Першими від дефіциту води постраждають Херсон, Одеса і Миколаїв

Дата публікації
Першими від дефіциту води постраждають Херсон, Одеса і Миколаїв

ТСН.ua

Експерт НЕЦУ розповів, чому купатися в українських річках і озерах зараз не надто безпечно.

Україна починає страждати від браку води - таку гучну заяву днями зробив міністр екології Остап Семерак.

За словами урядовця, він із жахом переглядав новини, чи не почався мор у якійсь річці.

Слова і побоювання міністра підтвердив еколог, член Ради Національного екологічного центру України Віктор Мельничук. В інтерв'ю ТСН.ua експерт розповів, чому і хто довів українські річки й озера до такого жалюгідного стану та який є вихід із ситуації, що склалася.

- Міністр екології Остап Семерак заявив, що рівень наповнення річок залишається на відмітці 20% від необхідного стандарту, тож країна починає страждати від браку води. Що це означає? І чому цей рівень такий низький?

- Зараз спостерігається глобальна зміна клімату, тобто потепління. Певна частина фахівців переконана, що у нас це (зменшення наповнення річок, – ред.) не природний цикл, а наслідки діяльності людини, через які змінюється середньорічна температура повітря, у зв'язку з цим зменшується водність річок і, відповідно, водозабезпечення у регіонах.

Є інша думка, що цей процес теж пов'язаний із діяльністю людини, але переважно з господарюванням у річкових долинах і басейнах. Тобто це вирубування лісів, різноманітні впливи на водопостачання річок, наприклад, коли висушуються болота тощо.

- Зараз можна сказати, що наші водойми обміліли на 80%?

- Це важко сказати, наскільки вони обміліли, але обміліли суттєво. І насправді тут може діяти комплекс причин, а не одна якась – чи то зміна клімату, чи то господарювання. Але деякі фахівці, наприклад, з Гідрометінституту, вважають, що особливої катастрофи щодо водності немає, а цей спад пов'язаний із природними циклами наповнення річок. Тобто це почалося п'ять або сім років тому, водність спадала, а потім поступово буде підніматися. Тут важко сказати, тому що ці питання треба досліджувати, а не просто моніторити. Проте все ж таки великий вплив має саме господарювання в басейнах і річкових долинах зокрема.

Віктор Мельничук / ТСН.ua

- Чи можна сказати, що Україні слід чекати на дефіцит води найближчим часом?

- Звичайно, так. Незалежно від того, чи це природний цикл, чи це наслідок глобальної зміни клімату, але води не вистачає – це однозначно. Тому потрібно думати, звідки її брати. І тут є декілька шляхів. Один із них зараз активно мусується, в тому числі на урядовому рівні, мовляв, найкращий шлях забезпечення водою регіонів - це накопичення води в наявних водосховищах чи створення нових водосховищ, як, наприклад, планується на Дністрі – шість нових ГЕС.

- Це ті, що планують побудувати на Тернопільщині?

- Так, Тернопільщина, Івано-Франківщина і Буковина. Але це досить хибний шлях з точки зору екології як науки. Тому що ми-то воду накопичуємо, але від цього страждає річкова екосистема. Адже між водосховищами – русло річки, яке мілітиме ще більше, не буде власне самої річки.

Водночас є альтернативні шляхи для водозабезпечення – за допомогою підтримки природної водності річок. Цього можна досягнути, якщо не рубати ліс, не розорювати сільгоспугіддя, дотримуватися режиму прибережно-захисних смуг, водоохоронних зон, не дренувати надмірно болота, які розміщені у верхній частині річки, звідки вона власне водопостачається (якщо болото осушується, то, відповідно, води в річку не надходить). Також необхідна фітомеліорація, тобто все, що пов'язано з водоутримувальними властивостями ґрунтів, це буде позитивом для водності річки, і вона збільшиться однозначно.

