За наполяганням Медведчука суддя додав мені до вироку майже два роки у в'язниці

Після широкого резонансу, що викликав скандал із зйомками фільму про Василя Стуса, одіозний екс-глава Адміністрації президента Леоніда Кучми, кум президента Росії Володимира Путіна Віктор Медведчук не сходить зі стрічок інформаційних агентств. Політик, який намагається стати знову активною частиною вищого українського істеблішменту, пробує виправдати свою деструктивну роль у справі радянського дисидента, але наражається на все більшу критику правозахисників. 

Після резонансу зі справою Стуса правозахисники Олексій Бежевець та Ілля Костін зустрілись із Миколою Кунцевичем, українським дисидентом, народним артистом України. За радянських часів Кунцевич був засуджений загалом до 14 років у в'язниці, із яких відбув 12 років і був реабілітований відповідним наказом Михайла Горбачова. Під час однієї зі своїх справ його адвокатом був Віктор Медведчук. За словами Миколи Кунцевича, саме за наполяганням Медведчука радянський суддя збільшив йому термін ув'язнення майже на два роки.

 

- Давайте я спочатку розповім про Медведчука. Людина, яка розповідає, що в нього батько був воїном УПА, вступає на юридичний факультет університету. У той час на юридичний факультет можна було вступити у крайньому разі комсомольцем, а ще краще – членом партії. Він вступає. Це викликає щось? Далі. На третьому курсі він – командир комсомольського оперативного загону. На Хрещатику вбивають хлопця...

- Старі адвокати мені говорили про якусь історію…

- Вбивають хлопця. Один із трьох отримує два роки. Він отримує два роки умовно і поновлюється на юридичному факультеті університету і закінчує університет.
Мені здається, що він був агентом ще до вступу в університет. Син воїна УПА в університет, юридичний факультет, та й взагалі в університет не вступить. Взагалі отримати вищу освіту неможливо. Дуже багато про це пише Чобіт у книзі "Нарцис". Це книга, присвячена Медведчуку. Він там навіть називає номер справи щодо батька. Я думаю, що такі справи зберігаються довго. Він називає номер справи убивства хлопця на Хрещатику.

- Де Ви перетинались із Медведчуком?

- Коли проти мене в Білій Церкві в колонії порушили кримінальну справу…

- А як Ви туди потрапили?

- Вперше я у 1974 році читав вірші біля пам’ятника Шевченку. Це було кваліфіковано як особливо злісне хуліганство. Там було таке формулювання у вироку: "У громадському місці в присутності великої кількості громадян грубо порушував громадський порядок, чим продемонстрував явну неповагу до суспільства, комуністичної моральності, комуністичної законності". Я отримав тоді п’ять років. У Дрогобичі відбув. Приїхав. Рік побув у Києві.

Я не те, що багато писав віршів, а інколи так щось вискакувало. З’явився ще один вірш, а потім ще один. Я потім, чесно не знаю як, пролунали на Радіо Свобода. Я навіть не знаю, як у Вікіпедії з’явилась стаття про мене. Не знаю. Там написані такі речі, які я не те, що приховував від когось, але вони там є.

- Ваші вірші потрапляють на Радіо Свобода.

- А потім незрозуміло як знаходять в КПІ і ще якомусь київському виші зошити з моїми віршами. Не моєю рукою написані. Написані від руки, але не моєю. І знову хуліганство, але не "особливо злісне", а просто "хуліганство". І мене відправляють до Білої Церкви. Я у Білій Церкві вже відсидів трошки менше трьох років. Я і в Білій Церкві писав вірші. Головне звинувачення проти мене, основний епізод – я на концерті художньої самодіяльності прочитав главу з поеми Євгена Євтушенка "Братская ГЭС". Встав замполіт на концерті і говорить: "Кунцевич, хто, ви сказали, написав ці вірші?" Я кажу: "Євтушенко". Так ось вам – десять діб, а Євтушенку – 15. Я відсидів 10 діб, а потім він викликав мене і каже: "Вы меня обманули. Евтушенко пока не сидит в нашей колонии". Я кажу: "Гражданин майор, в зависимости от того, что называть колонией. Если конкретно 35, то он здесь не сидит". Я досидів ще 15 діб, а потім приїхав слідчий. Похилого віку старший радник юстиції із прокуратури Київської області. Це був 1984 рік. У 1985 році уже суд був. Це зараз, коли ще не заарештували вимагають адвоката, а тоді ж адвокат тільки був на ознайомленні зі справою.

Слідчий викликав маму і каже, що треба ознайомлюватися зі справою, потрібно адвоката і ось список із десятьох адвокатів: "Обирайте ось цього". А мама питає, де я його буду шукати. Той каже: "Це на Саксаганського. Там юридична консультація. Він там". Мама не знала, що то за адвокати. Він прийшов і каже: "Времени нет. Давайте быстренько за сегодня ознакомимся". Я кажу: "Ви що? Три томи! Я поки все не прочитаю...". А в мене перед тим був двічі адвокат Каплан. Він розумів за що мене судять, але казав: "Миколо, краще "хуліганство". Але тоді справа була перший раз на два томи, а другий раз один том. Але ми з одним томом знайомились три дні. Виписки робив. А цей (Віктор Медведчук) прийшов. Правда, десять днів я знайомився зі справою, бо я слідчому сказав, що або я не розпочинаю взагалі, або…. І слідчий каже: "Ну, добре скільки треба? Але не затягуй". Я собі виписував. Медведчук прийшов на ознайомлення десь разів 5 з 10, жодного запису не зробив зі справи і сказав: "А мені і так все ясно".

