Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
Київські безхатьки: англомовний "технар" із Донбасу, побитий на Майдані візочник

Серед тих, кого вважають суспільним дном, чимало цікавих осіб.

З початком морозів тисячі безхатченків оселяються у підземних переходах, на вокзалах та на станціях метро, а перехожі жертвують їм гроші, тоді як комунальники – виганяють. Самі бездомні твердять,  що податися їм нікуди, йдеться в сюжеті ТСН.19:30.

Звуки скрипки для безхатченків – за колискову. Вони дрімають просто у переході біля станції метро "Майдан Незалежності". Таких там близько десяти, більшість увазі журналістів не раді. Поговорити погоджується лише Сергій, перші його слова -  англійською: "I have a high education. Донецький політех, диплом з відзнакою". Поруч із чоловіком порожня банка від пива, кілька цукерок і таця з ковбасою. Їсти, каже, дають перехожі. Таким життям – задоволений: "Живу добре! Donbas forever". Прибиральниця переходу скаржиться, що від безхатченків лише купа незручностей. "Буває, отут штабелями отак. Закриваються, люди отак ідуть. Це ж Майдан Незалежності, це ж центр! Недопалки, п'ють горілку", - каже вона.

ВідеоЖиття просто неба. Чи можуть безхатьки повернутися до нормального життя

З початком морозів тисячі безхатченків оселяються у підземних переходах, на вокзалах та на станціях метро. Перехожі жертвують їм гроші, комунальники - виганяють, самі бездомні твердять, що податися їм нікуди. Чи справді соцслужби неготові прихистити знедолених – далі у сюжеті.

Життя просто неба. Чи можуть безхатьки повернутися до нормального життя

Площа Льва Толстого, під вивіскою "не палити" безхатько затягується цигаркою. Скаржиться – намагався податися у притулок та пункт обігріву, але там відмовляють. "Ви нам не підходите, ви хворий, у нас здорові всі. А мені восьмий десяток, кому я потрібен? Нікому", - каже чоловік. Найближчий за вказівниками пункт обігріву виявляється звичайним жеком. Бездомних усередині немає, працівники кажуть – ті приходять у морози. "Є чай, цукор, печиво, рукавички. Кожну зиму, завжди, вони знають наш код на дверях, вже друзів приводять", - запевняють працівники.

Чиновники розповідають, що попри обурення прибиральників і перехожих, забрати силою бездомних не можуть. Хоча є куди: у притулку пропонують помитися, поїсти, оглянутись у лікаря та пожити той час, поки відновлюватимуть документи. Але більшість свідомо відмовляється, бо жебракувати – краще. "Півтори тисячі людей, які не мають постійного місця проживання", - каже заступник керівника департаменту соціальної політики Світлана Назаренко.

Євген теж безхатченко, але принципово не жебракує. Він виріс у дитбудинку, перебрався до Києва і навіть мав невеликий бізнес: розвозив каву по ятках.   Розповідає, що під час Революції Гідності його побили силовики, відтоді не відчуває ніг, прикутий до візка. Просто із нього продає дрібний крам – ручки, маркери, коректори. "За весь день навіть 50 гривень не заробив", - бідкається він. Євген зареєстрований у центрі безпритульних, оренда житла йому не під силу. Чоловік винаймає гараж за 500 гривень на місяць, у якому і мешкає. Вмиватися та у вбиральню їздить у сусідній супермаркет. На решту зароблених грошей купує ліки. Попри скруту, чоловік не втрачає оптимізму,  навпаки – вже кілька років порушує питання незручності міста для візочників та добивається свого житла, бо як сирота на нього має право. Але таких,  як Євген, одиниці – зізнаються соцпрацівники. І додають, що більшість бездомних повернутися до звичайного життя просто не хочуть.

Кореспондент ТСН Антон Страшко 

Залиште свій коментар

Вибір редакції