в минулому.

Чи не було б доцільно формувати команди спостерігачів за формулою "ані українців, ані росіян"?

– Це рішення, яке 57 держав-учасниць повинні взяти до уваги, вирішуючи питання того, як створений ними інструмент – Спеціальна моніторингова місія – функціонуватиме на місцях. Нам також  варто поглянути на це з іншого боку: той факт, що Російська Федерація підтримує роботу цієї місії означає, що ми можемо закликати Російську Федерацію сприяти нашій діяльності, зокрема в тих районах, що перебувають поза урядовим контролем. І цього легше досягти, маючи Російську Федерацію у складі органу, що ухвалює рішення, аніж коли б вони були осторонь і  ми не мали б жодного уявлення про те, як ладнати з цією конкретною державою-учасницею. На мою думку, варто також розглядати це з такого цілком практичного аспекту.

До речі, чи не ображало вас, коли в українських мережах почали з'являтися меми на тему "сліпих спостерігачів ОБСЄ"?

– Звичайно, це буде неправдою, якщо я скажу, що мене це не засмучує. Але мені це зрозуміло. Мені зрозуміло бажання знайти винного. Це дуже притаманно людям: хочеться знати, хто є винним. Це бажання люди  мають від самого дитинства. І, звичайно, в конфлікті, де вмирають люди, де руйнується майно, де руйнуються життя, де вмирають діти, люди бажають знати, хто за це відповідальний. Таке бажання і така потреба є зрозумілими для мене. Але в мене не роль судді чи поліцейського, чи слідчого, чи співробітника розвідки. Завдання, яке я виконував на своїй посаді в місії, полягало у наданні об'єктивної інформації. Люди, які читають цю інформацію (і нашу інформацію ніколи не спростовували), які читають ці факти, можуть або реагувати на них, щоб зупинити ту ситуацію, яку ми щодня документуємо, або ігнорувати ті факти, що ми надаємо, або можуть використати їх, щоб зробити власні висновки. Але наше завдання – надати на об'єктивному рівні якомога більше фактів. Знову хочу зауважити, що я цілком розумію бажання знайти винного, і я знаю, що прийде час, і ті, хто є відповідальними за смерть людей, за поранення, руйнування, вбивства, їм доведеться тримати відповідь. І я також вважаю, що факти, які вже були оприлюднені, стануть частиною цього дуже важливого процесу. З інших конфліктів я знаю, що для того, щоб розібратися в тому, що сталося, потрібно зайнятися минулим одразу ж після припинення бойових дій.

Як виникла незрозуміла ситуація з виданням “Foreign Policy”? Відверто кажучи, суспільство цікавить факт, говорив чи не говорив Александр Хуг про те, що "ОБСЄ не побачило доказів присутності Росії на Донбасі". А мене – чи домалювали журналісти відповідь, якої не було?

– Як ми вже обговорювали раніше, а також відповідно до відредагованої версії, виникло певне непорозуміння з приводу того, що ми говорили, а чого ми не говорили. Ви вже знаєте, як ми чітко зазначили, що ми висвітлюємо тільки факти – факти, які не можна спростувати; факти, що підтверджено знімками, зокрема тими, про які я говорив в тому інтерв’ю, на яких зображені колони, що під покровом ночі в’їжджають до України та виїжджають з неї, колони машин військового типу з озброєнням на них, які рухаються ґрунтовими дорогами під чіткою координацією в супроводі систем ППО, а також, наскільки ми знаємо, систем РЕБ. Вплив цих систем ми відчули, коли втратили зв’язок з нашим БПЛА минулого тижня. Це неспростовні факти. Ви також знаєте, що в непідконтрольних урядові районах ми розмовляли з особами, які заявляли про свою приналежність до російських військових підрозділів, зокрема 16-ї повітряно-десантної бригади Росії. Це те, про що вони самі нам розказали. Це і є факти, про які ми доповідали протягом останніх 4,5 року. І ми вважаємо, що в довгостроковій перспективі ці факти допоможуть зрозуміти, що відбувалося. Факти говорять самі за себе. Факти говорять дуже зрозумілою мовою. А наша місія не є поліцією, ми не проводимо розслідувань, ми не суд, ми спостерігачі. Ми робимо свій внесок в те, щоб покласти край бойовим діям.