Тож краще не накопичувати воду, а зберігати русло у належному стані, зберігати протічність річок, забезпечувати джерела їхнього водопостачання, а тоді відповідно збільшуватиметься і водність, і кількість води для забезпечення регіонів.

Ми будемо пропонувати і пропагувати цю альтернативу. Бо з екологічної точки зору зарегулювання (створення водосховищ, – ред.) – це не найкращий шлях. Якщо зарегулювати річку, то протічність, тобто течія, зменшується, і річкова екосистема перетворюється на озерну чи озерно-болотну. І це вже не є річка. Тому це впливає і на якість, і на кількість води.

Села на Київщині поступово опиняються у воді через дії місцевих бізнесменів

Села на Київщині поступово опиняються у воді через дії місцевих бізнесменів

- Ви ще казали про вирубку лісів. Як це впливає на водойми?

- За рахунок того, що дерева підтримують у належному стані водоутримання ґрунту. А воно регулює нормальне водопостачання річки. Якщо лісу немає, якщо його вирубали, тоді вода, яка потрапляє з атмосферними опадами (сніг, дощ), проноситься весняною повінню, а далі настає посуха, тому що у долині річки немає води. Тому не можна рубати ліси. Це і передбачено у Водному кодексі, в якому є певні обмеження на господарську діяльність у межах водоохоронної зони і прибережних захисних смуг. Тобто не можна рубати ліс і щось будувати на відстані 25 метрів від малих річок, 50 м – від середніх і 100 м – від великих. А в Україні, на жаль, немає належного контролю.

- Як цей дефіцит води вивлятиметься на практиці? Вартість води для населення дорожчатиме?

- Мені важко робити тут якісь висновки, адже я не економіст. А стосовно дефіциту води, по-перше, треба зауважити, що вода потрібна всім. По-друге, всі хочуть мати її у належній кількості й якості. Це і енергетики, й аграрії, і промисловці, і ЖКГ.

Але проблема в тому, що ніхто не готовий домовлятися, яким чином управляти водними ресурсами, щоб усі отримували воду у достатній кількості й якості. І тому вже давно постала необхідність говорити про інтегроване управління водними ресурсами. Тим більше, що тепер це є вимогою Водної рамкової директиви Євросоюзу, і в багатьох інших міжнародних зобов'язаннях це згадується.

- Хто має цим процесом керувати?

- Керувати мають басейнові ради. А на сьогодні у нас виділено дев'ять басейнів річок. Тобто це певні басейнові структури, які збирають усі зацікавлені сторони, садять їх за стіл і сторони між собою домовляються не про те, як ділити воду, а про те, де її взяти спершу. Як вони це зрозуміють, то можна буде говорити про правила гри, як ділитися, кому скільки видавати тощо. Вже є розроблене положення про басейнові ради, щоправда, я не знаю, чи воно вже ухвалене, чи ні. І в рамках цих басейнових рад мало би відбуватися басейнове управління, яке було би інтегрованим, а не галузевим чи за адміністративним поділом. Тим більше, що торік було ухвалено закон про інтегроване управління водними ресурсами, на який ми чекали 20 років. 

- Якщо повернутися до дефіциту води, то які регіони чи райони постраждають першими? Які місцевості у зоні ризику?

- Херсонська, Одеська, Миколаївська області.

- Чому саме вони?

- Це завжди були посушливі регіони, тому дефіцит води в річках дуже вплине на них. Там є розгалужена система каналів для забезпечення зрошення угідь, і коли води в річках немає, в каналах її також не буде. Тому це перші області, які спадають на думку. А ще ж є Автономна Республіка Крим, де взагалі незрозуміло, що коїться. Незрозуміло, як працює та частина Північно-Кримського каналу, яка забезпечувала Північний, Центральний і Східний Крим водою.

У Міжнародний день води з допомогою меценатів у Дніпро випустили 5 тонн води

У Міжнародний день води з допомогою меценатів у Дніпро випустили 5 тонн води

- Цей канал зараз перекритий?

