Марина Ектон розповіла в ексклюзивному інтерв'ю ТСН, як заробила стартовий капітал і як познайомилася з чоловіком.
Українка, яка купила будинок Кім Кардашян, - так Марину Ектона називають у пресі. Марина зараз займається співочою кар'єрою, тому й зустріч знімальній групі ТСН призначила в музичній студії. В ексклюзивному інтерв'ю Марина розповіла, як поїхала в США за великою любов'ю, в яких стосунках з колишнім шефом – екс-генпрокурором України Святославом Піскуном, де заробила стартовий капітал на навчання і чому називає себе не дружиною, а однофамільницею засновника WhatsApp Брайана Ектона.
- Чому ви не стали робити кар'єру в Генпрокуратурі України?
- Все, що стосується приватності, я як "параноїк", я дуже не люблю втручань. Я не хочу, щоб мене слухали, прослуховували всі, переглядали, що прийшло до мене. У ГПУ я бачила це все: "Ой ні, нічого не говори мені телефоном". І весь час ми викидали телефони. Я бачила у Піскуна 10 телефонів в кишені, поговорив - викинув.
- Як ви потрапили на роботу в Генпрокуратуру?
- У 2007 році я працювала у Піскуна Святослава Михайловича. Мій хрещений був транспортним прокурором в Києві. І він мені сказав, що з твоїми талантами, з твоєю англійською тобі треба бути в Генеральній прокуратурі, тому що я хотіла працювати там у Дніпровській прокуратурі, але він сказав: ні, ти народжена для більшого, ніж просто районна прокуратура, я тебе познайомлю з Піскуном і, якщо пройдеш співбесіду, будеш працювати. Природно, я дуже товариська, контактна людина, ми знайшли спільну мову зі Святославом Михайловичем, він мене взяв на роботу, і я працювала у нього.
- Коли ви пішли з прокуратури?
- Я пішла від них у 2009 році. Спершу їздила туди-сюди, тому що у мене не було ані грінкарти, нічого. Коли вже я зрозуміла, що точно обриваю зв'язку з Україною, принаймні професійно...
- Ви заробили свої заощадження в прокуратурі чи після?
- У прокуратурі. Все було дуже легально. Я нічого не робила, тому що я була держслужбовцем, але у мене для цього є батьки, які паралельно займалися землями. Все було дуже легально. Ясна річ, через губернатора Київської області і так далі, ну я не повинна цього розповідати, хоча всі знають, що там відбувається в Україні.
- Як ви вирішили виїхати до США?
- Познайомилася з американцем, який був російський вірменин, він був музикант, диригент, закінчив "пітерську" консерваторію, Ігор його звуть. Шалено в нього закохалася. Так, що сказала - ніяка прокуратура, не хочу нічого взагалі, відчепіться від мене. І я сказала батькам, що їду на Різдво в Америку і не повернулася.
- Як батьки відреагували?
- А що батьки могли зробити? Я далеко, я вже в Майямі, постфактум вже все. Мама була незадоволена, тато незадоволений – "що це таке, ми тут планували тобі кар'єру". Ми взагалі не планували з Ігорем одружуватися, ми просто тусувалися, співали пісні, їздили по світу.
Я поїхала в Майямі - дві пари туфель і шорти, і Ігор, якого я обожнювала. Я реально розуміла, що не хочу назад в Україну. Це був 2008 рік, грудень місяць, була світова криза, Піскун виїхав у Францію, когось посадили, почалося незрозуміло що. Я кажу – окей, тим більше нема чого тут ловити нам. Ми виїхали з Ігорем, він добре заробляв. В Майямі я відразу почала займатися англійською і почала шукати собі професію.
- Ви співали до того, як переїхати?
- Все життя співала, але співала все життя в машині і в душі. Я закінчила музичну школу в Прилуках, у мене диплом піаніста. Співала, брала участь у конкурсах, ніколи не вигравала, тому що не займалася на серйозному рівні. У мене батьки дуже прості, як ви вже бачили, у мене не було зв'язків крутих, тато не був мером міста. Вигравали зазвичай ті, у кого гучні прізвища. Завжди хотіла співати, але у мене ніколи не було достатньо фінансових ресурсів для того, щоб записати хороший комерційний альбом, купити хорошу апаратуру, тому я продовжувала співати в душі і в машині, писала вірші, пісні. І завжди мала цю мрію в серці.
- Хто ваш чоловік? Ви кажете, що це не Брайан Ектон?
-Він британець, живе в Лондоні і у нього є ще двоє діток там, дівчаток, і дружина, з якою він розлучився. Вийшло так, що вона від нього пішла, і ми познайомилися з ним у 2014 році в Силіконовій долині. Він дуже багата людина, досить відомий в Європі і дуже великі контакти з Силіконовою долиною.