Розкажіть, будь ласка, про людей, які стверджували, що вони є військовослужбовцями російських Збройних Сил, які воюють в Україні на ротаційних засадах?

– Особи, про яких я згадав, входили до складу 16-ї повітряно-десантної бригади. Ми зустрічалися з ними у непідконтрольних уряду районах. Вони відкрито з нами спілкувалися і самі надали цю інформацію, а ми повідомили про цей факт. Я також особисто розмовляв з двома ув'язненими, яких затримали Збройні сили України тут, в Києві на той момент. І вони сказали те ж – що вони входять до підрозділу, який на ротаційній основі воює в Україні. І це було у наших публічних звітах, ці факти було включено. І саме там ми намагаємося встановити ці факти, не роблячи власних висновків, але вони, як ви добре розумієте, говорять самі за себе.

Як просувається справа загибелі Джо Стоуна? Чи є в вас інформація про те, що міна в районі окупованого села Пришиб була встановлена невипадково?

– Лише компетентний орган може дійти цього висновку під час кримінального розслідування. З усіх точок зору, цей орган – влада України. Звичайно, це сталося в районі, до якого на цей час у них немає доступу. Але я переконаний, і ми підтримуємо їхню роботу, що прийде час, і це розслідування дійде належного висновку. Ми дуже уважно розглядали цей випадок не з точки зору кримінального розслідування, тому що це не наше завдання, а щоб бути впевненими, що знаємо, що сталося, аби переконатися, що це ніколи не повториться, і ми можемо захистити наш персонал.

Ми вважаємо, що автомобіль наїхав на протитанкову міну. На цьому етапі ми відповідно зреагували і простежили за тим, щоб планування патрулів було відповідним. Ми враховуємо те, чого навчилися. Ми намагаємося уникати районів, щодо яких в нас немає впевненості стосовно їх розмінування. Ми звертаємося до сторін із проханням надати нам інформацію про райони, де було встановлено міни, де є боєприпаси, що не вибухнули, щоб ми знали, де можуть перебувати наші патрулі. Відповіді на ці запити ми не отримали.

Ми не забудемо Джозефа, який був медиком – людиною, яка повинна була б допомогти пораненим спостерігачам. І для мене особисто це було дуже важко ще більше й тому, що саме того дня, коли це сталося, я святкував свій день народження. Тому до кінця життя я пам'ятатиму цей день, бо 23 квітня – мій день народження, і ці дві події відтепер завжди будуть для мене пов’язані.

В тій машині були громадяни декількох країн, зараз не пам’ятаю, яких саме. Якщо я правильно пригадую, той патруль складався з двох автомобілів. Екіпаж автомобіля, в якому перебував Джозеф, також складався з трьох осіб: на передніх сидіннях – водій та ще одна колега, Джозеф їхав на задньому. Люди на передніх сидіннях отримали нетяжкі поранення та вижили. Джозеф на задньому сидінні зазнав несумісних із життям поранень.

Чи контролює Генпрокуратура хід слідства?

– Впевнений, що представники влади займаються цим. Ми евакуювали автомобіль і доставили його в райони, що контролюються урядом. Ми зібрали уламки з місця подій і також доставили їх до підконтрольних урядові районів. Судово-медичну експертизу теж проводили у підконтрольних урядові районах. І про всі факти, які ми змогли зібрати, ми доповіли компетентним органам. Я впевнений, що компетентні органи ретельно розглянуть їх. Як я говорив раніше, великою проблемою є те, що місце події розташоване в районах, що не контролюються владою, органами української влади, які на цей момент не мають туди доступу. Але я вірю, органи влади продовжать розслідувати цю справу.

Влітку з'ясувалося, що є витік конфіденційної інформації з місії, яка потрапила до ФСБ Росії. Це назвали шпигунським скандалом в ОБСЄ. Чи знайшли ви шпигуна або джерело витоку інформації, або ще шукаєте?

