Керівник компанії-оператора полігону ТПВ №5 у Підгірцях розповів, чому влада не зможе закрити небезпечне звалище, куди скидає сміття половина столиці.
Переповнений полігон твердих побутових відходів №5 у селі Підгірці, куди звозиться половина сміття киян, працюватиме й надалі, незважаючи на рішення КМДА про його закриття 1 жовтня 2018 року.
Чому так відбувається, в інтерв'ю ТСН.ua розповів директор ПрАТ "Київспецтранс" Андрій Грущинський.
"Київспецтранс" – це приватне акціонерне товариство, найбільшим акціонером якого (51%) є столична адміністрація. Саме до "Київспецтрансу" спрямували журналістський запит, надісланий департаменту житлово-комунальної інфраструктури КМДА.
Андрій Грущинський перетелефонував журналісту наступного ж дня. Він наполягав на зустрічі віч-на-віч, а під час інтерв’ю одразу ж перехопив ініціативу, почавши розповідь про проблеми сміттєпереробної галузі в Україні, точніше її відсутності. Грущинський виклав своє бачення того, як ця галузь мала би функціонувати, хто має за це платити і чому Україна так запізнилася з її утворенням.
Коли ж мова зайшла про самий полігон №5 у Підгірцях, градус розмови одразу ж підскочив. Особливо напруження зросло, коли Грущинський почув неприємні запитання про негативний вплив полігону на довкілля. Зокрема, директор "Київспецтрансу" безапеляційно заявив, що витоків фільтрату у довколишні підземні води немає, додавши, що забруднення ґрунтів та води можуть бути спричинені іншими факторами.
Водночас Грущинський запевнив, що не захищає полігон як безпечне місце і взагалі виступає за те, щоб його було закрито та рекультивовано. Проте, на його думку, зробити це буде можливим лише за умови створення альтернативи – сміттєпереробного заводу, з чим влада поки що не квапиться.
До того ж часу полігон працюватиме, заявив директор "Київспецтрансу".
ТСН.ua наводить цитати директора ПрАТ "Київспецтранс" Андрія Грущинського.
ПРО СМІТТЯ В УКРАЇНІ
У киян і жителів Підгірців складається враження, що всі проблеми через полігон, і, відповідно, той, хто займається полігоном, заздалегідь є людиною, яка робить злочин. Але важливо розуміти: сміття утворюється не на полігоні. Сміття утворюється у домівках і в громадському просторі. Генераторами сміття є не компанії, які вивозять відходи, а ми з вами, громадяни.
Для багатьох громадян питання сміття закінчується, коли вони викинули пакет, пляшку чи недопалок до сміттєвого баку. Ми вважаємо, що виконали свій громадянський обов'язок, не замислюючись над тим, що далі відбувається з цим сміттям. Ми як суспільство, як територіальна громада міста Києва смітимо тим, що свої відходи не переробляємо, а відвозимо на полігон і там складаємо.
Систему поводження з відходами ми отримали у спадок ще від радянських часів, коли не було переробки, а були лише полігони для захоронення. Але тоді практично 90% усіх відходів складала органіка. Я застав час, коли поліетиленовий пакет був дефіцитом. Ці пакетики прали, сушили і знову використовували. Тоді продукти не реалізовували у пластику та упаковках, створених з неорганічних складників. Полігон тоді був кращим виходом. По суті, це була велика компостна яма, де все перегнивало. Так, був поганий запах, але жодних небезпечних відходів там не було. У наш час все змінилося. 50% відходів – це різноманітні упаковки.
ПРО ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД
Ми дивимося на цивілізовані країни, які переробляють свої відходи, і у нас набирає популярності міф, що переробка відходів – це надприбутковий бізнес. Але сміття – це не сировина, якою є, наприклад, нафта. І так воно не працює ні в Європі, ні деінде в іншому місці, де є сміттєпереробка.
Для того, щоб переробити сміття, потрібно витратити більше коштів, ніж ми отримаємо від реалізації того, що дістанемо в процесі перероблення – електроенергії, вторсировини чи альтернативного палива.
Так, в Європі діють переробні заводи. Вони використовують різні технології, але кожна з них передбачає, що споживач сплачує за послугу перероблення його сміття. Просто наші європейські сусіди давно дійшли до думки, що дешевше переробити відходи зараз, аніж складати його на полігонах і потім вирішувати питання з утилізацією куп сміття.