- Чому ви не називаєте його імені?
- Тому що він не хоче, навіть у своєму бізнесі він дуже обережний, дуже любить конфіденційність, не любить, щоб приходили камери, розповідати життя навиворіт. Він завжди вважав, що особисте має залишатися особистим. І він мене попросив: втілюй свої мрії, у тебе є бюджет. Перші свої інвестиції я зробила завдяки йому, він мені дав стартовий капітал.
Я скажу чесно: я - щасливчик, я просто виграла у лотерею. Є блондинки молодші, красивіші, чи розумніші, не знаю. Людина, яка на мені одружилася, сказала – "вау, я вражений, наскільки багато ти всього знаєш. Наскільки ерудована". Ми познайомилися за барною стійкою. Я чекала на коктейль дуже довго, і цей чоловік побачив зі сторони і каже – я можу тебе пригостити випивкою?
- Як же все-таки звуть вашого чоловіка?
- Його звуть Френк, і прізвище його не Ектон. Я шукала собі псевдонім і вибрала як action (дія – англ.).
- Ви знайомі взагалі з Брайаном Эктоном?
- Ні, жодного разу в житті з ним не зустрічалася.
- А як же його лайки в соцмережах на ваших сторінках?
- Як усі нормальні дівчата збирають лайки, я така собі: що, я не попрошу цих людей фоловити? Якщо вони мене зафоловлять, тоді у мене буде о-го-го. Коли я побачила інформацію в мережах, не розуміла, вибачатися мені перед цією людиною йти чи що. Мені нема діла до шлюбу і до його життя.
- Як ваш чоловік відреагував?
- Він сказав – ну і що. Тому що він знає, що медіа - це медіа.
- Повернімося до вашого переїзду з Ігорем. Що ви робили, коли приїхали?
- Я вчила англійську, жила в Маямі, де всі росіяни, по-англійськи там не потрібно говорити. В якийсь момент я стала розуміти, що мені потрібно щось робити, пішла на курси англійської мови, здала іспит на знання мови. І тоді я вже думала, що я можу робити. Я стала дивитися різні сфери діяльності, природно, правова школа була найлегша.
- Ви все ще були з Ігорем?
- Ми з Ігорем розлучилися в лютому 2013 року, сильно лаялися. Всі суперечки були через те, що у нього четверо дітей від попереднього шлюбу, і всі дівчатка. І я теж дівчинка. І мені весь час здавалося, що мені бракує чогось, то їм подарунки на Різдво, а я думаю: так це ж мені повинно було бути, а це все їм. Така ревність була, і я зрозуміла, що треба закінчувати це все, тому що це буде на все життя, а якщо ще з'являться наші діти, то я буду ревнувати ще більше і дитина буде відчувати нестачу якусь.
- Коли ви навчалися в університеті, ви працювали паралельно?
- Ні, я не підробляла. у мене були заощадження з України. Повертаючись до України, коли там всі займалися землями, у мене теж був маленький шматочок. Тобто я заробила в Києві гроші, я навіть купила собі Bentley, не було мільйонів і мільярдів, ну десь у мене було триста тисяч. Не нова Bentley, нічого страшного, зате Bentley. В Україні на Bentley не поїздиш, особливо працівник прокуратури.
- Вам подобалося вчитися на юриста?
- Мене дуже любили професора, бо я задавала мільйон питань. Насправді мені було цікаво, коли я почитала українську Конституцію, в якій було написано, що кожен громадянин України має право на суд присяжних. І я подзвонила Святославу Михайловичу і кажу: взагалі, ви читали Конституцію, у нас це було хоч один раз здійснено? Він сказав: я зайнятий, не мороч мені голову.
- Він як генпрокурор вам так відповів?
- Він тоді не був генпрокурором, якби генпрокурор відповів - це було б звичайно б недобре. А так що - зайнята людина і все. Обожнюю Святослава Михайловича. Він в контакті з моєю сестрою, він хрестив її сина. Світлана там працює або звільнилася не знаю. Я дуже зайнята, якщо раз в тиждень подзвоню, то добре. Тому у мене з ним нічого особливого немає. Він, звичайно, зі мною хоче дружити, напевно, думаю, що я б хотіла дружити, просто це складно на такій відстані.
- Коли ви почали заробляти в США?
- Пішла працювати в патентну фірму, вже заробляла гроші.
- Як ви отримали посвідку на проживання в США?