– Перш за все важливо зазначити, що у нас немає цих документів. Ми не отримали документів, які нібито потрапили за межі ОБСЄ. Усе, що ми мали раніше і маємо зараз, – це відеорепортаж, що транслювався на каналі ARD. І ми використовуємо інформацію з сюжету, оскільки в нас немає самих документів, щоб спробувати визначити джерело цієї інформації та спосіб її витоку. Цю роботу ще не завершено. Але що нам вдалося зробити, це посилити і зміцнити заходи з безпеки, зокрема, інформаційної безпеки, всередині місії.

Крім того, варто зазначити, що левова частка інформації, яку ми збираємо, не є секретною. Адже ми повідомляємо її публічно. Те, що не повинно виходити за межі місії, – це інформація про групи крові наших співробітників, їхні персональні дані, домашні адреси або номери телефонів – це важлива, однак не секретна інформація. В сюжеті також повідомлялося про те, що є документи з приватними даними про поведінку та вподобання наших співробітників. Ми не збираємо таку інформацію, і це ми знаємо напевне, що саме по собі вже є фактом.

Серед спостерігачів ОБСЄ шукають людину, яка зливала дані російській розвідці

Серед спостерігачів ОБСЄ шукають людину, яка зливала дані російській розвідці

Будь-хто, хто натякає на те, що хтось із наших співробітників буде розповсюджувати інформацію назовні, повинен звернутися безпосередньо до нас і назвати імена цих осіб, щоб ми могли вжити заходів всередині місії. Ми не зацікавлені в тому, щоб ця інформація виходила з нашої системи назовні. Так не повинно бути. Ще раз повторюю, що СММ не займається збиранням розвідувальних даних, ми спостережна місія. Безумовно, вся інформація, яку ми перевіримо, буде оприлюднена.

Цей процес триває, і ми не знаємо, чи взагалі існує цей інформатор. Це – неперевірені твердження стосовно нас, і найважчим є, звичайно, те, що в нас немає документів, які нібито вийшли з місії. У нас є лише те, що ви бачили на своїх екранах, але ми скористалися трансляцією задля того, щоб вивчити це питання безпосередньо.

Одне з останніх спостережень просування на Захід під Горлівкою. Що ви там побачили?

– На всій лінії зіткнення ми спостерігаємо, що сторони наближаються одна до одної, і ця ситуація притаманна не тільки якомусь конкретному місцю. Це відбувається на всій лінії зіткнення. Проблема полягає в тому, що … [з обох сторін] ... так, зазвичай один починає, інша сторона діє у відповідь, що є цілком природнім з точки зору військової логіки. Але це призводить до збільшення напруженості в цих районах, а збільшення напруженості призводить до посилення бойових дій. І якщо це відбувається поблизу чи навіть у самих населених пунктах, неможливо уникнути того, що є зв'язок між напруженістю, бойовими діями та жертвами серед цивільного населення. Саме тому ми доповідаємо про просування вперед, бо це є одним із фактів, які потрібно вирішити, щоб зупинити страждання населення. Ми можемо зрозуміти, що відбувається, з точки зору військових – стратегічно і тактично. Але самі угоди не передбачають винятків. Тому і надалі ми будемо документувати такі просування. Вони призводять до страждань серед цивільного населення, тому важливо інформувати про такі факти осіб, які ухвалюють ці рішення. Оскільки нам зрозуміло, і ці факти свідчать про те, що мирне населення по обидва боки від лінії зіткнення продовжує страждати, відчуваючи наслідки цих просувань.

Що стосується  саме цієї справи, мені доведеться перечитати свій власний звіт, щоб не займатися здогадами і не протирічити самому собі. Буду радий повернутися до цього питання пізніше, зараз зі мною немає цього звіту. Мені треба звіритися з цим звітом…

Але чиї окопи ви там зафіксували – Збройних Сил України або ж проросійських бойовиків?

– Мені треба звіритися з самим звітом. Я би не хотів зараз голослівно розмірковувати, щоб мене знову не зрозуміли неправильно. Мені треба точно звіритися з цим звітом. Саме в ньому відображено об’єктивні факти.

Чи бачите ви випадки перетинання військовою технікою неконтрольованих ділянок кордону з Росією? Скільки таких випадків було зафіксовано?