СКІЛЬКИ МАЄ ПЛАТИТИ СПОЖИВАЧ
Для споживача послуга, яка називається "поводження з відходами", складається з вивезення, перероблення і захоронення сміття. В Україні існує тільки два складники – вивезення і захоронення. Зараз ми сплачуємо за це по 20 грн на місяць й очікуємо, що хтось з нашим сміттям щось зробить.
В Європі вартість перероблення тонни твердих побутових відходів складає від 80 до 150 євро за тонну. За рік людина утворює близько 500 кг сміття. Відповідно, що європеєць сплачує близько 40 євро на рік за те, щоб його сміття перероблялося (за найдешевшою технологією). Це трохи більше 3 євро на місяць.
Для європейця ця сума невелика, а для України додаткові 100-150 грн на місяць на особу (не на квартиру) викличуть спротив. Крім того, несправедливо, якщо людина, яка створює багато відходів, платитиме стільки ж, скільки й пенсіонерка, що заощаджує.
Вихід з цієї ситуації – оплата через споживання, тобто у момент, коли ми купуємо. Половина сміття – це упаковка, тому, закладаючи в ціну товару екологічний податок на упаковку, ми можемо згенерувати фінансовий ресурс, достатній для оплати послуг з переробки. Це призведе до незначного подорожчання товарів. Умовно кажучи, півлітрова пляшка води подорожчає на 15 копійок.
ЧОМУ В УКРАЇНІ НЕМАЄ ЗАВОДІВ З ПЕРЕРОБЛЕННЯ ВІДХОДІВ
Сміття потрібно переробляти, а не захоронювати на полігонах. І за це потрібно платити. Але чинне законодавство у сфері поводження з відходами недосконале і не дає відповіді на запитання, яким чином територіальній громаді отримати послугу з перероблення і як забезпечити сміттєпереробний завод гарантованими обсягами відходів та оплатою за перероблення.
Зараз, до прикладу, підприємець, який захоче залучити кошти для будівництва такого заводу (за європейськими цінами це 60-70 млн євро), прийде в банк за кредитом. Банк запитає: "Як ти його повертатимеш? Покажи техніко-економічне обґрунтування". Він покаже документи, де видно, що якщо він переробить за рік 300-400 тонн, його економічний результат буде мінус 15 млн доларів. І ніхто не дасть йому грошей.
Інша ситуація, якщо підприємець покаже техніко-економічне обґрунтування, де ці 15 млн доларів заплатить територіальна громада чи місто за рахунок екологічного податку.
Екологічний податок надходитиме до спецфонду бюджету та розподілятиметься між територіальними громадами пропорційно кількості населення. Так кожна громада отримає фінансовий ресурс, з яким вона самостійно зможе шукати інвесторів для будівництва заводів з перероблення відходів.
Зараз єдиним рішенням проблеми сміття в Україні є ухвалення Верховною Радою законодавства, яке дасть змогу створити галузь з перероблення твердих побутових відходів. Відповідні законопроекти (№4835Д, №4836, №4837) вже давно були зареєстровані у парламенті і навіть розглядалися на комітеті, проте вже рік нічого не відбувається.
ЧИ ЗАКРИЮТЬ ПОЛІГОН №5 У ПІДГІРЦЯХ
Затягування з ухваленням цих важливих рішень призвело до того, що ситуація з п'ятим полігоном досі не вирішена. Є необхідність його якнайшвидшого закриття і створення альтернативної точки – не захоронення, а перероблення сміття.
2016 року Київрада ухвалила рішення закрити полігон 1 жовтня 2018 року. Але за цей час, на жаль, не було створено сміттєпереробних потужностей. Тому 2 жовтня сміттєвози точно так само заїдуть, заберуть сміття, яке утворили кияни, і привезуть його на полігон.
З усіх відходів Києва (1 млн 200 тисяч тонн на рік) на полігоні №5 захоронюється більше 400 тисяч тонн. Сміття приїжджає сюди не тому, що ми так хочемо. Полігон не закривається не тому, що якийсь злий демон сидить і думає, тільки б людям побільше смерділо і тільки б побільше пошкодити довкілля. Його просто немає куди більше вивозити. Закрити полігон неможливо, доки немає альтернативи, куди везти сміття.
Місто зверталося до області з проханням знайти ділянку для будівництва нового полігону чи сміттєпереробного заводу. Але таких місць в області немає.
Проте за ці два роки робота все одно велася. Київ готується найближчим часом оголосити конкурс, до участі в якому запросять компанії, які мають досвід будівництва й експлуатації сміттєпереробних підприємств. Засідає конкурсна комісія, затверджує конкурсну документацію.