- Так. Україна не контролює, що там відбувається в тій частині каналу. Там є водомірний пристрій, і технічно канал може працювати, але там є і правові, й економічні питання. Загалом це дуже складне і заплутане питання і воно не стосується екологічної проблематики.

- Тоді повернемося до екологічної проблематики. Ще одне твердження міністра Семерака: в Україні не залишилося жодного озера чи річки, де б якість води була на рівні першого класу. Що значить перший клас? Який взагалі є розподіл для визначення якості води?

- Є п'ять класів згідно з європейською класифікацією. Перший клас – це дуже чисті води, а останній клас – дуже забруднені води. У Водній рамковій директиві ЄС написано, що країни, які визнають цю директиву, мали би за певний розумний проміжок часу досягти доброго стану вод, а це другий клас. В цьому плані Семерак правий, що напевне водойм першого класу в Україні не залишилося.

- А які водойми у нас були першого класу?

- Це важко сказати. Справа в тому, що останніми роками у нас дуже великі проблеми з моніторингом якості. Незважаючи на те, що є дуже багато суб'єктів моніторингу – сім – ми не можемо системно здійснювати його. Тобто це різні структури, які щось міряють. А планується, що це має бути єдина система. Другий негативний момент – це погане технічне і кадрове забезпечення. Тобто люди не встигають міряти, і міряти їм немає чим.

Є така річ як офіційна статистика, але наскільки вона відображає дійсний стан справ щодо якості води – дуже важко зараз сказати.

- А як щодо тих водоймищ, про які пишуть ЗМІ, коли вода зненацька набуває незвичайного кольору – іржавого чи рожевого, як було нещодавно у Ніжинському озері.

- Це якраз є прямий наслідок господарювання. Ви пам'ятаєте торішні літні історії, коли в Чернігівській області стався інцидент, потім у Черкаській, потім Стугна була, Рось тощо. Причина – це промислові забруднення. Десь стається аварія на промисловому об'єкті, чи на місцевому водоканалі. Відповідно, все це потрапляє до річки. Але потім з цим зробити щось важко.

Я знаю, що була офіційна позиція щодо торішніх забруднень річок, мовляв, це сталося через маловодність, через те, що річка задихається, не йде самоочищення тощо. Насправді це все не так. Насправді тут теж були і політичні, й економічні питання. І на жаль, Державна екологічна інспекція не змогла належно виконати свої функції у цих випадках.

- То чим забруднюють води?

- Справа в тому, що ми не знаємо. Немає таких даних. Це треба досліджувати. А зусиллями громадських організацій це важко зробити. Це має робити Державна екологічна інспекція. Але наскільки вона це зробила, і де ці дані можна подивитися – це питання. В одному випадку там був лакофарбовий завод, у другому – водоканал. Там вода була чорного кольору, на Стугні – червоного. Але сказати, від чого вона була червоною, ми не можемо, немає таких даних у нас.

- Ситуацію ускладнює те, що в Україні зараз діє мораторій на екологічні перевірки, а крім того, підприємства не несуть якоїсь серйозної відповідальності за забруднення…

- Звичайно, так. Тобто мораторій на перевірки – це одне. А друге, що найчастіше відбувається, і це не тільки водокористувачів стосується, але й забруднювачів повітря, і вирублювальників лісів, що їм дешевше заплатити штраф, аніж дотримуватися належних природоохоронних вимог.

- Як це забруднення позначається на здоров'ї людей? Чи безпечно взагалі купатися в українських річках і озерах?

- Останнім часом це не є дуже безпечно. Подивіться, що останніми роками відбувається у Дніпрі. Йде цвітіння синьо-зелених водоростей, які мають свої токсичні метаболіти, і ці метаболіти невідомо як вплинуть на здоров'я людей, якщо наковтатися тої води, коли купаєшся. А не кажучи вже про явне забрудненя річки, де і рибу ловити не варто, і купатися не варто.

- А яких річок це стосується?