– Так, ми дійсно тільки цього року побачили на власні очі завдяки нашим безпілотним літальним апаратам дальнього радіуса дії, як колони виїжджають з України і в’їжджають до неї. Побачили тільки цього року через те, що ми відновили польоти цих безпілотників тільки наприкінці березня поточного року. Наші БПЛА дальнього радіуса дії не літали від серпня 2016 року до березня 2018 року. Тепер польоти відновилися. Звичайно, завдяки застосуванню таких засобів ми можемо заглянути в ті місця, куди збройні формування нас зазвичай не пускають.

Декілька разів за останні три місяці ми бачили, як такі колони вантажівок в’їжджають та виїжджають, почасти це відбувалося одночасно. Ці переміщення були дуже гарно організовані. До цього ми спостерігали сліди в районах, де немає пунктів пропуску, це були сліди на снігу від коліс важких вантажівок, судячи з усього, ці сліди вели в бік неконтрольованих ділянок кордону. Самих вантажівок ми не бачили. Про ці факти ми також звітували.

В неподконтрольном правительству районе Донецкой области недалеко от границы с Российской Федерацией БПЛА СММ дальнего...

Опубликовано OSCE SMM - Special Monitoring Mission to Ukraine Пятница, 12 октября 2018 г.

Ми й надалі продовжимо спостерігати на всій території України, зокрема в тих районах, що наразі не контролюються урядом, зокрема, на неконтрольованих ділянках кордону. Ми також плануємо розгорнути постійні представництва в Новоазовську, Амвросіївці та Антрациті, а також в інших місцях, не тільки поряд із кордоном, але також поряд із головними шляхами залізничного і автомобільного сполучення з Російською Федерацією. Але ми поки що не маємо підтримки від збройних формувань – не отримали гарантій того, що ми зможемо там перебувати в безпеці. Ми готові. З цього приводу ми провели всю підготовчу роботу. Я бачив місця, де ми розмістимо своїх спостерігачів.

Вірогідно, побудувати там наші бази буде легше, тому що ці місця розташовані далеко від бойових дій. Але повторюю, це також дуже важливо – факт того, що нам не дозволяють цього зробити, є фактом самим по собі. Це означає, що в тих прикордонних районах є щось таке, чого ми не повинні бачити; оскільки якщо ми це побачимо, ми про це будемо звітувати. Також дуже важливо визнати, що всі обмеження, з якими ми стикаємося, робляться тільки з однією метою – не дати нам спостерігати і встановлювати факти.

Ще раз про загибель Джо Стоуна. В той день, коли він загинув, ваш безпілотник зафіксував двадцять дев'ять одиниць техніки проросійських бойовиків в одному місці. Ці два факти пов'язані між собою?

– Як ви знаєте, ми не робимо припущень. Але факти залишаються фактами. А виявлення наявності сил і засобів у районах, які не контролюються урядом, не є рідкісним явищем. Ми бачимо великі тренувальні полігони, ми бачимо величезну кількість важкого озброєння, зокрема, у районах поруч із лінією зіткнення. Але було б недоречно робити прямі висновки. Я вірю в те, що судовий процес врешті притягне до відповідальності усіх, хто винен за таке життя – тих, хто забрав життя Джозефа і завдав невимовних страждань його сім'ї та нашій місії.

Я розумію, що ви є офіційною персоною, обмеженою мандатом місії. Але все ж таки як звичайна людина, яка народилась в демократичній європейській країні, ви не можете не розуміти, що в цій війні Росія є агресором. Чи є у вас бажання одного дня назвати агресора агресором?

– Так, мене неодноразово запитували, чи напишу я про все те, що мені довелося пережити, і я все ще розмірковую над цим. Це буде дуже-дуже довга книжка, яку мені доведеться писати. Проте я вважаю, я переконаний, що навіть зараз, коли я залишив свою посаду, цей конфлікт можливо вирішити лише тоді, коли хтось буде прагнути знайти рішення, аніж намагатиметься звинувачувати інших. Я чудово розумію почуття людей, які вважають за необхідне вказати на винну сторону, але я знаю, і ви знаєте з історії, що час все розставить на свої місця. Я відчуваю, що наш внесок у це зрештою призведе до задовільного висновку про те, що спричинило це божевілля, цей непотрібний конфлікт, у якому загинуло та отримало поранення так багато людей і скільки ще продовжують страждати. У цьому я переконаний. Але потрібен час і належним чином налагоджений процес, щоби переконатись у тому, що винні будуть належним чином притягнуті до відповідальності, як цього вимагають норми верховенства права.