Вони розраховують на те, що знайдеться інвестор, який навіть в цих умовах робитиме ризиковані кроки і почне будівництво до того, як законодавство буде ухвалено. Плюс – місто візьме на себе додаткові зобов’язання з оплати роботи цього заводу.
ПРО ВПЛИВ ПОЛІГОНУ НА ДОВКІЛЛЯ
Полігон ТПВ №5 збудований саме як полігон. Це не сміттєзвалище, як у Грибовичах (у Львівській області, – ред.), де історично так склалося, що туди скидали сміття.
В Києві на початку 80-х років було ухвалено рішення про будівництво цього полігону, відведена земля, виготовлений проект відповідно до будівельних норм і стандартів того часу. Був зроблений котлован, укладена шарами глина, захисна плівка (протифільтраційний екран), дренажна система, труби.
Зараз на тілі полігону є три величезні фільтратні озера. Якщо цей фільтрат стоїть, а не йде в землю, значить ця плівка працює. Мені невідомо про факти проникнення фільтрату до води, особливо колодязної.
Перед полігоном розташована свиноферма. Щонайменше дві тисячі голів свиней щодня виробляють відходи, які скидають в якусь яму. Це, мабуть, також шкодить довкіллю? Крім того, це населений пункт, де 90% хат мають вигрібні ями. А це, на вашу думку, впливає на стан колодязної води?
Ми щоквартально робимо аналізи води і ґрунту, які показують відсутність негативного впливу безпосередньо на воду. Проте є небезпека, яку представляє фільтрат в тілі полігону, оскільки дамби нестійкі, а питання з розширення потужностей очистки фільтрату поки що не вирішується. Ми подали проект, провели конкурс і чекаємо, коли Київрада виділить на це гроші. Тоді ми добудуємо ще одну станцію з очистки фільтрату.
Ми докладаємо всіх зусиль у рамках своїх можливостей, щоб не сталося трагедії, щоб не витік фільтрат. Перекриваємо схили ґрунтом, коли його привозить хтось із будівельних організацій... Плюс є програма з ліквідації аварійних схилів, яку фінансують з бюджету Києва. Третій рік поспіль бюджет виділяє 3-4 млн грн, на які ми наймаємо організацію, що робить схили більш пологими, накриває глиною.
Я в жодному разі не захищаю полігон як безпечне місце. Але я не хотів би, щоб усі екологічні проблеми, які є у нас в країні, списувались на п'ятий полігон.
Якщо ви запитаєте мене, чи несе полігон шкоду для довкілля і чи можна захоронювати сміття без переробки, моя відповідь однозначна: сміття потрібно переробляти, його не потрібно захоронювати.
Якщо ви запитаєте мене, чи потрібно закривати п’ятий полігон, я скажу: "Так, звісно потрібно". Потрібно провести реконструкцію, наростити дамби, припинити захоронення, зробити рекультивацію і максимально зменшити його негативний вплив на довкілля.
РЕКОНСТРУКЦІЯ ТА РЕКУЛЬТИВАЦІЯ ПОЛІГОНУ
Говорячи про закриття полігону, ви згадуєте лише про один пункт рішення КМДА. А йому передує ще десять пунктів, які спочатку мають бути виконані. Зокрема, має бути зроблена реконструкція, зупинено захоронення на першій карті полігону і здійснено перехід на другу. Також потрібно виготовити проект рекультивації. На жаль, не все так швидко йшло, як би нам хотілося, але ми на цьому шляху. Ми працюємо над тим, щоб він був закритий.
Ми зараз стоїмо на порозі реалізації трьох важливих проектів. Перше - це реконструкція полігону, нарощення дамб, відновлення дренажної системи, утеплення станції з очистки фільтрату. Тобто речі, які мають вплинути на підвищення безпеки. Зараз вирішується питання, щоб нам передати функцію замовника і виділити кошти на це.
Друге. У нас готовий до реалізації проект розширення потужностей очистки фільтратів, який дасть можливість радикально зменшити кількість фільтрату в тілі. Також потребує тільки вирішення питання фінансування.
Третє. У нас на виході проект рекультивації, який дасть нам відповіді на запитання, яким чином сформувати купол після того, як буде зупинено захоронення, і якими шарами накрити полігон, щоб його було не видно і не чутно. Цей проект рекультивації буде готовий буквально за декілька тижнів і буде презентований громаді. А від Київради ми також чекатимемо, що вона профінансує.
Коли ми почнемо реалізацію цих проектів, будемо максимально людей інформувати про те, як це рухається і скільки часу залишилося для того, щоб привести його до ладу.
Розмовляла Ольга Скичко