- Важко сказати. Всі вони тим чи тим чином забруднені. Але які більші, а які менше – то треба спиратися на результати моніторингу.

- Тобто рівень забруднення Дніпра за тими п'ятьма класами не можна визначити?

- Можна, коли у нас все нормально запрацює. Це років так за десять. Тоді можна буде спиратися на різні інтегральні показники. Наприклад, біотичний індекс, який прийнятий у низці країн (у Польщі, зокрема) як один з індикаторів показників якості води.

- Цікава новина з'явилася минулого тижня. Дві індійські річки Ганг і Ямуна були визнані юридичними особами і живими істотами, щоб уберегти їх від забруднення. Як відбувається така процедура? Чи можна те саме зробити з Дніпром, наприклад?

- Я думаю, що в Україні це законодавчо малореально – визнати річку юридичною особою і живою істотою тим більше. Хоча принцип інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим підходом передбачає такі речі. Тобто там ми говоримо спершу про здоров'я річки, а потім про те, як управляти водними ресурсами.

- Що потрібно робити просто зараз для зміни ситуації?

- Зараз потрібно, як мінімум, привести законодавство у відповідність до вимог ЄС щонайменше за шістьома водними директивами. Найголовніша з них – Водна рамкова директива ЄС. Частково це зроблено, тобто ухвалений закон "Про інтегроване управління водними ресурсами" і розроблено низку рішень Кабміну, наказів Мінприроди, якими затверджується басейновий поділ, положення про басейнові ради. Це супровідні документи, які мають забезпечити механізм інтегрованого управління водними ресурсами.

Друга річ – обов'язково треба укладати транскордонні угоди з іншими країнами. Тобто, або Україна впливає, або на українські частини річок є вплив інших країн. В рамках цих угод створювати міжнародні басейнові комісії, які так само мають розглядати всі проблеми, пов'язані з водними ресурсами. Якщо ми до цього прийдемо, можливо, ситуація покращиться.

Плюс необхідний моніторинг і контроль, якого в нас, на жаль, немає. Бо в нас вже десь 5 років Державна екологічна інспекція реформується і недореформується. Плюс належна технічна база має бути для моніторингу стану річок – це прилади, реактиви, транспорт і все інше.

Крім того, має бути відповідальність водокористувачів та господарників за стан водних ресурсів у своєму господарстві. Як цього досягти? Мабуть, за рахунок змін у свідомості, щоб не вважали гроші головними у цих питаннях, бо сьогодні вони є, а завтра не буде – бо не буде річки. Ті, хто зараз генерує електроенергією, наприклад, не думають, що завтра річка зникне, екосистемні послуги зникнуть, і вони вигоди від своєї галузі більше не отримуватимуть.

- Ви виступаєте проти створення Канівської ГАЕС. Які ваші аргументи?

- Ми активно проти будівництва цієї та взагалі всіх ГАЕС, бо це – застаріла технологія середини минулого століття. Якщо говорити про Канівську, там з геологічної точки зору будувати ГАЕС такого типу небезпечно, бо враховуючи характер тамтешнього ґрунту, порід, станція просто попливе, поїде. Тобто, є техногенна загроза. Друге – це загроза для мешканців того ж басейну Дніпра нижче за течією. Бо в нас у нижній течії водосховищ після Чорнобильської аварії накопичено значну частину радіоактивних відкладів. Вони закриті зверху новими наносами. Якщо працюватиме ГАЕС, буде йти перемішування водних мас в руслі Дніпра, в нижній частині Канівського водосховища, де накопичено найбільшу частку радіоактивних відкладів.

- Наскільки в цих відкладах перевищена норма радіації?

- Точно ми не знаємо. Торік проводилося дослідження польських фахівців, але ми ще не маємо їхніх висновків. Ще раніше були проведені дослідження Інституту гідробіології, де спершу говорили, що "рівні небезпечні", а коли його долучили до проектних робіт, тоді сказали: "Наче нічого загрозливого нема". Тобто питання невивчене на об'єктивному рівні. Але воно важливе, бо ціла низка населених пунктів і обласні центри в тому числі – вони всі п'ють воду з Дніпра, і певна загроза може бути.