Ви сказали, що цю війну можна зупинити за одну годину? Чи згодні ви з тим, що війна закінчиться, якщо Росія, країна-агресор, виведе свої війська?

– Москва, Київ та окремі райони Донецької та Луганської областей вже дійшли згоди стосовно того, що вони хочуть зробити, щоб зупинити це. Вони визначилися у тому, що їм потрібно робити. Все це існує в угодах, і це включає в себе відведення іноземних військ із районів, які не контролюються урядом. Це не мої спекулятивні припущення. Вони дійшли згоди у цьому, і ви знаєте про це. Саме цих заходів потрібно вжити. Тільки-но ці рішення будуть ухвалені і впроваджені згідно з обіцянками, це закінчиться. Ми бачимо це на лінії зіткнення: тільки-но ухвалюється рішення, не на лінії зіткнення, а у Мінську, тими, хто сидить у Москві, Києві, окремих районах Донецької і Луганської областей, ситуація на лінії зіткнення одразу поліпшується, у дуже короткий проміжок часу. Мене не залишає впевненість у тому, що аби припинити це безумство, необхідні політичні рішення, складні, але політичні рішення.

Тестове запитання, ймовірно, дещо провокаційне. Чи вважаєте ви Росію агресором?

– Ні, але я вважаю, що Росія, як і Україна та окремі райони Донецької та Луганської областей, визнали, що існує велика проблема, яка потребує вирішення, і всі вони взяли на себе зобов’язання. І ці зобов’язання треба називати. У наших звітах дуже ясно вказано, де їх не було дотримано. Я впевнений, що перекладання провини на одну чи іншу сторону, тому що інша сторона ставить таке саме запитання, жодним чином не зарадить. Це не допомагало протягом понад 4,5 року. Що доцільно зробити, але складно, це звернутися до тих, хто здатен припинити це. І це можна зробити, виходячи з об'єктивних фактів, беззаперечних і однозначних звітів, які надає місія. Зі звітів стає зрозуміло, де розміщена ця зброя, яка саме зброя є в районах, які не контролюються урядом. Зрозуміло, де конвої перетинають неконтрольовану ділянку кордону з Російською Федерацією. Ці факти є. Зараз настала пора читачам наших звітів, у тому числі тим, хто пообіцяв зупинити це, нарешті прочитати і не відвертатись від тих фактів, які ми встановлюємо щодня.

Що ви будете розповідати про Україну вдома?

– Ну, я не дуже багато знав про Україну раніше. Я знав, що це велика країна з багатими природними та водними ресурсами. Я знав про Крим, і я бував в Криму до початку конфлікту, до того, як його було окуповано. Але я не багато знав. І навіть після цих 4,5 року я зовсім не можу вважати себе знавцем України. Я познайомився з багатьма українцями у всій країні, які стали моїми друзями. Я почав їх цінувати, і я дуже вражений, як українці, особливо ті, хто мешкає поряд з місцями ведення бойових дій, не озлобилися. Я бачив конфлікти в інших країнах, де люди насправді починали ненавидіти своїх колишніх сусідів, навіть власних родичів. Я не бачив, щоб таке траплялося тут. Українці дуже стійко долають незгоди. І я про це буду розповідати на своїй майбутній посаді, я розповім про людей, дуже гордих, дуже впертих людей, які можуть радіти життю. І я вважаю це характерною ознакою українців. Насамкінець, вони візьмуть гору над цим конфліктом, вони здолають цю кризу і зможуть рухатися далі. Я глибоко впевнений, що це станеться. І я буду дуже уважно спостерігати за Україною. А українці, навіть ті, хто мене завжди критикував, назавжди залишаться в моєму серці.

Дякую вам за те, що ви були з нами ці важкі чотири роки, попри різницю в поглядах на ситуацію на Сході.

– Я вдячний вам за підтримку! Дякую вам!

ЄС та НАТО вимагають, аби Москва взяла відповідальність за смерть пасажирів Boeing МН17

ЄС та НАТО вимагають, аби Москва взяла відповідальність за смерть пасажирів Boeing МН17

Повʼязані теми:

Наступна публікація