- Ігор був громадянин Америки, він подав на мене документи, і я отримала грінкарту. Я з американцями знайшла спільну мову дуже швидко. Я проходила практику в трьох федеральних судах дуже високого рівня. Потім я зрозуміла, що повинна на чомусь зосередитися, я не можу просто так вчити загальне право. І у мене з'явився інтерес до інтелектуальної власності. Всі мої однокурсники були там.
- Не було думки повернутися в Україну?
- Від українського громадянства я відмовляюся зараз, йде процес. Подвійне громадянство не потрібно насправді, по-друге, я туди не приїжджаю, по-третє, страшно туди їхати.
- Чому?
- У мене асистент є - він громадянин Росії. Буквально тиждень тому я його попросила – Мишко, їдь до батьків, давно ми їх не веселили. Він приїжджає туди, його на митниці не пускають, його проводять в якусь кімнату, перевіряють, чи не терорист він, росіянин чи ні, у підсумку Мішу не пустили в Київ.
- Може, це через його громадянство?
- Я думаю, якщо хтось в Україні дізнається, що у мене є американський паспорт теж і не пустить мене, я не хочу ночувати в аеропорту. Я не знаю, як до Америки ставляться в Україні зараз. Я трошки вже американізувалися, якщо чесно. Я дуже люблю Україну насправді, але поки буду тут.
- У вас були якісь труднощі в Америці?
- Був критичний момент, коли я почала шкодувати, що виїхала з України, тому що було набагато легше заробляти гроші в Україні, менталітет, культура, все в Америці інше. Важко було в тій обстановці знаходитися, тому що я була єдиною російськомовною людиною. Всі такі серйозні, ніхто не посміхається, в їхньому житті нічого не відбувається крім робота-дім. Не відчувала я себе там комфортно. За цим комп'ютером сиділа, робила заявки на патенти, це було настільки боляче і страшно.
Якось вийшло у мене кілька місяців було таких критичних-критичних. Я повернулася в Київ. Я навіть хотіла повернутися назад вже з англійською, з юридичною освітою, ходила у Верховну раду, ходила як жебрак там до знайомих, а вони такі: ти поїхала давно, ми тебе не знаємо. Це було літо 2014 року.
- Люди змінилися за останній час в Україні? За відчуттями?
- Помінялися, агресивні стали такі. Дуже закриті, нічого не хочуть нікому ділитися, розповісти. Тримають як на витягнутій руці.
- А якесь політичне відчуття моменту було? Як-ніби їхала з однієї країни, а повернулася в іншу?
- Звичайно, всі хто російською розмовляли, почали зі мною різко українською. Відчувається, хтось став патріотом, хтось став ненавидіти Росію незрозуміло за що.
- Ну як незрозуміло за що, вони до нас вторглися.
- Згодна, згодна. Знаєте, це вже дуже політичний момент, я не знаю, чи я хочу висловлювати свою думку, я взагалі тримаю нейтралітет. Але взагалі мені завжди здавалося, що Україна завжди під контролем Росії. Ще навіть не за Януковича, а може й до того. Завжди називали, американці говорять "це частина Росії", тобто навіть не знають, що це окрема країна, але зараз вже знають. Я завжди за те, щоб домовлятися, завжди за "давайте сядемо за стіл і поговоримо. Ну, містер Раша, чого ви хочете від України, давайте, може, візьмемо, відріжемо і віддамо вам, що ви хочете?"
- Якщо б до вас додому прийшли і сказали: ми хочемо половину будинку. Давай відріжемо і віддамо? Пішли б на це?
- Це нормально, нічого страшного, я можу ще більше працювати і купити собі ще один будинок. Я думаю, що завжди можна щось придумати. Я не знаю, я не хочу втручатися в цю політику, але дуже прикро за все, що відбувається.
- Ви одразу вирішили придбати будинок Кім Кардашян або вибирали?
- Я бачила п'ять будинків до Кім. Я знаю, що на ринку є будинок Кеті Перрі, Леонардо ДіКапріо, я дивилася будинок Гвен Стефані, але ті будинки були за величезні гроші - за 85 мільйонів. У мене не було пієтету до знаменитостей, я завжди сама собі знаменитість.
- Як ви познайомилися з господинею дому?
- Коли я приїхала в будинок, я не знала, що вони там. Ми приїхали туди, піднялися на другий поверх ми туди зайшли - і там вони. Вона була така мила, така гарна. Вона мені показала все в будинку - де шампуні, де сумки, де туфлі.
- Ви продовжуєте спілкуватися?
- У нас була вечеря з Кім, у нас є цілий список – шопінг, манікюр.
- А не хотіли б такі ж форми, як у неї?
- Ніколи в житті. У мене все натуральне, я ніколи їй не наслідувала.
Розмовляла Яна Слєсарчук