- В "Укргідроенерго" кажуть, що ця станція може накопичувати електроенергію та виконувати роль "подушки безпеки" у разі аварій чи пікового навантаження, і тому необхідна. А які є їй альтернативи?

- Ми говоримо про те, що така технологія занадто громіздка, вартісна, причому не тільки у фінансовому плані, а й тому, що знищується величезна територія, яка перетворюється спочатку на будівельний майданчик, а потім на промисловий об'єкт замість природних комплексів. Починати треба не з цього, на нашу думку, а з таких речей, як управління попитом. Тобто, замість того, щоб ліквідовувати наслідки, перевантаження в енергосистемі, ми маємо думати, як не допускати таких перенавантажень. Наприклад, встановлювати трирівневі лічильники, коли вартість електроенергії вранці одна, вдень інша, а ввечері третя. Тоді користувачі думатимуть перед тим, як перевикористовувати електроенергію. Таких управлінських способів достатньо, набагато дешевших, ніж побудова нової ГАЕС.

- На вашу думку, нові ГАЕС взагалі не потрібні в Україні?

- Абсолютно. У нас немає геологічних умов, щоб їх будувати. Нам постійно наводять приклади Норвегії, Швейцарії. Так вибачте, у них перепади висот сильні, і тому вони забезпечують потрібну потужність та вписуються у ландшафт, вони вписані в рельєф. А тут, коли будується на рівнині, – це неефективно, це малопотужні ГАЕС. При цьому вони будуються по 30-50 років, туди вкладаються величезні гроші, яких немає, які можна було б витратити на інші маневрові потужності, такі, як сонячна чи вітрова енергетика.

- Яка наразі ситуація з водоймами в зоні АТО? Чи є якась інформація?

- Були спроби громадських організацій робити дослідження – і ситуація невтішна. Офіційним органам влади важко це відстежувати, бо немає доступу на ті території. Але там існує небезпека того, що будуть певні впливи від шахтних вод на річки. Ті води, які до військових дій відкачувались і йшли кудись на переробку, тепер не відкачуються. Шахти переповнені водою, мінералізація там страшенна. Поступово йде фільтрація через ґрунт і потрапляє до річок. Відповідно, потім Харків п'є із Сіверського Дінця воду. Дуже важка ситуація.

- Лунають пропозиції щодо поглиблення річок, щоби транспортувати ними товари замість автошляхів. Що ви думаєте про такі проекти?

- За великим рахунком – це спекуляція. По-перше, це – закопування грошей, бо далеко не всі річки можна раз почистити так, щоб не доводилось потім так само чистити їх щороку. Насамперед треба вирішити проблему замулення, тобто як йому запобігти. І тут знову все впирається в управління річковими екосистемами. А загнати екскаватор та прокопати шматок русла, при цьому забруднивши прилеглі сільгоспугіддя, як це робить Нібулон на Південному Бузі і збирається робити на Дніпрі, нескладно. Звичайно, на якийсь час це збільшує глибину річки, але ж це тимчасово.

- Як, на вашу думку, українська водна система виглядатиме за 10 років?

- Тут, напевно, є три шляхи. Перший – це все залишиться, як є, і буде тільки погіршуватись. Другий шлях – на прикладі Рейну. Коли річку повністю знищили, а потім дуже довго та за величезні гроші відновлювали шляхом рекультивації, жорсткого контролю. І нарешті там спіймали якусь червонокнижну рибку. Одну за п'ять років – і це вже було великим досягненням.

А третій шлях – це подумати про те, що річкова екосистема надає людям і галузям різні екосистемні послуги, і думати про те, як ці послуги зберегти. Це і є основа інтегрованого управління водними ресурсами. Треба домовитись, як ділити воду та як контролювати її якість.

Розмовляла Ольга Скичко

 

Наступна публікація