Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
Екзотичні чоловіки і як їх нюхати

Олена Концевич пропонує шукати чоловіків за запахом.

Є така співачка – Оля Горбачова. Не закликаю слухати її творчість; тут ітиметься про її соціальну діяльність. Крім співу, Оля проводить семінари та тренінги, на яких вчить жінок будувати стосунки, знімає відео про досягнення оргазму і вибудовує фантастичні теорії про жіноче щастя. Мушу відзначити, що робить вона це вдало, тому що одна з тем її влогу стала для мене справжнім каменем спотикання. Якщо у вас не щось не складається, депресія і апатія, каже Оля, це означає лише одне: ви надто довго не нюхали чоловіка. 

Яких тільки способів для побудови стосунків не придумують в наш час. І за гороскопами, і через Інтернет, і за аурою, і за спільним хобі. Чому б не спробувати ще й за запахом? До біса зовнішність, соціальний статус і навіть бабло – шлях до серця повинен лежати через ніздрі. Всі ми тварини, нюх – один із наших козирних органів, і культовий фільм «Запах жінки» це підтверджує. До того ж, нюхати чоловіків, як трояндовий кущ у садку, – цікава практика. Запитання тільки – звідки починати, і що саме нюхати насамперед. Звісно, приємно, коли від чоловіка гарно пахне. А якщо ні?..

Був у мене колись в житті персонаж, від якого нічим не пахло. Він був мов Жан-Батіст Гренуй із роману Зюськінда, я потайки ходила довкола нього і внюхувалась – чи не вловлю бодай якийсь запах. Нічогісінько, повний штиль. Ми гуляли мальовничими квітучими весняними парками, пахло усе навколо – крім нього. У мене почали закрадатись сумніви, що це я пахну якось не так, і мій власний запах забиває його. Я губилася в здогадах і починала потайки прагнути, щоб він нього смерділо, як у пісні, перегаром, тютюном і щетиною, щоб він хоча б чимось нагадував живу людину, а не робота. Таємниця розкрилася, коли ми вперше прийшли разом у гості і він зняв черевики. Усі аромати, відпущені йому природою, акумулювалися в зоні його ніг, до чого ж, акумулювалися в такий спосіб, що гості почали спочатку плакати, а потім похапцем прощатися. Я спробувала уявити, як питиму вранці каву під ці міазми, і не змогла. Прогулянки весняними парками довелося згорнути, навіть як слід не розпочавши.

Інший персонаж був категорично проти будь-яких запахів. Само по собі це б не складало проблеми, якби він не страждав інтенсивним потовиділенням, а антиперспіранти вважав шкідливими для здоров’я, канцерогенними і неприйнятними. Якось я ризикнула подарувати йому дезодорант. Він практично не мав запаху і не мав би шокувати його ніжні ніздрі. Я навіть перевірила, чи відповідає дезик усім санітарним і медичним вимогам, необхідним для того, аби він міг ним користуватися, не боячись померти від наглої хвороби. Щоразу його доводилося уклінно просити зробити мені ласку і попшикатись цим бісовим дезодорантом, тому що було боляче спостерігати, як люди в громадському транспорті утворюють навколо нього «коло пошани» і відчиняють вікна. Минуло кілька років, але підозрюю, що мій подарунок і досі зостався не використаним навіть наполовину.

Третій персонаж, навпаки, дбав, аби ним пахло абсолютно все. Парфумів він кожного разу виливав на себе стільки, що в них можна було скупати бегемота. Виходячи з дому, він тричі пахтив себе навіть там, де це в принципі недоцільно. Тут вже принюхуватись не треба було – пахло від нього на квадратний метр. «Це я, я близько!» – голосно сповіщав його не дуже вишуканий, зате дуже інтенсивний кислий цитрусовий запах ще приблизно за хвилину до того, як він десь з’являвся. Часом хотілось сховатися і не дихати, але йти поряд, затискаючи ніс, було проблематично – він би точно цього не зрозумів. Розійшлися ми не через це, але коли я зрозуміла, що мене починає нудити від його запаху, це був сигнал, що, напевно, не так вже й помилялася Оля Горбачова. Тому що нюхати когось насилу – як і любити – вам навряд чи вдасться.

 Кожен має право пахнути (або ні) як вважає за потрібне. І не обов’язково дорогими парфумами. Якби той-таки Жан-Батіст Гренуй був мудрішим, то не ганявся б за примарними ароматами, а створив лінійку запахів практичних. Може, не всім подобається пахнути пачулями чи ноткою бергамоту. Впевнена, що на ура продавалися б парфуми з запахом бензину чи смаженого стейку. Приходиш до крамниці йому по подарунок на уродини: «Є у вас «Часникова свіжість»? Дайте дві». Або: «Є «Вишня на коньяку номер 5»? – «Усю розкупили, візьміть «Котлетний фреш», це писк сезону». А парфуми з ароматом дорогого віскі?! Та заводи «Шанель» довелося б закрити на тотальну перекваліфікацію.

Іронія в тому, що ніхто з нас не пахне фіалками 24 години на добу 365 днів на тиждень. І «котлетним фрешем» прекрасні дами можуть пахнути не гірше за прекрасних чоловіків. То як же тоді нюхати? З чого починати? І найголовніше – як зрозуміти, що запах – саме ваш? Просто не бійтеся нюхати. Нюхайте зблизька, нюхайте здалеку. Нюхайте вранці, нюхайте ввечері. На гулянці, в трамваї, в музеї. Експериментуйте. Не так насправді й важливо, чим мен пахне: дольче-габанами чи копченою ковбасою. Головне, щоб вам це подобалось. І коли ви зрозумієте, що ви не проти цього запаху вранці на вашій подушці – вітаю, ви нюхаєте у вірному напрямку.

 

Залиште свій коментар

Вибір редакції