Потім приїхав на суд. Коли мене звинувачують от епізод один по Євтушенку, я кажу: "Так хвилиночку. Ця поема надрукована в журналі "Юність". Можна провести слідчий експеримент просто в залі суду, взяти оригінал поеми, я буду читати, свідки будуть слухати, вони підтвердять, що те саме я читав на сцені, а ви перевірите журнал". Суддя каже прокурору: "На усмотрение суда", а Медведчук: "Я вважаю, що це непотрібно, бо підсудний намагається затягнути розгляд".

Я чотири рази давав йому (Медведчуку) відвід. А суддя мені пояснив, що, згідно зі статею, якщо суддя призначений державою, то підзахисний не має права від нього відмовитися. Я одразу написав заяву, що я буду знайомитися з протоколом судового засідання. Суддя почав кривитися, а я кажу: "Ну, яка вам різниця, віддасте секретарці". А він каже, що цей протокол не можна секретарці віддавати. Але зазвичай секретар їде з суду у в’язницю і там знайомлять, а з цим протоколом не можна. Я спитав у Медведчука, коли він до мене прийде, щоб касацію писати. А він каже: "Та яка касація, тут і так усе ясно, тут я нічого не буду писати". Я сам її писав. Медведчук відмовив.

- Ця ситуація гірша з точки зору права і адвокатської етики, ніж ситуація зі Стусом.

- У Стуса була практично те саме.

- Але Стус не так сильно сперечався стосовно адвоката. Він не робив такої кількості відводів. Не відмовлявся. Медведчук – його єдина, але найголовніша промова була вже на дебатах, коли він сказав, що кваліфікація вірна.

- А Ви визнавали кваліфікацію?

- Щодо Євтушенка, я безумовно визнавав.

- "Хуліганство"?

- Ні. Останній раз вони кваліфікували як "розповсюдження матеріалів, порочащих советскую власть". 187 стаття.

- А з цією кваліфікацією ви погоджувались?

- Ні. Як я можу погоджуватися? Матеріали "порочащие советский строй"? як це "порочащие"? на той час уже було визнано, що Сталін дійсно сякий-такий. А Євтушенко тільки про це і писав. Євтушенко був членом Союза писателей.

- І винним ви себе не визнавали.

- Абсолютно.

- А що тоді робив ваш адвокат?

- Він у заключному слові сказав: "Я согласен с товарищем прокурором. Вина подсудимого полностью доказана, но по непонятным для меня причинам товариш прокурор не указал, что на основании статьи 143 год, 9 месяцев и 19 дней нужно добавить". Але ті, що не відсиджені. Було б рішення суду – було б три роки. А мені, до речі, суддя так і сказав, коли привіз мені з протоколами знайомитися, а він таким втомленим був… Ну, а що з тим протоколом знайомитися? Я його швидко прочитав. Тим більше, що я все це чув. А я кажу: "Невже у вас наперед не було написано вироку, що ви брали перерву на два дні?". А він мені каже: "Так, а ми переписували. Адвокат же попросив більше".

Я більше ніж війну пройшов. Мене засуджували тричі на 12 років, а повинно було бути 14. Я ж на два роки раніше звільнився, бо була амністія Горбачова у 1987 році.

- Оскарження не було?

- Ні. Мене ж реабілітували. Значить, не судили, хоча чомусь в архівах міліції, коли робиться запит, а в мене була одна сутичка з КДБістом і проти мене порушили справу, а потім закрили, бо Верховна Рада піднялась, так слідчий зробив запит, і там були дані, що була судимість. Як же була, якщо я був реабілітований?
У мене таке передчуття, що я єдиний лишився (у кого адвокатом був Віктор Медведчук – Ред.), бо Стуса немає, Литвина немає, директора Чорнобильської АЕС немає.
Ми теж хотіли дослідити справу Литвина. Ми подали запит в архів. Нам принесли 5 чи 6 томів, але саме там, де був Медведчук, нічого не існує. Ба більше, коли я дивився всі матеріали, щось фотографував. Із самого початку кожного тому написано, хто брав і з якою метою. Чітко, чітко, а потім якась прогалина була незрозуміла. Сторінки у багатьох томах були просто вирвані. Ми нічого не знайшли щодо Литвина, але його життя, як він помер і як над ним знущались у в’язниці – це просто жах. Мені здавалось, що політпровину він (Медведчук) підчистив.

- Річ у тім, що він, можливо, не міг почистити по Стусу, бо у Стуса окрім того, що він політв’язень, Стус був лауреат Нобелівської премії, а це дуже серйозно. Левко Лук’яненко казав, що навіть у нього в справі, коли він уже був народним депутатом і мав можливість читати свою справу, що там багато чого немає. Але до Левка Медведчук не мав стосунку. Він тоді був занадто юним.